Закінчення.
Початок в №32

– Пане Романе, Ви знаходитесь в гущі політичних подій, адже Ви є першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань місцевого самоурядування. Задам Вам питання, яке ми задаємо всім нашим гостям з України. Оцініть, будь ласка, склад Верховної Ради?

(Сміється…)

– Різнобарвний. Найперше - на 80 відсотків оновився парламент. І, очевидно, що очікування були кардинально іншими.

– Ми завжди чекаємо нових облич…

– 100 відсотків. І я - нове обличчя. Я в парламенті - вперше. Але, як нове обличчя, я скажу, що цього - недостатньо! Це не запорука успіху, не запорука стрибку і прориву, інновацій і т.д. Ті нові обличчя, яких ми бачимо серед слуг народу, вже дуже добре зрозуміли і познайомились зі старими обличчями, і зрозуміли як це працює. Ці нові обличчя вже дуже добре проявили себе в голосуваннях, в тому числі і тих, які стосуються українського інтересу, української мови. Ми бачимо як ці нові обличчя реєструють  законопроекти на догоду Кремля, ми бачимо останні напади на українську мову в кіно, відтермінування на державній службі - це роблять нові обличчя. З рештою в нас друге місце в парламенті отримала опозиційна платформа “за життя” – ОПЗЖ, це 5-та колона Кремля. І це теж великий виклик, який не можна недооцінювати.  Це люди, які мають доступ до державної таємниці, це люди, які є в середині подій, які мають всю інформацію. І добре, що Зеленський ініціював санкції щодо Медведчука та інших, але погано, що це не є наслідком роботи судів, які прийматимуть рішення абсолютно бездоганні в юридичній площині. Я дуже переживаю, що такі популярні рішення в Україні, як санкції проти Медведчука та, ніби-то, боротьба із проросійськими силами, щоб це все не завершилось перемогою проросійських сил в нереформованих судах. Зеленський довго це блокував (судову реформу).  І щоб це все не закінчилось, знову ж таки, тільки їхнім поверненням на “Олімп”. 

– Ви є член партії “Голос”. Скажіть з ким у Верховній Раді, на вашу думку, можна робити колаборацію, а з ким - ні?

– Я особисто не маю жодної співпраці з ОПЗЖ, для мене це - “табу”. Я думаю, що це очевидно, і інакше бути не може. Є окремі депутати в “Слузі Народу”, які займають патріотичну позицію. Є їх декілька десятків, з 250-ти не так важко знайти декількох патріотичних і порядних людей, правда? Тому, очевидно, що з ними варто працювати. Це люди, які не наближені до влади.

У мене розходяться  деякі позиції з окремими депутатами з “Європейської Солідарності”, але ми завжди зустрічаємось з ними на судах, на мітингах, на вулиці, на протестах. І це теж показує ідеологічну схожість в питаннях України та побудови української України.

У мене абсолютно відмінні ідеологічні погляди з “Батьківщиною”, я вважаю, що дуже значна часина їхньої діяльності - популізм, але, звісно, що коли мова йде про збереження якихось наших національних інтересів, то часто ми можемо стояти з ними поряд в парламенті. І цього не можна цуратися.  

Є позафракційні депутати, депутати в окремих групах, ми маємо навіть окремі міжфракційні чати - міжфракційне об’єднання “Патріоти у Верховній Раді”,  “Пласт у Верховній Раді”, я є пластуном. І там є представники різних фракцій і груп, абсолютно всіх, за звичай, крім ОПЗЖ. І ми, коли мова йде про справу, про конкретні  дії, можна шукати союзників серед більшості фракцій та груп. Є такі моменти, коли  партійні кольори чи прапори приховуються, а говоримо про реальний інтерес країни.

– Давайте перейдемо до теми, котра для Вас є досить чутливою. З’їзд партії “Голос”, на якому делегати “майже” одностайно висловили підтримку голові партії - Кірі Рудик. Що це було? Чи справді цей з’їзд презентує інтереси Ваших виборців?

– Пункт перший. Дуже важливо, щоб політична партія не стала клубом “по інтересах” імені когось, адже в Україні тільки так і є.  Важливо щоб це була справжня команда людей, інституцій, організацій, зі своїми правилами і процедурами. На превеликий жаль, “Голос” - дуже молода партія, і ми, банально, не встигли вибудувати системи стримувань і противаг. Внутрішніх правил, за якими, якщо раптом хтось піде не в той бік чи відірветься від реальності, чи влада мінятиме людей, щоб ці запобіжники спрацювали. Маючи два роки діяльності ми були сфокусовані на якісній роботі в парламенті - представляти своїх виборців. І одразу після парламентських виборів - в наступному році - восени 2020 року нас чекали місцеві вибори. Тому наші голови руки, час були включені, в першу чергу, на парламентські та місцеві вибори. За той час ми не розбудували реальну інституцію. Наступне - влада міняє людей. Декілька людей, в тому числі і керівництво фракції, партії, почали працювати у власних інтересах, а не в командних. І в нас з’являлось дуже багато питань.  Ми намагались вирішити їх внутрішньо. Чим це закінчилось? Я наведу конкретний приклад, щоб не бути голослівним. Коли близько 75 відсотків партійних організацій - Львівська, Тернопільська, Франківська, Черкаська і т.д. висловили недовіру голові партії і голові фракції, вони не були згідні із курсом, яким ми йшли. Ці організації представляють близько 75 відсотків депутатів, обраних до місцевих рад. Це реальні партійні організації. Організацій може бути 20, але 5 чи 6 представляють 75 відсотків обраних депутатів. В цих організаціях є реальні партійці, в переважній більшості. І як відбувається з’їзд? Абсолютно фейковий та штучний, на превеликий жаль. Львівська обласна організація дає 150 членів партії та близько 130 депутатів в місцевих радах. Має одного представника на з’їзді з одним голосом. Організація в Сумах, яка зареєстрована на помічника голови партії кілька тижнів тому, в якій, можливо, є 3 формальні члени для реєстрації, має такого самого одного представника. Тому говорити, що цей з’їзд може представляти погляди партійців чи депутатів, обраних від цієї партії, - не можна. Тому мова йде про бажання працювати у своїх приватних інтересах тих людей, які зараз є керівниками партії. Реальна оцінка і думка партійців не була врахована. Вона була оприлюднена в заявах відповідних організацій, але на з’їзді їм не дали виступити. Фізично. Приїхали делегації з регіонів, але їх не впустили, посилаючись на карантинні обмеження. Звісно, що це сюрі не має нічого спільного з партійними зборами. Але бачимо, що нові обличчя можуть теж працювати старими методами.  Треба бути з цим дуже обережними. І будувати політичні організації із правилами, процедурами, запобіжниками. Тоді, коли ще все добре та всі дружні.

– Ця ситуація сильно вдарить по репутації партії?

– Думаю, що ця ситуація може вдарити по репутації всіх молодих політиків, які з нової генерації, які здебільшого порядні та професійні, адже “Голос” об’єднав саме таких людей. І я дуже боюсь, щоб неграмотні кроки конкретних осіб не відбились на доброчесній роботі сотень депутатів місцевих рад. І цілої партії, яка об’єднала тисячі людей, що хочуть щось змінювати. Які або покинули свій бізнес, або витрачають більше часу на політичну діяльність. Або люди, які свідомо пішли працювати в політику. Я б не хотів, щоб ми всіх “під одну гребінку” рівняли. І дуже важливо, щоб те, що відбувається в “Голосі” не мало дуже сильного відображення на проукраїнських, молодих, але вже досить сильних та порядних середовищах.

– Стосовно Вас, пане Романе - Ви залишаєтесь у партії?

– Я не знаю чи варто це додавати у інтерв’ю, щоб не гнітити тут людей. Але я разом із половиною фракції вийшов з партії. Ми мали пів року гарячих дискусій. Оскільки ми вимагали зміни статуту, його демократизації, реального представництва на з’їзді, а не “1 від 150” і “1 від 3”, цього всього не сталось. З’їзд в закритому режимі за вказівкою голови партії щось там приймав. Далі залишатися членом цієї організації - легітимізувати те, що робиться там. За пів року нам, на жаль, не вдалось переламати. Це також і наше недопрацювання. Ще рано зараз щось говорити. Невелика справа створити нову політичну силу, велика справа зберегти всіх добрих людей, що довірилися. Вони не довірялися тим, хто зараз є керівниками.
– Як Ви вважаєте, чому 2 роки тому люди проголосували за президента Зеленського, який не мав ні політичного бекграунду, відстоював проросійську позицію, схилявся і більше тяжів до Росії, був абсолютним дилетантом?  Це інфантилізм чи що це?

– В тому числі. Я думаю, що це - завищені очікування, а також - бажання магії, чаклунства. Бажання чарівної палички в політиці. В нас всі хочуть аби зміни відбулися завтра, а ще краще - сьогодні ввечері. Людина, яка тільки приходить на певну позицію, стає заручником цієї ситуації. Чи став заручником цієї ситуації Зеленський? Ні, навпаки. Він став власником контрольного пакета акцій, в нього 73 відсотки на виборах. Він сформував свій уряд, свій парламент, свої правоохоронні органи. Буде брехнею сказати, що він не контролює хоча б одну владну інституцію. В тому числі і суди.

Це був карт-бланш. Насправді він би міг зіграти роль такого “чарівника”, мати таку монобільшість людей, котрі раніше не мали відношення до політики - і, відповідно, не мали ні перед ким зобов’язань, не були обтяжені певними зв’язками. Теоретично можна було б спробувати. Але урок, який нам приніс Зеленський і його команда, - дуже цінний. Це урок - не надіятись на чудо, на чарівника, на чарівну паличку. Дуже щільно аналізувати людей, які кудись кандидують, їхнє минуле, їхню професійність, аналізувати їхню програму. І, коли ти робиш свій вибір, то далі повинен контролювати цих людей. Не чекати, що ти прийшов один раз в неділю на виборчу дільницю - і це вся твоя робота. Це так ніколи не спрацює. Поки буде так, доти “чарівників” не буде. Але як тільки ті, кого ми обираємо - далі будуть відчувати тиск з боку людей… Я як депутат, не “мажоритарник”,  як  тільки мені пишуть листи, повідомлення в фейсбуці чи щось з такого розряду -  я розумію, що я під постійним контролем. І це мене дисциплінує в тому числі. Тому це “очікування чарівної палички” - треба виключити цей режим. і включити режим “відповідального громадянина”, який всі 5 років включається, контролює і робить висновки.

– Ви були у Вашингтоні, на східному березі США, зустрічались із українськими громадами, бачили яка потужна структура української діаспори вибудувана тут. Така величезна кількість українців за кордоном. Яким чином їх можна залучити до української політики?

– Я вважаю це величезною сильною стороною. Хтось повернеться в Україну, хтось буде за межами України, але завжди залишатиметься друзями України, партнерами і патріотами своєї держави. І найперше, мені здається, потрібно триматися купи, бути разом, бо дуже легко в глобальному світі кожному займатись своїми справами,  але те, що десятками чи навіть сотнею років вибудовувалось - оці українські інституції в США і багато де в інших країнах - в Канаді, Аргентині, Австралії -    дуже важливо їх зберігати, примножувати і модернізувати.   Аби молоді українці, які ходять тут до школи, були зацікавлені ходити саме до української школи, клубів, займатись “Пластом” та ін.  Дуже важливо також щоб кожен на своєму місці - чи то в бізнесі, чи суспільному проекті, - говорити про Україну. Показувати, що Україна, то не ті міфи, які створюють з допомогою. російської пропаганди. Але це гідність, про свободолюбивість, про інновації. Бути таким “амбасадором”, кожному на своєму місці. А далі, коли прийде час, - об’єднатись і вийти всім разом. Так робили українці в часи Майдану по всьому світу. І світ це бачив.

– Дякую Вам за надзвичайно цікаву розмову та проукраїнську позицію.