Таке враження, що продукти харчування дорожчають не щодня, а щогодини. Але це тільки в казці все добре закінчується. А в житті, попри те, що «двоє зі скриньки» — Мінекономіки та Мінагрополітики — бравурно сурмлять, мовляв, ціни от-от стабілізуються та почнуть знижуватися, цінники в магазинах після чергової офіційної заяви чомусь знову зростають. Причому як на дріжджах. Що відбувається з «житницею Європи»?

Гречка, борошно, цукор, яйця… Хліб, знову гречка, цибуля, картопля. Кожного сезону внутрішній ринок стрясає гучний скандал із цінами на той або інший товар.
Зростання цін на оброблені продовольчі товари продовжило прискорюватися. Зокрема, й надалі дорожчають макаронні та кондитерські вироби, м’ясні й молочні продукти. Стримуючим фактором були низькі темпи зростання цін на соняшникову олію в річному вимірі, що, правда, не позначилося на динаміці цін продуктів його переробки (майонезах і маргаринах).

Динаміка цін на продовольство 2017–2021

(Див. табли.1)

Таблиця 1. Динаміка цін на продовольство 2017–2021

грн/шт, грн/кг, грн/л, яйця — грн/десяток. Дані Держстату

Якщо порівнювати липень поточного року з липнем 2020-го, то ціни зросли практично на всі продукти. Але так званий борщовий набір: картопля, морква, цибуля, буряк, капуста — з легкої руки одного з попередніх прем’єрів для більшості населення усе ще прийнятний за ціною, а от із такими товарами, як борошно, цукор, соняшникова олія, справи йдуть набагато гірше.

Адже на городі або присадибній ділянці не можна виростити пляшку рослинної олії або накопати мішок цукру. Саме ці два товари б’ють усі мислимі й немислимі рекорди, публічно зафіксовані в цінниках на полицях магазинів.

 Солодка печаль

Про те, що цукор зростатиме в ціні, було відомо ще влітку минулого року. Представники галузі нарікали на скорочення площ під цукровим буряком (2020-го аграрії зменшили їх до 219 тис. га), також знизилася врожайність цукрового буряку: за фактом 400 ц/га замість запланованих 500 ц/га. Крім того, цукристість буряка теж виявилася нижчою за прогнозовані показники.

У вересні 2020-го цукрові заводи України різко підвищили відпускні ціни на товар, розуміючи, що виробництво 2020/2021 маркетингового року буде на порядок нижчим, ніж сезоном раніше. У підсумку було вироблено трохи більше, ніж мільйон тонн солодкого піску.

Цукор у вітчизняному роздробі протягом 2020 року подорожчав більш як на 6 грн за кілограм. У грудні 2020-го середні ціни на цукор у роздрібній торговельній мережі підвищилися до 20,9 грн/кг проти 14,3 грн/кг у грудні 2019 року.

Було зрозуміло, що пробоїни внутрішнього ринку лататимуть імпортом. У лютому Мінекономіки встановило квоту на ввезення цукру-сирцю 2021 року на рівні 260 тис. тонн.

Зауважимо, що останні кілька років Україна не імпортувала цукру-сирцю з тростини. Потреби внутрішнього ринку забезпечувалися за рахунок цукру з цукрового буряку. Навіть трохи експортували на ринки інших країн.

Однак у перші місяці 2021 року Україна в один момент перетворилася на імпортера цукру. Крім вищезгаданого сирцю, компанії-імпортери в лютому-березні ввезли 40 тис. тонн цукру за встановленою тарифною квотою з нульовою ставкою мита відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС.

Якщо загалом, то в першому півріччі 2021-го імпорт цукру зріс до 102 тис. тонн проти 825 тонн у першому півріччі 2020-го. Але від того, що сирець завозимо й переробляємо, і звичайний цукор імпортуємо, і буряку посіяли на 3% більше, ніж 2020-го, аж на 227 тис. га, споживачу легше не стало.

Цукор продовжує дорожчати. Середня ціна у роздробі за підсумками липня — 27,63 грн/кг, хоча ще в січні цінник тримався позначки 21,89 грн/кг.

Якщо аналізувати баланс ринку, то причина кривої ціни, яка повзе вгору, — це не дефіцит цукру, а банальне бажання ритейлу та інших учасників ринку заробити, поки є можливість.

Мало хто при владі звертає увагу на проблеми споживача. Усе віддано на волю ринку, забуваючи про те, що не буває ринку без чуйного його регулювання.
Високий урожай – дорогий хліб

Ще один небезпечний парадокс: саме на початку 2021/2022 маркетингового року ціни на пшеницю в Україні «шкалять». Ще ніколи такого не було, щоб у розпал збирання врожаю пшениця дорожчала по 10 доларів на тонні за три дні. І це все на тлі прогнозів про рекордний урожай у 30–32 млн тонн.

На 15 серпня фізичні ціни на пшеницю (12,5% протеїну, Чорне море, Україна) становлять 298 дол./тонна на найближчі поставки. Торік у цей же час — 200 дол./тонна. Тобто практично 50% зростання.

До чого ці цифри? Просто про дешевий хліб теж забудьте. Дорога сировина пшениця — дорогий готовий продукт хліб.

Українська олія в Чехії - 35 гривень, в Україні - від 60 до 70 за літр.

Споживач поки що нікому не цікавий. Словом, виборче міжсезоння. Влада та бізнес водять хороводи, підписують меморандуми, а споживач у жаху закочує очі, бачачи цінники в магазинах.

Пляшка по 100 грн

Ще трохи, і пляшка (870 грамів) соняшникової олії продаватиметься по 100 грн. Такі цифри озвучують різні експерти. Причому цінники на соняшникову олію почали тихенько змінюватися ще восени минулого року. Але відвертий сплеск ціни стався вже 2021 року. Представники олієекстракційних заводів (ОЕЗ) пояснювали зростання цін на олію подорожчанням сировини — соняшнику.

Хоча ті самі ОЕЗ у минулі роки з неприхованими хвастощами переконували, що вони забезпечують стабільні ціни на внутрішньому ринку, перекриваючи іноді нульову або мінусову рентабельність величезними експортними поставками.

Хто не знає: обсяги виробництва соняшникової олії в Україні, за оцінкою «Укроліяпром», становлять 6,4 млн тонн на рік при місткості внутрішнього ринку лише 500 тис. тонн.

Не дивно, що Україна багато років утримує світову першість за обсягами продажів соняшникової олії. Немає сумнівів, що виробники олії могли б і надалі втримувати внутрішні ціни на рослинну олію в рамках останніх кількох сезонів. Та ба… Та якщо подивитися на рейтинги основних виробників олії та десятку основних виробників соняшнику, то виявимо, що йдеться про одні й ті самі компанії. Відповідно, повірити в казку про дорогий соняшник може тільки наївний хлопчик, який волею долі отримав портфель міністра або його заступника.

Влада хотіла приструнити учасників ринку й почали погрожувати забороною на вивезення соняшнику, олії. Хто автор «геніальної ідеї» закрити експорт соняшнику та соняшникової олії? (Добре, що проєкт постанови, яка гуляє по нету, так і залишився проєктом, що схожий на чернетку, яку нашвидкуруч писали на коліні.) Експорт соняшнику так чи інакше лімітований митом на вивезення. Закривати олію, обсяги виробництва якої становлять 6,4 млн тонн при місткості внутрішнього ринку в 0,5 млн тонн, нерозумно.

У результаті асоціація «Укроліяпром» узгодила з Мінекономіки граничний обсяг експорту соняшникової олії 2020/2021 маркетингового року — 5380 тис. тонн. Влада й бізнес підписали меморандум.

Тож спроба чиновників провчити бізнес зазнала фіаско. Олійники проковтнули запровадження квоти на експорт олії, але аналогічно представникам інших сегментів продовольчого ринку вирішили вертіти чиновниками, як циган сонцем. А от розплачуватися за все це з власного гаманця доводиться споживачу…

Назад до держрегулювання

Справді, цього року очікується гарний урожай соняшнику та сої у світовому масштабі, що неминуче вплине на зниження цін на рослинну олію. Але що робити, аби подібні цінові сплески хоча б мінімізувати, якщо немає можливості зовсім не допускати їх у майбутньому?

«Одним із варіантів стримування цін на соняшникову олію (та інше продовольство), що з вересня 2020-го подорожчало майже на 80%, може стати застосування практики держзакупівель Аграрним фондом у період низьких цін і інтервенції на ринок у пікові періоди високих цін для згладжування цінових коливань і стримування продовольчої інфляції», — вважає старший науковий співробітник відділу ціноутворення та аграрного ринку Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Артем Педорченко.

За його словами, відпускна ціна виробників за літр бутильованої рафінованої соняшникової олії становить 1,6 дол. США, тобто 52 грн/л (при курсі 27 і ПДВ 20%). При цьому відпускна ціна роздрібних мереж на цю продукцію з урахуванням націнки та податків становить понад 70 грн/л, тобто майже на 40% перевищує відпускні ціни заводу.

Тому актуальними залишаються домовленості уряду з великими мережами роздрібної торгівлі про тимчасове обмеження торговельної націнки.

Критикувати владу — найпростіше. Але в Україні за продовольчу безпеку відповідає Кабмін. Якщо ще конкретніше, то це два відомства — Мінагрополітики та Мінекономіки.

Однак створюється враження, що жодне з них не помічає, як часто та суттєво змінюються цінники в магазинах. Аграрне відомство сховалося за інформаційну штору й гордо кожні 24 години інформує громадськість про кількість укладених угод із купівлі-продажу земель сільгосппризначення. Нібито головне для нього — це продажі землі, а не вирощування на ній продовольства для насичення ним внутрішнього ринку.

Проте наприкінці травня Кабмін відновив держрегулювання цін на продовольство. До переліку соціально значущих продуктів увійшли: вода мінеральна без газу, птиця (тушка куряча), яйця курячі категорії С1, хліб пшенично-житній, молоко (жирність 2,5%), крупа гречана, цукор, пшеничне борошно вищого ґатунку, масло вершкове із жирністю 72,5%, вітчизняні макаронні вироби.

А Антимонопольний комітет України зажадав від ритейлу оперативно надавати повну інформацію про закупівельні та роздрібні ціни на крупи, хліб, цукор, борошно, популярні види м’яса, овочі.


Отже, до продуктових карток справа поки що не дійшла, але гучне та горде звання — «житниця Європи» — для України зійшло практично нанівець. Безумовно, офіційний Київ ще має намір здивувати світ черговим рекордним урожаєм. Найспритніші чиновники й зовсім плюсують зернові та олійні й малюють гарну цифру в 100 мільйонів тонн. Але однією кукурудзою та насінням ситий не будеш. Тому обивателі чекають осені та зими із занепокоєнням, яке наростає після кожного відвідування продовольчого магазину, де наявна чехарда з цінами навіть на так званий споживчий кошик.