Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
Незалежною хоч на мить?..
Без кайданів, що волю сковують,
Без копит, що у душу б’ють,
Без чужих,
що тебе скуповують,
І своїх, що тебе продають?!?
Українці всього світу з величезним пієтетом, болем, сумом, повагою та любов’ю ставляться до самого слова “Незалежність”. Адже як дорого ми вже заплатили за неї та продовжуємо платити. Проте, чи розуміємо ми його справжній зміст? Чи наблизились ми до Незалежності за 30 років? І якщо наблизились, то з якого часу і в якому місці?

Згадую, як ще маленьким хлопчиком звернув увагу на це слово. Тоді в моєму рідному місті, Сокалі, що на півночі Львівщини, проводився міжнародний шаховий фестиваль “Незалежність”. У тих спогадах чітким є лише те, що незалежність - це окремість України від іншої держави. У нас є своя держава. Ми - українці й держава у нас своя - Україна. Дуже логічно. Особливо для дитячої логіки.

Соціологи та психологи використовують таке поняття як “психологічний вік нації”. Українці в цьому випадку є підлітками за своїм психологічним віком. І саме це пояснює, наскільки поступово ми починаємо розуміти певні речі, усвідомлювати загрози, протидіяти ним.

Чи усвідомлюють українці місце України у світі? А хто ми - Україна? А де ми? Не географічно, а загалом.

30-й рік Незалежності. “Позиченої” Незалежності - за твердженням одного мого друга. Зараз я спробую пояснити зміст цієї фрази.

СРСР створив надзвичайно потужну державну машину з досить сильними внутрішніми структурами, системою стримувань і противаг між ними, внутрішньою конкуренцію і т.д. Власне те, що відбувалось у 1991 році, з’явилось не на порожньому місці. Радянські аналітики, ГРУ, КДБ та ідеологічний відділ Політбюро ЦК на кінець 80-х прийшли до приблизно однакових висновків та прогнозів щодо майбутнього. Тодішня радянська система не могла далі існувати в незмінному вигляді. Багато різних тенденцій у своїй співдії незворотно вели ситуацію до катастрофи. Розпочався пошук відповіді на питання “що робити?”. Думки розділились на три варіанти:

Союз сильний як ніколи! Закатати всіх “буйних” в асфальт; нові масштабні концтабори; роз­вернути реп­ре­сивний апарат на повну потужність. І коли нам зараз здається, що це все було неможливим, то я замість відповіді хочу нагадати одну відому ситуацію. Протести китайських студентів із загальновідомим фото, на якому студент ліг перед танком - і танк зупинився. Зупинився. Але на деякий час. А потім поїхав. Радянський “танк” у вигляді КДБ-НКВД, концтаборів, судів і т.д - був досить сильним і мав ще “запас руху”. “Революція на граніті”, до речі, стала першим безкровним протестом на теренах СРСР.

Трансформація Союзу в Федерацію. Надати більше прав колишнім республікам - суб’єктам федерації, але залишити в центрі спільний бюджет, міжнародне представництво, контроль за всім силовим та репресивним блоком. Зробити послаблення для ведення малого бізнесу - аналогічні з Польщею та Чехословаччиною, передати на нижній рівень будівництво та ремонти доріг, інфраструктурних об’єктів тощо. Ключові речі та контроль - залишити в центрі.

Надати республікам формальну незалежність, забравши при цьому економічні засоби. Незалежність, дійсно, стає формальною, якщо ти перестаєш бути господарем на своїй землі. І завойовувати можна різними способами, куля - не найефективніший. Адже фізична війна є найбільш зрозуміла. І дорога. А коли з допомогою папірців з розряду ваучерів провести масштабну аферу, до якої залучити мільйони “співвласників”? Але в кінцевому результаті всі заводи, підприємства і т.д. опинились у потрібних руках. Випадкових “пасажирів” серед класу майбутніх олігархів не було.

Власне, дивлячись на ситуацію через 30 років, ми можемо чітко констатувати, що було реалізовано саме 3-ій варіант. Формальна “позичена” Незалежність з розкраденим національним багатством. Без економічної подушки. А “політика - концентрована економіка” і спростувати це гасло неможливо. Хіба що доповнити та розширити.

До дерибану національних багатств колишньої УРСР долучився транснаціональний капітал. Цей капітал разом з Кремлем працювали разом над розкраданням України. І продовжують це робити, до речі. Вони одночасно є і конкурентами, і партнерами. Дуже дивна політико-економічна шизофренія нашого часу.

Коли я пояснюю принципи діяльності олігархічної системи, то часто наводжу такий приклад: “Олігархи можуть воювати між собою до ОСТАННЬОГО УКРАЇНЦЯ”. Транснаціонали та Кремль - так само. Як тут не згадати хорошого африканського прислів’я: “Якщо крокодил з’їв твого ворога, то це ще не означає, що крокодил - твій друг”. Особливо актуальним це прислів’я стає в теперішніх умовах: з поведінкою Меркель, Макрона, невиконаним Будапештським меморандумом, “антиросійським” Байденом, при якому добудовується “Північний потік - 2”. Апогеєм цієї “конкуренції-співпраці” може стати розрив України по Дніпру - захід і центр викуплять під виглядом “вільного ринку” транснаціонали, а на Сході й Півдні Путін буде реалізовувати ті ж сценарії, що і в ЛНР-ДНР. Звучить страшнувато, в мене особисто - мороз по шкірі. І пробирає він ще більше від усвідомлення того, що це не футуризм, а цілком можливий аналіз розвитку подій.

Та сьогоднішній випуск газети у нас - Святковий. А тому тут я перейду до обставин, котрі дають можливість якщо не святкувати вже зараз, то принаймні радіти деяким речам.

У 2014 році більшість аналітиків не могли передбачити такого перебігу подій на Майдані. Ні, цинізм груп впливу, котрі запустили, так звані, “треті сили” - аналітики передбачали. “Треті сили” - це ті, що стріляли і в мітингувальників, і в міліцію. Передбачити не могли такої жертовності. І того, що Майдан змусить Януковича тікати. Так, тут були й олігархічні ігри, адже тодішні “лідери олігархічної сцени” вже домовились із Януковичем, при посередництві європейських “партнерів”. Домовились над ще не вистиглими тілами “Небесної Сотні”. А Майдан тоді сказав: хай Сцена собі домовляється, а ми - не пробачимо. І Янукович мусив тікати. Такі речі в загальній системі не прораховувались. І хоч у 2014 переміг не Майдан, а Сцена Майдану, але сама Сцена та її ляльководи добряче злякались...

А далі - московські війська на Сході України. Крим вже - чи то здали, чи то продали, порушивши Конституцію та зрадивши Україну - не ввівши воєнного стану та не назвавши війну війною (АТО, ООС). Схід - за тим же сценарієм. І тут включилась САМООРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНЦІВ. Це явище лякає всіх: і Москву, і транснаціоналів, і олігархів - внутрішнього ворога. Його неможливо спрогнозувати, прорахувати і т.д. Хто міг сказати, що українські воїни: і ЗСУ, і добровольці разом з волонтерами та всім українським народом - зупинять московську армію? Хто міг це спрогнозувати? Хто міг чітко сказати, що сценарій Донецька та Луганська не буде реалізовано в Харкові, Одесі, Миколаєві чи ще де-небудь? Особливо, враховуючи зрадників в центрі, в Києві.

Ніхто з тих аналітиків такого не міг спрогнозувати. Бо в деяких сенсах такий прогноз був би тим самим, що й прогноз того, що матір, рятуючи своїх дітей під час автомобільної аварії, переверне автомобіль чи бетонну плиту. А такі випадки - непоодинокі у світі, просто наука не може їх пояснити. Матеріалістична система координат має дуже обмежений потенціал. А самоорганізація, закладена в генетичному коді українців, в ментальності, в глибинній вкоріненості українців в землю своїх предків…

І це наші переваги над ворогами. Разом з нашими талантами, здатністю до самопожертви, героїчністю, підприємливістю. Але поряд з тим - надмірна довіра до брехунів, аферистів, інородців, котрі приходять на нашу землю і грабують нас. Це в нас також є на ментальному рівні. Можливо, це пов’язано з тим, що ми жили в надзвичайно хороших умовах - завжди було вдосталь їжі та води, хороший клімат. І наше природне багатство, сила і таланти дозволили нам виробити в собі риси надзвичайної гостинності. Котрою вороги користуються вже настільки сильно, що вже самі українці на своїй землі стали упослідженими. Замість того, щоб нетолерантно відрубувати руки чи голови знахабнілим “гостям”. Голда Меєр, колишній прем’єр-міністр Ізраїлю колись казала: “Нехай весь світ краще засуджуватиме нашу жорсткість і рішучість, ніж потім буде висловлювати співчуття на наших похоронах”. Цієї риси нам варто було б повчитись, особливо напередодні тих світових процесів, що вже розпочались.

Саме у 2014 році Україна розпочала боротьбу за справжню Незалежність! Війна зі споконвічним ворогом - Московією - дала початок боротьбі за справжню Незалежність. І початок ми пройшли успішно - завдяки Воїнам, Волонтерам та всім українцям, об’єднаним в єдиному пориві самоорганізації. Дуже болючий шлях, але чи він міг бути іншим? Цей шлях продовжується. І один із пунктів - усвідомлення наявності ще інших ворогів - транснаціональних структур, котрі роблять нас ресурсом; олігархів та їх прислужників - внутрішній ворог, без перемоги над яким неможливо перемогти зовнішнього. А для того, щоб йти цим шляхом, протистояти ворогам та перемагати їх - потрібно для початку усвідомити дуже багато речей!  В тому числі зрозуміти, хто такі “ми” - українці? Хто такі “вони” - вороги? Як вони діють? Що робити нам? І ще дуже багато питань. Проблема полягає в тому, що, тільки випивши цю чашу до дна, ми будемо здатні здійснити все необхідне. І ми з баранячою впертістю продовжуємо пити цю чашу, замість того, щоб вже робити правильні висновки, прокидатись, гуртуватись та діяти. Ніч ще стане темнішою, ми ще не досягли дна. Це мінус. Але після кожної ночі сходить Сонце… Джохар Дудаєв, великий і благородний чеченський воїн колись сказав: Росія впаде тоді, коли зійде Українське Сонце. І воно таки зійде. А самоорганізація та самодостатність українців - вірні супутники перших “сонячних променів”.