Потелефонував однокласник. Десь він в інтернеті вичитав, що, мовляв, Конституцію 1710 року повинен був ратифікувати шведський король Карл Х в разі перемоги у північній війні.

– Я знаю, що чи то ти, чи твоя жінка перекладала той текст. То це правда, чи як? Про Карла?

– А де ти вичитав про перемогу в Північній війні? З якого джерела?

– Та… в інтернеті десь.

– Ну, – кажу, –  перекладав. Тільки той Карл не Х, а ХІІ. Десятий спілкувався з Богданом Хмельницьким. А про перемогу в Північній війні там нічого нема. Там мова йде про «звільнення нашої матки отчизни Роксоланської від напасливого займанщини, тобто – окупації – москалями». Оттоді, – як Орлик писав у тій Конституції, і в своїх листах, і в меморіалах… Слухай, зачекай: я якраз коло комп’ютера, то за хвильку тобі процитую, щоби не було «Жора напєл…»

Ну от:

Хоч Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший спосіб, на його ґрунтах і угіддях самарські городи, розмістила по Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила і військове гніздо запорожців – Січ-заступницю.

Отже, по завершенні війни – дай-то, Боже, щоб із щасливим наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів), – повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого короля його милості шведського з Московською імперією про благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів, ані слобід з обумовленим терміном.

Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

Стоп, май на увазі, що це повна версія латинського тексту. Від неї збереглася, тобто, на сьогодні знайдена тільки преамбула, тобто передмова, – до речі, дуже цікава, – писана власноручно Орликом. А якщо ти маєш на увазі оту коротку версію, яка теж писана рукою Орлика, і яка щойно привезена зі Швеції, – то там це звучить отако:

Коли найясніша королівська величність Швеції примусить переможними військовими діями московитів укласти життєдайний мирний договір, то гетьман повинен докласти усіх зусиль, щоб відторгнуті угіддя Війська Запорозького, насамперед упривілейовані нерухомості вздовж рік Бористену (назва ріки Дніпро у XV – XVIII століттях), Самари і Бугу, були повернуті колишнім власникам, у яких насильно були загарбані московитами, що протизаконно воздвигли там, незважаючи на обіцянки Військові Запорозькому, свої московитські фортеці, чим завдали згаданому Військові втрат і кривди; отож, нехай гетьман потурбується, щоб ті укріплення були знищені.

Актуально, нє? Але Карл таки підтверджував той документ. Річ у тому, що вона – Конституція, – як ти сам щойно сказав, дійсно була написана у двох версіях – латинською і староукраїнською. У Швеції збереглася коротка латинська, – отож, виходить, що були фактично три версії. За змістом вони загалом збігаються, і по суті теж. А староукраїнська – вгадай з трьох разів – де зберігається?

Точно, у Москві. Ну, того ориґіналу нам не мати, сам розумієш. Бо якщо ми, можливо, спромоглися б переконати шведів, щоби нам той папір подарували, то з москалями суцільний коґнітивний дисонанс. Так, я відволікся. Ти питав чи Карл підтверджував? Кажу «так» і нікого не боюсь. Москалі підтвердять. Бо ті чотири сторіночки – дві латиною, з його кострубатим підписом і дві – перекладу староукраїнською мовою є частиною староукраїнської версії цього документу: три аркуші 13r-14r латинською і два – 14v-15r – староукраїнською. ОК, бувай здоров! Для однокласника нічого не шкода…

Поклавши слухавку, я занурився у спогади і поліз порпатися у гард-диску. Шукаючи, раптом зрозумів, що у жодному з шести окремих видань, які зробили ми з дружиною, і у сотнях статей і перекладів, опублікованих упродовж 1990 – 2021 років, таки ніде про ці сторінки не згадується. Нема цих сторінок у культурному обігу в Україні. Оттакої…

Вічно ми піддаємося смакам і диктату якихось директорів, редакторів, коректорів… нашого життя, і таке тощо. А вони абсолютно точно знають, як має бути. Завжди. От і стається у нас – як завжди…

А насправді підтвердження Карла ХІІ існує, ми його давно, років десяток тому розчитали з рукопису, зробили археографічну комп’ютерну копію і переклали.

Підтверджувальний документ укладених поміж гетьманом та Військом Запорозьким угод

Ми, Карл, Божою ласкою король шведів, ґотів і вандалів, великий князь Фінляндії, князь Сканії, Естонії, Лівонії, Карелії, Бремена, Вердена, Щеціна, Померанії, Кашубії та Вандалії, володар Руґії, пан Інґрії і Вісмарії, а також маркґраф Рейни, Баварії, Юліаку, князь Клівії та Монтіум, ітд., ітд. Усім і кожному зокрема, кому про це відати належить, або якось може стосуватися, оцим оголошуємо і засвідчуємо, що славний руський народ а також усе Військо Запорозьке одностайним бажанням одноголосно обрали собі за гетьмана ясневельможного пана Пилипа Орлика замість блаженної пам’яті гетьмана Івана Мазепи, та дійшли з ним за звичаєм і правом згоди у формі конкретних умов і законів управління республікою відповідно до давнього укладу прав вітчизни й для оборони предковічної віри, а також задля непорушного збереження свободи і привілеїв усіх і кожного зокрема, уклінно просячи нас, щоб ми – оскільки ці [умови і закони] сформульовані, укладені і ухвалені одностайно свобідним голосуванням, як справедлива, незмінна  і непорушна форма управління і послуху, – щоб ми нашою королівською гідністю їх підтвердили і повеліли визнати їх правочинними.

Тому ми, хто незмінно прихильний винятковою милістю та доброзичливістю – не менш аніж наші попередники, славної пам’яті королі Швеції – до славного народу руського та всього Війська Запорозького, і завзято піклуємося про їхні інтереси та їхнє примноження, ознайомилися, схвалили і ствердили згадані умови або ж уклад прав і вольностей Війська Запорозького та угоди, які укладені поміж ясневельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом та поміж старшиною руського народу, і згаданим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою побожною присягою дня п’ятого квітня року 1710.

Бо очевидно, що вони не мають жодної іншої мети, лишень громадську безпеку і добробут; це ми розглянули і визнаємо й підтверджуємо нашим королівським словом.

Ми підтверджуємо нашою гідністю, що вони навічно будуть під нашою протекцією, та убезпеченими від будь-яких посягань. Задля ствердження всього вищесказаного наказуємо цей потверджувальний документ, підписаний нашою рукою, скріпити нашою королівською печаттю. Дано у місті Бендери 10 травня року 1710.