Релігійні та духовні почуття глибоко закорінені в людському мозку. Адже важливий для них центр вчені виявили в стовбурі головного мозку – еволюційно дуже старій частині мисленнєвого органу. Якщо цю ділянку пошкодити, наприклад, у процесі операції на мозку, релігійні почуття пацієнта або послаблюються, або посилюються. Тож духовність може бути тісно пов’язана з основними нейробіологічними функціями.

 Чи існує біологічна підстава релігійності й духовності? Це питання вчені обговорюють вже століттями. Завдяки сучасним методам візуалізації вдалося продемонструвати, що медитація та релігія можуть помітно впливати на мозок, стимулюючи або заспокоюючи емоційні центри й схему винагород. І навпаки: існують докази того, що певні пошкодження або епілептичні напади можуть викликати псевдорелігійні візії.

Але такі крайності не дають відповіді на питання, чи «нормальна» духовність і релігія народжуються в конкретному регіоні в мозку. В пошуках відповіді на це запитання Майкл Ферґюсон (Michael Ferguson) з Жіночої лікарні імені Бригамів (Brigham and Women’s Hospital) в Бостоні та його команда порівняли стан «до» й «після» 88 пацієнтів, що зазнали нейрохірургічного втручання до мозку. З причини мозкової пухлини піддослідним потрібно було видалити певну частину мисленнєвого органу.

Для свого дослідження науковці детально опитали всіх пацієнтів про їхні погляди на релігію – до операції і після неї. Потім учені перевірили, чи змінилися результати внаслідок пошкодження певних ділянок мозку, а якщо так, то в який спосіб.

Результат: більшість операцій на мозку не призводили до суттєвих змін у питаннях релігійності людини, на відміну від втручання в певну ділянку в стовбурі головного мозку. Якщо пошкодити так звану периакведуктальну сіру речовину (Periaquäduktale Grau, PAG), то змінювалися погляди на духовність пацієнта – часом в радикальний спосіб, з’ясували Ферґюсон і його команда.

Периакведуктальна (або центральна) сіра речовина – це група нервових клітин, що розташовані всередині верхнього стовбура головного мозку, котрий залучений до пригнічення бою, реакцій страху й утечі, а також до позитивних емоцій. Зараз виявилося, що ця еволюційно стара частина також тісно пов’язана з творенням релігійних почуттів й уявлень. При цьому мали б існувати ділянки, що пригнічують релігійність, і ті, що її стимулюють, засвідчили тести.

Периакведуктальна сіра речовина (Periaquäduktale Grau, PAG) розташована в середньому мозку (Mesencephalon), тобто у верхній частині стовбура головного мозку.

Пошкодження одного вузла нервових клітин у центральній сірій речовині призводило в пацієнтів до суттєвого послаблення релігійності, натомість видалення іншої частини в цій ділянці посилювало релігійні й духовні почуття.

«Нас здивувало, що мозкова схема, яка регулює почуття духовності, розташована в одній із найстаріших з еволюційного погляду структур мозку», – сказав Ферґюсон. Адже стовбур головного мозку присутній не тільки в ссавців, а й у рептилій і риб, що наділені подібними структурами. «Результати засвідчують: духовність і релігійність закорінені в фундаментальних нейробіологічних процесах – тож вони сильно вплетені в нашу нейробіологічну матрицю».

Розташування «центру духовності» підтвердилося додатковими дослідженнями за участі 105 американських ветеранів В’єтнамської війни. Їх опитали про ставлення до релігії. І колишні солдати з пошкодженням периакведуктальної сірої речовини розповіли про зміну своїх духовних почуттів й уявлень. Деякі старіші історії хвороб з літератури описують також пацієнтів, що після пошкодження цієї ділянки стовбура головного мозку ставали гіперрелігійними.

Цікаво також: у цій же ділянці головного мозку науковці виявили схему, що відіграє важливу роль при хворобі Паркінсона, галюцинаціях і синдромі чужої руки. Картування уражень засвідчило: зони, що в нормальному стані стимулюють релігійність, накладаються на зони, які часто пошкоджує хвороба Паркінсона. Натомість ділянки, що за умови пошкоджень стимулюють гіперрелігійність, часто страждають у пацієнтів з галюцинаціями або вадами координації тіла.

«Ці нашарування могли б допомогти краще зрозуміти феномени, – сказав Ферґюсон. – Але нам важливо наголосити: наші результати не означають, що всі релігійні особи страждали від мозкових вад або що Паркінсон й атеїзм  – пов’язані між собою. Натомість наші результати демонструють: духовність людини має глибокі корені й тісно пов’язана з основними функціями організму».