Джерело: День, №149, (2011)
Розмовляла Надія САМУЛЯК

Напередодні 20-ї річниці Незалежності пропонуємо бліцінтерв’ю з відомим дисидентом, громадським діячем Євгеном СВЕРСТЮКОМ. Пан Євген — один із тих, хто наближав це свято. Навіть платив за нього власною свободою. Очевидно, як сказано у Книзі Книг — Біблії, усе має свою ціну.

— З нагоди свята що ви хотіли б сказати читачам 24 серпня?

— Українці, вітаю вас із днем Національної свободи на Богом даній нам землі. Живіть у правді і за законом Божим.

— Що для вас нинішня українська держава?

— Українська держава є тілом української свободи. Про неї марили покоління найкращих — про визнану у світі українську державу, незалежну від влади Кремля.

— У вас особисто які конотації з державою?

— Мабуть, перша: «Хліб — державі». Державі чужій і байдужій до людини й до народу. Я був «державним злочинцем, який ослаблював державний і політичний лад».

— Чи то було правдиве звинувачення?

— Насправді я ігнорував поліційний режим і цензуру, працював словом — за розкріпачення людини і за сміливе домагання людських прав. А державних інституцій я не «ослаблював». І я розумію заяву шановного Юрія Шухевича, який каже, що він коректно тримався на суді.

— Що було б, якби він зневажав суддів?

— Мабуть, відвезли б у «психушку». Але річ у тім, що ми, дисиденти й українські націоналісти, були законослухняними. Ми були так виховані.

— Ви натякаєте на поведінку Юлії Володимирівни? Але ж вона тепер заявила, що не хоче перед ними показувати розбрат у «помаранчевій» команді.

— Якби ця світла думка прийшла до неї не в тюремній камері, а в Кабінеті Міністрів, то ми не бачили б такого неподобства, як блокування БЮТом трибуни парламенту перед звітним виступом президента, як творення блоку з ким попало за імпічмент президента і не чули б від неї заяви по телебаченню, що «він сам себе отруїв». Любиш чи не любиш, але він — обраний Майданом!

— Усе це владолюбні пристрасті...

— Пристрасті, на які не має права державна людина, що укріплює інституції і престиж держави, а не розхитує їх. От ми й бачимо тепер, як вони розхитані. Я підтримую Юрія Шухевича в тому, що суд просто зневажати не можна. Хоча це «їхній суд». До речі, я йшов по етапах 12 років у супроводі характеристик лютих, як «ворог особливо небезпечний», але часто відчував до себе поважне ставлення як до людини законослухняної.

— Звичайно, люди відчувають за офіційним папірцем правду. А що принесла незалежність вам особисто?

— Перше — свободу слова, елементарні людські права, коли кожен почуває себе людиною, на яку не полюють, не контролюють на кожнім кроці, відмовляють у прописці, у роботі за професією. Їхня влада була ворожа людині як такій.

— А матеріально?

— Мав заборонене ім’я. Маю відоме ім’я. Маю право заробляти. Уявіть собі усіх відомих вам шістдесятників. Майже всі мали порядні сім’ї, дітей. А запитайте, хто з них мав нормальний церковний шлюб і хоча б скромне весілля? Підпільний шлюб — то профанація. А яке могло бути весілля. коли зарплати не вистачало до кінця місяця? Ваше покоління вже й не дуже вірить у таке...

— Ви прочитали статтю Ліни Костенко «Равнєніє на трибуну» в газеті «День»?

— Ліна Костенко виступила в жанрі сатири. Саркастично. Кожен із нас говорить про ці речі, але досі нікому не спадало на думку зібрати все це разом.

— До речі, ви теж входите у згадану там категорію «противсіх»...

— Кличка «противсіх» придумана людьми непорядними. Згадаймо Василя Симоненка — про тих, що «роззявляли пасті, мов кратери»:

Хто не з нами, той проти Бога!

Хто не з нами, той проти всіх!

Отже, я був просто не з ними. Пригадуєте, як на Першому телеканалі перед другим туром голосування зібрали відомих людей — чоловік десять? «Моє сумління не дозволить мені підтримати ні регіоналів, ні БЮТ», — сказав я. «Буду вибирати менше зло», — говорила більшість. Усі без винятку говорили: «Менше зло». А я знаю, що зло — це діагноз. Спробуй угадати, чи гірше зло відверте, чи приховане. Комунізм був злом прихованим.

— Ви проти тієї сатири?

— Особисто я за своєю вірою сприймаю кожен день як дар Божий. І маю наповнити його світлом. То особливо актуальне переживання в темній камері. І все одно жити треба в радості і вдячності Богові.

— А, до речі, якби вибудувати в довгий ряд усі біблійні історії — це історія людства?

— Вийшла б ще більш вражаюча картина! А життя треба творити кожен день. Бачити ранок у росі. Небо й сонце на благословенній українській землі, яку все-таки Бог милує. Співати молитву із вдячності. І прибирати, невтомно прибирати, прибирати сміття — на землі і в інформаційному просторі...

А 24 серпня зранку я надсилаю радісне вітання Ліні Костенко із Днем свободи! Обнімімось, дорогі друзі, ті, що живі, і ті, що відійшли, — ми всі сьогодні разом!