Як піднести економічний рівень народу? Чи є лік на хворобу патерналізму? Як допомогти українцям набути власної суб’єктності? Чому мораль та духовність є першопричиною, а не наслідком економічного успіху? Що відповів би нам, сучасним українцям, митрополит Андрей Шептицький на ці запитання?

29 липня минуло 156 років з дня народження предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Андрея Шептицького. Маючи духовний сан, митрополит був ще й вмілим дипломатом, економістом, щедрим меценатом, етнархом (тобто провідником бездержавного народу). Чи можна взагалі окреслити митрополита Андрея Шептицького одним словом? Відповідаючи на це запитання, проректор УКУ Мирослав Маринович каже: «Моїм вибором для окреслення митрополита Андрея Шептицького є слово ”місіонер”».

«У самого Шептицького можна знайти характерну фразу: “Сповняючи обов’язки любові до ближнього, приставав я з моїми вірними у справедливих національних прагненнях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти; обороняв я їх також перед несправедливостями”. Кожен богослов, кожен місіонер вловить слова “роблячи себе всім для всіх”, бо це слова апостола Павла», – коментує Мирослав Маринович.

Ми підготували для вас кілька тез із виступу проректора УКУ «Андрей Шептицький: християнські розв’язки одвічних проблем», яку Мирослав Маринович прочитав у рамках проєкту «Бієнале Шептицький». Повний текст лекції ви можете переглянути за посиланням.

Далі пряма мова Мирослава Мариновича:

Андрей Шептицький по матері з польського роду, по батькові – з українського роду. Він вибрав український шлях життя, але сам писав: «Я знаю докладно, що мене чекає, – поляки вважатимуть мене за українця, а українці будуть мене трактувати як поляка, та дарма! Господь Бог кличе, треба йти!»

Отож, він пішов як місіонер служити українцям.

Ледь не перша проблема, з якою він стикнувся, – це складне економічне становище українців у тодішній Австро-Угорщині, тому що українці були найбіднішою соціальною та етнічною групою. Як її підняти економічно, як захистити від експлуатації з боку капіталу, як правило, не українського? Вирішити це питання треба було, бо цілковито зубожілим людям важко говорити про проблеми духовності.

Для митрополита Андрея Шептицького основою справедливого ладу є Божий Закон.

Шептицький пише: «Спільна молитва, мої милі браття, має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема. Не лише тому, що тут один за одного молиться, один одному випрошує ласки з неба, а ще й тому, що Ісус Христос обіцяв особливішим способом бути з тими, хто об’єднується в Його імені». Так само в нього є дуже характерна фраза: «А ще більше Він [Христос] є поміж тими, що спільними силами працюють для добра ближнього».

Отже, це і є богословський ключ до розуміння всіх інших рекомендацій Шептицького. Ті, що спільними силами працюють для добра ближнього, отримують благодать, а від благодаті Господньої йде додана вартість. Отже, узгоджена, здружена дія приносить додану вартість, джерелом якої є Христос.

Але, коли ми говоримо такі слова, як «здружена дія», «спільними зусиллями», то все це для нашого секулярного вуха звучить дуже знайомо, бо ми впізнаємо в цьому так звану логіку «позитивної суми», тобто принцип «win-win», який і дає додану вартість. Коли від співпраці виграють усі, коли немає переможців і переможених, результат є більшим від суми доданків. Ось чому я кажу, що в цьому випадку йдеться про додану вартість, – гравці, співпрацюючи, отримують більше, ніж вони отримали б поодинці. Це вигідніше, ніж витрачати енергію на взаємопоборення.

Далі, ми маємо сьогодні в Україні велику проблему патерналізму, і на це знову знаходимо лік у митрополита Шептицького:

 «Помагайте убогому не лиш з дня на день, а як можете, так поможіть, щоб він міг вийти з біди та стояти на своїх власних ногах. Давайте убогому здатність до заробітку – научіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити».

І друга цитата:

 «Виробляйте у молоді самостійність, індивідуальність, учіть їх розраховувати більше на себе, ніж на інших, не оглядатися на поміч уряду і [свого] краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття».

На основі таких моментів з економічної етики Шептицький зорганізовує священників для очолення економічної акції в Галичині. Вона передбачала важливий ланцюжок етапів, як це можна реконструювати. Що важливо для митрополита Андрея? Кожну справу він розпочинає з перевиховання усього народу – це просто основа для нього. Він починає з того, чим ми навіть не закінчуємо: з духовного вишколу людей.

Наступним етапом є організація промотора реформ. На той час це були священники, бо село так було вибудуване, що вони були головним вістрям реформ. Звичайно, сьогодні ми маємо інші обставини, однак все одно нам слід знайти промоторів реформ.

Третій етап – просвіта навіть найнижчих верств населення. «Просвіта» в Галичині була надзвичайно потужною організацією в той час. Тому через книжечки, посібники, хати-читальні народ піднімався у своєму розвитку, здобував нові знання, як організовувати своє господарство й задовольняти інші потреби.

Четвертий етап – широка кампанія самофінансування. Яка була головна думка за цим всім? Не йти до якихось олігархів за грошима, а зібрати хай навіть невеличкі датки від селян і утворити банк, при чому Церква виступала гарантом його чесності.

Отже, зробімо тепер висновки до питання, з якого ми почали: «Як піднести економічний рівень народу?». Я вже говорив про те, що нинішня модель українських урядів – це взяти в Міжнародного валютного фонду гроші і, так би мовити, пустити їх на «соціалку», щоб люди не бунтували і могли вижити. Але це неправильний шлях. Я не є великий економіст, але, наскільки я зрозумів дискусію щодо відкриття ринку землі, схилялися в нас більше до швидких грошей: взяти їх в олігархів, іноземного капіталу, віддати землю в руки великих компаній, але, як на мене, все це на шкоду малим фермерам. Шептицький, я думаю, діяв би навпаки. Він би розгорнув широку кампанію підтримки малих фермерів, з тим, щоби вони доробилися й утворили великі кампанії. Україна має в цьому плані великий потенціал, який треба тільки розкрити.

Ще одне завдання для митрополита було в національній сфері. Українці в давній Австро-Угорщині – найбезправніша етнічна група, позбавлена права на самовизначення. До того ж польська й українська концепції державності жорстко конкурували одна з одною. Як допомогти українцям набути власної суб’єктності?

Без вирішення цього питання так само дуже важко піднести духовність народу. Шептицький формулює передумову суб’єктності народу:

«Такою могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли це буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей не тільки матеріяльним, а й моральним тілом».

Знову і знову ми повертаємося до того, що якщо ви хочете добробуту, щасливої долі, то треба набути й моральної суб’єктності.

Якою, за Шептицьким, є передумова успішної та сильної держави? «А коли йдеться про те, щоб якийсь народ зайняв в історії передове, почесне становище і для людства створив нові світлі та великі дороги, то це може дати одна лишень культура, коли буде оперта на здорових і сильних моральних основах. Без неї будуть марнуватися найкращі засоби багатств і дарів природи…».

Тут слово «культура» вжите, я думаю, у сенсі ціннісної платформи. Якщо народ живе за правильними моральними законами, правильними етичними принципами, тоді, власне, і зберігаються ті всі дари природи і багатства. «Любіть усі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть – це почуття нехристиянське». Фактично знов ми виходимо на логіку «win-win», або «позитивної суми».

Я знайшов у Шептицького фразу, яка сповнила мене великою надією: «Не тільки у глибокому середньовіччі, але й, найімовірніше, також у майбутньому український Київ відіграватиме для цілої Західної Європи велику – можливо, вирішальну – роль».

Це було сказано тоді, коли про український Київ ще мови не було. Ще Україна не була незалежною, а він уже бачив, якою великою може бути її роль у світі. Дай, Боже, щоб наші уми і серця сповнилися цими ідеями Шептицького і щоб ми справді зробили український Київ і всю Україну важливою землею для всього світу.