Я – вчителька середньої школи і бачу, як навчальна програма, що включає Критичну рaсoву теорію, породжує расoву ворожнечу в школі.

Провіденс, Род-Айленд: Деякі студенти почали називати мене «Америкою», тому що я біла, а колеги звинувачують мене в наявності «переваги білих».

В останні 22 роки я працюю вчителькою в державній школі, останні сім років - у Провіденсі, штат Род-Айленд. Мені випала честь служити дітям державних шкіл і їх сім’ям в якості вчителя англійської мови: спочатку - в старших класах середньої школи, а зараз - в середніх класах середньої школи.

Протягом своєї роботи я завжди намагалася дати своїм учням кращу освіту. Департамент освіти штату Род-Айленд присвоїв мені звання «висококваліфікованого вчителя», що означає, що у мене є стаж, а мій досвід був підтверджений сертифікатами. Я була нагороджена Шекспірівської стипендією «Союзу тих, хто розмовляють англійською мовою» за відмінне викладання Шекспіра. Я допомагала впроваджувати навчальну програму і організувала безліч студентських клубів, літературних журналів, молодіжних груп та програм по роботі з населенням.

Мені подобається бути вчителем, і я дуже дбаю про своїх учнів, майже всі з яких – не білі. Минулий 2020/21 навчальний рік став сумним і тривожним поворотним моментом для мене, як педагога. Вчителів Провіденса познайомили з навчальною програмою, яка є одніє з найбільш викликаючих расові розбіжності, ненависть, здебільшого історично неточну, з тих, які я коли-небудь бачила за свою педагогічну кар’єру.

Так, я говорю про суперечливу Критичну рaсову теорію, яка проникла в наші державні школи тут, в Род-Айленді, під егідою культурно відповідального навчання і викладання, з акцентом на ідентичності. Ви не побачите в матеріалах слів «критична расова теорія», але це ті концепції, яким тепер навчають. Нова расова навчальна програма і матеріали до неї націлені майже виключно на розповіді про відносини між «гнобителями і пригнобленими», викликає расову напруженість серед студентів і викладачів там, де її раніше не було.

В осінньому семестрі 2020 роки нам дали план нашої навчальної програми по Війні за незалежність і Громадянській війні. Я звернула увагу на те, що оповідання й книжки, здається, майже повністю присвячені рабству і рaсизму. Це гідні теми, про які ми завжди говорили, але тепер фокус звузився, виключивши багато інших аспектів нашої історії.

Ви можете бачити на цьому фото мене в моєму класі в 2019 році, коли я розповідала про расизм, в тому числі про роботи доктора Мартіна Лютера Кінга-молодшого, про роман «Удар грому, почуй мій крик» серед інших.

Нам не потрібна була нова навчальна програма для студентів, щоб дізнатися про рaбство і рaсизм. Ми вже робили це дуже глибоко, частково покладаючись на праці великих aфроамериканських авторів.

Книги на переробку

Американська історія зараз переказується виключно з точки зору пригноблених народів в період революційного періоду, аж до громадянської війни, а також в літературі руху за громадянські права. З моєї точки зору, тепер велика частина американської історії і літератури зникає. Жодна з цих нових книг, сама по собі, не є проблематичною, проблема полягає в відсутності різноманітності точок зору. Хоча сам «Проект 1619» ще не запроваджено, історична перспектива тепер змістилася до того, щоб зробити рaбство і рaсизм визначальними подіями створення і розвитку Америки.

В нашій навчальній програмі в 2020/21 в навчальному році не було різноманітності, перспектив, правди і строгості, яким вчили раніше. Раніше заборонені книги були вилучені з нашого класу і відправлені на переробку. Зникла різноманітна колекція американської і світової літератури: «Будинок на Манго-стріт» Сандри Сіснерос, «Скажи це на горі» Джеймса Болдуіна, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра, есе доктора Мартіна Лютера Кінга-молодшого, вірші Майї Анджелоу, Роберта Фроста, «Щоденник» Анни Франк, «Ніч» Елі Візеля, «Хлопчик в смугастій піжамі» Джона Бойна, «Макбет» Вільяма Шекспіра, вірші Уолта Уітмана, «Салемські процеси над відьмами», «Горнило» Артура Міллера, дослідження Голокосту, геноциду в світі, світове мистецтво, загальні теми, універсальні персонажі, а також будь-які книги або розповіді з літературного канону.

Найбільше мене засмучувало те, що я більше не буду розповідати про Хoлокoст. Розділ програми, присвячений Холокoсту, включав в себе одну з наступних книг: «Щоденник» Анни Франк, «Хлопчик в смугастій піжамі» і, в залежності від рівня читання, «Ніч» Елі Візеля. Коли я запитала шкільного методиста з читання, де тепер всі книги про Холокост, вона відповіла: «Ми більше не будемо розповідати про Холокoст, тому що діти не можуть зрозуміти цю історію».

Що? Діти не можуть зрозуміти генoцид, ненависть, дискримінaцію? Ні, діти можуть розуміти ці універсальні теми, ми все можемо. Але тепер діти ніколи не зможуть дізнатися про ненависть під час Другої світової війни. Чому? Що такого в істині і перспективи, здавалося, втекло повз нас в 2020/21 навчальному році? Чому саме вся ця велика література була виключена з нашої навчальної програми?

Потім, приблизно в січні 2021 року прибули сотні нових буклетів у вигляді листівок, всі погано написані, історично упереджені, неточні і всі висувають рaсовий наратив. Обкладинки книг відразу звернули на себе увагу. Вони були дивними. У деяких випадках особи історичних персонажів на обкладинках книг були затемнені, як у Лінкольна, для того, щоб вони виглядали чорними або коричневими, жодну з книг не можна було впізнати, і всі буклети, здавалося, оберталися навколо рабства або гніту.

У подиві я подумала, що це помилка. Я запитала завуча, що відбувається, і він жартома подивився на мене і сказав: «Товаришко, нам сказали прибрати всі комплекти матеріалів для читання в класі, щоб звільнити місце для прибуваючих нових комплектів книг». Я засміялася, вирішивши, що це жарт. Але це не було жартом, це було реальністю, і це відбувалося в моїй школі, в кожному класі.

В ізоляції і без історичної перспективи тематичний посил кожної книги є очевидним: білі європейці були і залишаються злом, а афроамериканці були і залишаються жертвами білих гнобителів. У цей новий навчальний план був включений загальношкільний мотив, спрямований на групи підтримки Blаck Livеs Mattеr і інші групи ідентичності соціальної справедливості.

Вчителів заохочували до участі в «групах за інтересами для білих педагогів», де нам давали есе про те, як не бути прихильниками білої переваги в класі.

Це загальносистемна директива про поділ білих і «не білих» вчителів для навчання.

Внутрішній професійний розвиток, що відділяє білих вчителів від чорних вчителів? І це називається інклюзивністю? Під час цих занять по підвищенню кваліфікації чорних вчителів закликали розповідати історії про расизм, а білих викладачів запрошували говорити про те, що значить бути білими. Я не можу придумати нічого, що викликає більше розбіжностей, ніж поділ нас по расам.

Нарешті, для деяких студентів захист «Клятви вірності США» перестав бути чимось, чим він був раніше. Нам не дозволено питати «чому», і, по правді кажучи, я знаю чому. Ці молоді люди вже почали ненавидіти Америку. Я була єдиною людиною, від якої можна було почути: «свобода і справедливість для всіх».

В середині навчального року деякі студенти почали називати мене «Америкою», тому що я - біла. Ці студенти, яких я люблю, нападали на мене через колір моєї шкіри. Я не звинувачую їх, я звинувачую расові наративи, що нав’язують їм в школі.

Деякі з моїх колег заявили, що у мене «перевага білих». Я швидко відчула, що стаю ворогом. Мої чорні колеги мимохідь додавали схожі коментарі, наприклад: «У вас є привілей білих, Бесінджер, ваші жести - це жести багатої людини».

Шкільна культура для багатьох ставала все більш напруженою. Діти постійно задають нескінченні питання на тему рaбства. Вони просять мене розповісти їм, чому я живу в «білому замку». Звідки мої учні взяли це? Звичайно ж, з нових книг і нової навчальної програми.

У моїй школі наростає ненависть до Америки. Я звинувачую книги, я звинувачую ЗМІ, літературу, яка показує, що дитячі теми, близькі Америці, - це погано, а білі люди - це вороги. Хоча деякі вчителі взяли цю ідеологію, багато таємно модифікували уроки, щоб включити в них історично достовірні додаткові матеріали.

Запитавши у керівників шкільної мережі, звідки взялася ця навчальна програма, я дізналася, що вона була придбана у компанії, у якої були всі заздалегідь підготовлені навчальні матеріали, зокрема, попередньо відібрані книги, написані переважно невідомими авторами.

Я висловила свою стурбованість з приводу неперевіреної навчальної програми всередині шкільної системи, зокрема в публічному виступі перед комітетом Сенату штату Род-Айленд. У відповідь мене почали залякувати та переслідувати.

Ми повинні завжди прагнути до кращого в суспільстві, ми не можемо допустити, щоб історія і культура були знищені політичною ідеологією. Ми не можемо дозволити, щоб наших дітей вчили, що вони неповноцінні. Ми не можемо вчити молодих людей, що білі - це вороги, тому що наші студенти - кoричневі, чорні, кoрінні, білі, - заслуговують бути дітьми, а не політичними пішаками або політичною зброєю. Будь-яка навчальна програма, яка соромить наших дітей або розділяє за кольором шкіри, повинна бути заборонена.

Замість цього нам потрібно працювати разом, людям всіх кольорів шкіри, всіх рaс, всіх партій, щоб відновити істину і перспективу в наших класах і зупинити ідеологічну індоктринацію нашої молоді.

Доповнення:
Профспілка вчителів Провіденса підтверджує сeгрегацію груп за інтересами, знищення історичних книг і припинення освіти з питань Хoлокосту.