Гуцули вміють дивувати не тільки своєю майстерністю та витворами мистецтва, але й винахідливістю в різних складних ситуаціях. На базарі в селищі Верховина Івано-Франківської області не раз звертав увагу на старшого чоловіка з  дерев’яним велосипедом. Виявляється, що власником та автором цього витвору є 90-річний мешканець Верховини, Дмитро Зузяк.

Все почалося з того, що у 2015 році у Дмитра Зузяка вкрали велосипед, який він залишив на базарі без нагляду. Чи то через брак коштів, чи через принциповість старенький вирішив змайструвати собі дерев’яний – і то такий, який був би зручним в різних ситуаціях. І йому це вдалося, хоча зробити це в такому віці було нелегко.

Колеса велосипеда і тягова система – фабричні, а рама, кермо – ясенові. Болотники та багажник майстер зробив з алюмінієвої бляхи. Між колесами на рамі зробив такий собі стільчик. Спочатку зробив раму і кермо зі смереки, але вона виявилася заслабкою і він її переробив. Почав робити велосипед восени 2015 року, а закінчив навесні 2016.

Робив велосипед без жодної інструкції чи попередніх креслень. Правда, згадав, що в 1940 році найстарший брат Микола теж зробив дерев’яний велосипед. Навіть колеса були дерев’яними, але оскільки не було тягової системи, то цим велосипедом можна було їхати тільки згори вниз. Не було в ньому і гальм.

«Мені навіть вигідно, що вкрали попередній велосипед, бо інакше цього б не було», – каже верховинський довгожитель. «Він мені дуже зручний і дуже мене виручає. В моєму віці дуже ноги болять, а на нього є де сісти, спертися замість ціпка і є на чому поїхати в суботу на базар за продуктами чи в райадміністрацію».

До велосипеда пан Дмитро змайстрував дерев’яний причіп, в якому возить воду з громадської криниці та продукти з базару.

Дмитро Зузяк щосуботи на базарі чи в центрі селища завжди в центрі уваги. Журналісти й перехожі фотографують витвір майстра і самого майстра. Наприкінці грудня 2020 року Дмитра Зузяка з велосипедом зняв кореспондент одного з українських інформагенцій. Пізніше зателефонував син із Латвії та сказав, що теща побачила його в інтернеті. Пишалася, що має такого свата. 

Часто трапляються охочі купити в діда цей велосипед. А нещодавно один  турист запропонував обміняти його на найдорожчий магазинний. Проте пан Дмитро категорично відмовився. Пояснив це тим, що магазинний незручний, бо там нема де сісти.

Дмитро Михайлович Зузяк народився 17 серпня 1930 року на присілку Кривець у Верховині. У 1950-1953 роках відбував службу в артилерійському полку в Приморському краї. Коли повернувся з війська додому, то вже не було що робити, адже в родини забрали землю, худобу і весь реманент. 

Першим транспортним засобом у Дмитра Зузяка була «полуторка», яка заміняла швидку допомогу в районній лікарні. Саме з неї він розпочав свій трудовий стаж. Але всього лише рік пропрацював на цьому транспорті. Якось підвозячи на роботу колишнього голову колгоспу, розговорилися, а той йому каже: «Залишай цю «лейбу» і ходи працювати до нас. Ми, якраз, на днях отримаємо новий автомобіль ГАЗ-51. Довго не вагаючись, юнак пристав на цю пропозицію і пішов працювати у колгосп. Та недовго довелося їздити на цій машині, адже пана Дмитра перевели на легкову, на якій пропрацював 6 років.

«Легкові автомобілі в той час були тільки в райвиконкомі, в лісокомбінаті й в колгоспі» – пригадує Дмитро Зузяк. «Влітку в мене майже не було вихідного. Доводилось возити не лише колгоспну верхівку, але райкомівську, і міліцію, і суддю, і прокурора. І то переважно в неділю. Дійшло до того, що дружина  заявила: «Якщо ти не залишаєш цей автомобіль, то я подаю на розлучення». Я сказав це голові колгоспу, а той пообіцяв, що як тільки отримають вантажну, то відразу мене переведуть».

Проте голова колгоспу слова не дотримав. Коли отримали вантажівку, посадили на неї молодого водія. Дмитрові сказали, що він і надалі працюватиме на легковій, бо він, мовляв, добре справляється, не вживає спиртного. Тоді пан Дмитро подав заяву на звільнення. Не обійшлося без скандалу. В чоловіка відібрали наданих колгоспом 0, 25 га землі. Крім того, викликали брата і довели його до того, що він нецензурно висловився. Вони викликали міліцію. Подали на суд і присудили 10 діб виправних робіт.

Після звільнення Дмитро Зузяк пішов повернувся на попереднє місце роботи, де влаштувався водієм «швидкої», а через 12 років перейшов в автоколону Верховинського лісокомбінату на автобус, на якому возив працівників. Пропрацював тут аж до виходу на пенсію.

Вийшовши на пенсію, чоловік не міг спокійно сидіти. Каже, що постійно мусить щось робити. А руки в нього, як кажуть, золоті. Він почав робити граблі, які значно вдосконалив. Він став робити ясенові зубці, з’єднав спеціальним кріпленням основу грабель до держака. Спочатку люди сміялися з його нововведень, а коли побачили, стали пропонувати високу ціну. Крім виготовлення, займається також ремонтом грабель. Зробив пристрій для клепання коси. Часто до чоловіка звертаються сусіди з проханням допомогти. А вміє пан Дмитро багато. Добре розуміється на електриці та електроприладах.

Дмитрові Зузякові довелося похоронити двох дружин. Перша дружина Віра була з Чернігівщини, працювала вчителькою в місцевій школі. Померла в 1973 році від вади серця. Народила двох синів. Старший син Михайло живе у Верховині. Має сина і доньку. Молодший Юрій одружився з латвійкою і живе в Латвії. Має трьох синів, доньку і троє внуків. По-латвійськи його прізвище «Зузякс». Пан Дмитро неодноразово побував у Латвії. Каже, що латвійці – дуже гостинні. Син живе в селі, займається фермерським господарством.

Друга дружина Василина померла в 1997 році від інфаркту.  Вона була родом із села Кривопілля  Верховинського району. Працювала в лікарні санітаркою. Дітей з нею пан Дмитро не мав.

Дмитро Зузяк – добрий оповідач старосвітчини. Постійно читає, передплачує газети «Сільські вісті» і районну «Верховинські вісті». Дуже любив слухати передачу «20 хвилин з Володимиром Яворівським». Кілька років тому перестав дивитися телевізор. Каже, що не може терпіти того негативу.

Зараз Дмитро Зузяк живе самотньо. Через поважний вік не тримає господарство. Коли вночі йому не спиться, а в голову лізуть погані думки, пан Дмитро співає і забуває про всі проблеми.

«Одного разу я почав співати о третій ночі та закінчив о шостій ранку, коли заграло радіо» – згадує старенький. Тоді я підрахував, що в середньому проспівав 90 пісень і жодну не повторив. Це були різні пісні, коломийки, колядки».