Кожна людина може бачити події по різному, але все-таки існують у цивілізованому світі певні критерії, а у історіографії певні правила пошанування джерел та тлумачення їх дослідниками. Істориками, котрі з ними зустрічаються та працюють. Це очевидно не відноситься до москалів. Ще цариця Катерина ІІ у ХУІІІ столітті доручила своїм підвладним науковцям написати нову історію імперії «від колиски». Це було зроблено для того, щоб обґрунтувати саме існування імперії.

Подібно сьогодні, тільки все немов сам дослідив та проаналізував, виписав під своїм ім’ям «історичну статтю» «авторитарний політик»-«імперативний історик-без диплому» з Москви.

Ось деякі зауваги як відгук на бачення історії Києва та Москви «історика» Путіна: Христофор Колумб, на доручення монархів Іспанії Фердинанда та Ізабелли, поплив на Захід трьома кораблями і випадково дорогою загубився, і натрапив на Америку. Деякі історики вважають, що він віднайшов Америку. Інші історики наполягають, що це зробив раніше скандинавець Ліф Еріксон. Одначе, сьогоднішні американці - ані прихильника Колумба, ані прихильники Еріксона, - не мають найменших претензій ні до Мадриду, ані до Стокгольму, як колиски спільних народів американського, іспанського чи шведського. Подібно нормани з Франції відкрили Англію, але англійці сьогоднішні не мають найменших претензій до Парижу як своєї колиски.

Натомість син Київського князя Володимира Мономаха Князевич Юрій Довгорукий помандрував (фактично втік) на Схід шукати щастя. І заснував поселення-село-містечко, що називається Москва. Це сьогодні велике місто на великій території Московії, здобутої віками вторгнення, завоювання і кровопролиттям. Московська імперія і її авторитарний завойовник ХХІ століття має претензії, що Київ це колиска його народу. Для сили аргументу Путін згадує також Новгород, завойований москалями лише в кінці ХУ століття, який до того існував як частина Київської Русі, а пізніше - як Новгородська Держава. Заснована остання в ІХ столітті, варязьким конунгом Рюриком, котрий заснував пізніше династію Рюриковичів, які владували Київською Руссю. Москалі приписують Новгород Олександру Невському, який там був у ХІІІ столітті, але ніколи не мав жодного відношення до Київської Русі. До речі, Новгород, як васал Києва, майже на чотири століття молодший. І став «городом» через сто років після початку Київської Русі як держави.

Московська імператриця Катерина ІІ походила з німецького роду. Одначе Берлін не належить Москві, ані Москва - Берлінові. У кожному випадку москалі і німці це не один народ. Москалі є частинно слов’яни, а частинно - угро-фіни. Українці - слов’яни, поляки - слов’яни, але українці і поляки не є брати.

Подібно з Києва прийшла до Москви православна християнська віра. До Києва ця віра прийшла від Царгороду, сьогодні Стамбулу. Але Київ немає претензій, що він осідок православ’я, а навіть для канонічності звернувся до Патріарха у Стамбулі, щодо визнання. Натомість Москва, православ’я якої є похідним від Києва, має претензії бути осідком православ’я, третім Римом.

Коли великий, але нещасний і проклятий Шевченком та історією козацький гетьман Богдан Хмельницький, шукав союзника проти Поляків, він знайшов покровителя-пожирача у московському царі. Москалики використали цю нагоду, як звичайно, і почали завойовувати козацькі землі, призначати гетьманів тощо. Але навіть при такому тлумаченні Переяславської угоди, козаччина не стала частиною Росії у ХУІІ столітті тому, що по-перше такої держави – «Росія» - ще не було. Москва щойно вкрала ім’я Русь у ХУІІІ столітті, в 1721 році. Надуживання Москви не було передбачене Хмельницьким і був спротив, який щоправда був остаточно програним під Полтавою, в 1709 року за гетьмана Івана Мазепи. Але битва була на території козаччини і тим самим це було вторгненням Москви на козацькі землі.

Москва не мала жодного відношення до Криму крім того, що вона його завоювала у другій половині ХУІІІ століття (1783). До того часу Київ проіснував понад тисячу років і володів історією торгівлі з Кримом, а навіть і більше того - Київський Князь Володимир там хрестився.

Є також і малі правки, конечні для нарису історії, написаної недавно найновішим імперським істориком-придурком. Путін помилився відносно дати Емсь­кого указу, який був проголошеним Царем Александром ІІ у 1876 році, а не у 1872.

Путін згадує Тараса Шевченка, як поета-письменника братніх народів, але не знає або навмисне забуває те, що Шевченко, у свої творчості ніколи не визнав крадіжку москалями давньої назви Русь. І у всій своїй творчості користувався словами «Московія», «москалі», «москалики». Тим більше Шевченко не терпів москалів, присвятив дуже багато своєї творчості лаянню їх, а також нещасного Богдана, бо він «Україну занапастив» Переяславською угодою. Оригіналів якої, до речі, жоден історик не бачив.

У переліку історичних подій Путіну вигідно пропустив такі історичні події: проголошення незалежності Кубані (з території Московії) 1918 року та звернення населення Кубані прилучитися до Української Народної Республіки; Голодомор 1932-33; українські жертви не тільки на території УРСР, але і по території Московії, де були сконцентровані українці; одночасний приріст на майже 25% москальського населення; колонізацію українських земель москалями там, де українці були вбиті страшним голодом, референдум в Україні у грудні 1991 року, коли навіть змосковщені області і Криму проголосували за незалежністю; вторгнення москальських військ, ввезення зброї, танків, ракет і ядерної зброї у Крим та на Донбас.

Професор Київського Університету Володимир Сергійчук на моє запитання про статтю Путіна написав таке:

“Головна помилка Путіна в тому, що він проповідує єдність українців і росіян - цього не може бути апріорі, оскільки вони творилися в різних природно-кліматичних умовах з різним рівнем матеріального виробництва. Олександр Невський не має жодного стосунку до творення Русі, а Новгород ІХ століття - це захоплене варягами західнослов’янське поселення ільменських словенів, які до угро-фінів ніякого відношення не мали. Схожу на сучасну мову угро-фінам принесла православна церква і завойовники з Києва, тобто з Русі, які зрусифікували тамтешні племена. Путін, до речі, не згадує «братнє» знищення Батурина 1708 року і Києва в 1918, за українську мову”.

Переконати примітивну людину дуже важко, а злобну - неможливо. Тому нехай Путін розказує «свою» історію, а весь світ бачить його як вбивцю. Якщо москаль - брат українця, то це хіба біблійний Каїн. Проблема не у самій альтернативній версії історії, а у тому, що її можуть прочитати непоінформовані або злобні, і прийняти або використати цю грубо брехливу інформацію. А непоінформованих або злобних не бракує серед нас.

Останнє, чому появилася ця альтернативна історія тепер, а не раніше чи пізніше. Путін на 69 році життя. Він мусить усвідомити свою смертність. Люди у Московії природно не живуть так довго, а тим більше чоловіки. Правда Путін не пиячить, але стрес - убивця поважний, навіть без сумління та дущі, - як сказав Президент Байден. Путін вбиває людей, жінок і дітей, не тільки в Україні, Московії, Великій Британії, а навіть у Сирії - хімічною зброєю. Його історична постать наразі - це вбивця та ізгой. Московія тратить москалів, бо треба колонізувати Придністров’я, Крим, Донбас. Москальські подружжя не родять багато дітей. Путіну потрібно стати імператором подібно до Катерини ІІ. Амбіція затьмарила думку, що сьогодні імперій немає. Щоби бути імперією Московія потребує Україну, як казав професор Збігнєв Бжезінський. Не тільки задля території, але задля історії понад 300 років та православної віри. У своїй статті Путін простягає руку братерства до нас і, рівночасно, ставить претензії до українських земель. Мені здається, що простягати руку братерства з словами «стань моїм братом або я тебе вб’ю» - не є вдалим підходом. В додатку - у нас різні матері.