Сергій Соколов.
Cпеціально для «Час і Події»
Присвячується пам’яті наших захисників, які загинули в Іловайському котлі та під Савур-Могилою.
І тим з них, хто покоїться на Кушугумському кладовищі
(м.Запоріжжя)
memorybook.org.ua
«Історія – це найкращий вчитель, у якого найгірші учні».
Індира Ганді
Передмова
Навесні 2014 року відбулась російська військова інтервенція до нашої країни, що призвела до (тимчасової) втрати нами території півострову Крим та окремих районів Донецької і Луганської областей. Формально, дана російська операція, почалась з листа Януковича від 01.03.2014р (чи не останній «подарунок» українцям) до президента Російської Федерації із проханням ввести війська на територію України.
Злочинна влада бореться з революціями.
Мудра влада бореться з причинами революцій
І, відмічаючи вкрай високу оперативність – вочевидь попередню змову цих сторін про сумісні дії, цього ж дня Рада Федерацій Федеральних Зборів Російської Федерації голосами всіх присутніх сенаторів приймає рішення про надання згоди президенту РФ на використання збройних сил РФ на території України. Подальші факти присутності та злодіяльності російських військ В Криму і на Донбасі показали, що підпис президента РФ під тим документом таки був поставлений.
(Усі дії «двічі несудимого» показували нам, що ним керує зрада та повністю антиукраїнський чинник. Усіма своїми злочинними проти України діями і бездіяльністю він давав агресивному сусіду всі підстави для військової інтервенції до нашої країни.)
…Але задамо питання з іншого боку: «Навіщо такій величезній за територією країні, як РФ, потрібна ще додаткова територія і це тоді, коли проблемних питань на своїй хоч відбавляй; якими цілями вони керуються?», «І чи відбувся такий агресивний військовий напад з боку цього північно-східного сусіда на Україну вперше?». Відповіді на ці та інші суміжні питання дає нам історія та самобутність нашого сусіда.
Як влучно помітив автор видатного твору «Мистецтво війни» китайський війський філософ Сунь Цзи,:
«Якщо ти знаєш ворога і знаєш себе, тобі немає потреби боятися результатів сотні боїв».
«Якщо ти не знаєш ні ворога, ні себе, то ти програєш у кожному бою».
«Якщо ти знаєш себе, але не знаєш ворога – при кожній перемозі ти понесеш поразку».
«Трактат про війну» («Мистецтво війни») китайський військовий філософ Сунь Цзи
Перше слово
Історія Московії нам показує, що до 13 століття на території Залісся – від сучасних кордонів Балтики і до ріки Волги проживали племена фінського етносу, такі як: меря, мурома, мордва, чудь, пермь, ерзя та інші. 1240-ві роки ознаменувались окупацією тих земель державою Золота Орда, що стала управляти тими територіями повноцінно і згідно своїх правил, в першу чергу, згідно конституції Орди – Яси Чингізхана. Керівництвом міст стали займатись ставленики Хана тюркської приналежності (сучасні татари, казахи, узбеки тощо), що продовжували свій рід аж до середини 18 століття, до правління доньки Петра Першого Єлизавети включно. Золота Орда якраз і подарувала майбутній Московії основні елементи державотворення, як то самодержавність, жорстку вертикаль влади, систему управління суспільством, платіжний засіб – рубль, поштово-ямську службу, без якої було б неможливе управління великою територією, державний герб – двоголовий орел тощо.
І ми чітко усвідомлюємо, що, коли один етнос стає повнокровно і деспотично управляти іншим, то відносини між ними складаються, як у володаря і раба…
І саме цей принцип суспільно-політичних взаємовідносин живе в сучасній Росії й донині, і саме цей принцип, методи управління і структурування російського суспільства та багато іншого найвдаліше з усіх описав професійний мандрівник, який здійснив дослідницьку подорож до Російської імперії, французький аристократ і маркіз Астольф де Кюстін, що відкрив нам усю душу Росії… Він мав декілька цілей в своїй подорожі, зокрема прагнув переконатися у правильності автократичного способу управління державою (в чому швидко зневірився і ледь не тікав з Росії), а заодно прагнув відкрити світу внутрішній стан Росії – держави, яку всі до того бачили, але не розуміли до кінця. Тож…
Астольф де Кюстін – легендарний мандрівник, який відкрив нам справжню Росію
«…Я, конечно, презираю Отечество мое с головы до ног – но мне досадно, если иностранец разделяет со мною это чувство…»
з листа П.А. Вяземському
від 27 травня 1826р.
із Пскова в Петербург
О.С.Пушкін
Коли ми оголошуємо ім’я Астольфа де Кюстіна, то говоримо про непересічну постать, справжнього аристократа, який запрошувався до найвищих кіл політичної та інтелектуальної орбіт Франції, про видатну особистість свого часу та, як показує сучасна російсько-українська війна, й сьогодення. Маркіз де Кюстін, опублікувавши свої подорожні щоденники і подавши їх у неперевершеній праці «Росія в 1839 році», зробив нас свідками та очевидцями життя і дивовижних подій Миколаївської Росії.
А чи тільки Миколаївської? Для відповіді на це питання ми пройдемо з Вами непростим і водночас визначним життєвим шляхом маркіза, що склався до цієї подорожі, під час неї, а також розглянемо наслідки, що склались після видання його книги.
Життєвий шлях майбутнього учня графа Жозефа-Марі де Местра вже з малих років склалось найдраматичнішим чином – Велика французька революція забирає життя його батька і діда Адама де Кюстіна (за зраду національних інтересів, але за доказами, які приводить сам маркіз, ті звинувачення були абсолютно безпідставні), генерала, учасника визвольної війни Сполучених Штатів, а його матір запроторюють до в’язниці і тільки по щасливому збігу обставин до неї не дістались гострі леза гільйотини. Все це вплинуло на сприйняття маркізом тогочасної конституційно-монархічної форми правління у Франції, як недосконалої, та переконувало ставати на шлях пошуків більш досконалої для людства системи управління державою.
Тож подорожі для нього стали інструментом його пошуків, продовженням його особистості. Іще за багато років до подорожі Росією Астольф де Кюстін здійснив мандрівки до Англії та Шотландії, Швейцарії, Італії та Іспанії, де він описав не тільки географічні красоти цих країн, але й самобутність тамтешніх народів: їхні культури та звичаї, закони та неписані традиції життя, а також політичні устрої цих держав. Саме нестандартний, в тому числі критичний, спосіб описів цих країн привернув увагу до нього з боку видатних його сучасників, представників інтелектуальної еліти, з якими він підтримував постійні ділові зв’язки протягом усього життя: письменника Оноре де Бальзака, поета Йогана фон Гете, політика та письменника Франсуа-Рене де Шатобріана, композитора Фредеріка Шопена, письменника та поета Віктора Гюго, письменника Фредеріка Стендаля та інших яскравих особистостей.
Та все ж Астольфа де Кюстіна охоплює жага до пізнання Росії саме після видання (у 1835 році) книги французького політичного діяча та письменника Алексиса де Токвіля «Демократія в Америці», що набула розголосу далеко за межами Європи. І саме ця подія відіграла визначну роль в його професійній діяльності, саме з цього моменту маркіз прийняв рішення відкрити світові картину іншого полюсу – ще однієї молодої країни, що виходила на міжнародний рівень, країну з такою ж величезною територією, як і у Сполучених Штатів, Російську імперію, яку усі знали як авторитарну державу, але досі не усвідомлювали до кінця її внутрішню складову.
Прийнявши рішення, маркіз навіть не усвідомлював, наскільки важкою буде та поїздка. Власне сама подорож Росією того часу – це вкрай непростий шлях: 4 непростих дні морем; система митниці, недовіра чиновників якої до іноземців може посперечатись із бюрократичною системою сучасної Росії; нашестя клопів по всіх місцях відпочинку, що росіянами сприймалось, як норма та мучило його усю мандрівку; відсутність нормальних, по мірках Європи, умов життя; він ледве витримував величезну швидкість, що мчали кучери на дрожках (місцевих каретах), ба більше, навіть ті карети не витримували та руйнувалися на ходу від тих доріг, яких і не було від слова зовсім…
Описові пассажи де Кюстіна підіймають нас до рівня високої культури великих поетів слова 19 століття. Проте цитати про московитів та Московію вражають дикунством цієї нації, послухаємо їх:
«В Росії деспотизм є на троні, але тиранія є всюди»
«Ця імперія, яка б величезна вона не була, є лише в’язницею, ключ від якої тримає імператор, і це в державі, яка може існувати лише здобуванням...» (виключно окупацією, як і сьогодні).
«У росіян є тільки назви всього, але нічого немає в дійсності. (Росія – це країна фасадів). Прочитайте етикетки – у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, наука, а насправді у них немає навіть лікарів. Тільки-но захворієш, нападе лихоманка, і доводиться самому себе лікувати або запрошувати лікаря-іноземця».
«Я бачив у кожного московита зовні пихату чванливість, а усередині – перелякане рабство. Взагалі вигляд московита – найбільш удавана і лицемірна з його якостей. Через те московити вважають своїм найзлішим ворогом того, хто відкриє їх справжній вигляд… Навіть історія – це власність царя і він змінює її по своїй примсі. Він мало не щодня підносить своєму народу «історичну правду», оброблену відповідно до вимог сьогоднішнього дня».
«…Ці незчисленні будови висловлюють лише одну й ту саму ідею, яка панує тут над усім: війна підтримана жахом. Кремль – це безперечно витвір понадлюдської істоти, але істоти злотворної. Слава в рабстві – така є алегорія, зображена цим шайтанським спорудженням… Це місце побуту для постатей Апокаліпси. Даремно кожна вежа має свій окремий вигляд та призначення, бо всі вони мають те саме значення – озброєнний терор!».
«Чим більше я придивляюсь до Росії, тим більше розумію я імператора, коли він забороняє росіянам подорожувати й робить труднощі для приїзду чужинців. Політичний режим у Росії не витримав би і двадцяти років вільного сполучення із Заходом Європи… Не слухайте белькотань росіян: вони приймають поліцію та страх за основи суспільності. На їхній погляд бути дисциплінованим і покірним – це бути цивілізованим».
«Поліція настільки проворна, коли треба мучити людей, але не спішить, коли звертаються до неї за допомогою» (так само, як і сьогодні, все там повторюється).
«…Інші нації зносили тиранію, московська нація її одушевила, вона ще любить її…».
«Уся московська нація знаходиться в гіршому рабстві… Московити переконані, що уся їхня країна з усіма багатствами і з усіма людьми є приватною власністю царя і він має «божественне» право робити, що захоче з маєтками і людьми. Московити не мають простих моральних засад. Вчитися від чужаків хоч пристойної поведінки не хочуть, вважаючи своє найкращим».
«… Вищі стани, хоча й самі є рабами, поводяться з низькими, як з рабами... Не маючи простої культури, московити вважають обман найбільшою мудрістю. У брехні вони не мають ні меж, ані найменшого сорому. Звичайні людські чесноти є для них такими чужими і незрозумілими, що вони підлість вважають за високу доброчесність. Цей народ ненавидить свободу, протестує, якщо йому її накидають. Якби який цар царював так, як королі в Європі, тобто керував би державними справами, не втручаючись в приватне і громадське життя своїх громадян, то московити такому не покорялись б й, напевно, вбили б».
«Ці люди розучились жити, як дикуни, але не навчились жити, як істоти цивілізовані».
«… Хай буде тигр замість Бога, щоб лише не зникла імперія – така була політика, що створила Росію. Та мене жахає більше терпеливість жертв, аніж жорстокість тирана. Це політика інстинкту, чи політика розрахунку… Що для мене є важливим та що я бачу з жахом – це те, що вона триває вічно…».
А цитуючи та коментуючи М.Карамзіна стосовно кривавого тиранічного періоду правління Івана Лютого, Астольф де Кюстін пише:
«У керуванні справами життя цієї потвори є суміш енергії та підлості. Він загрожує своїм ворогам, доки вважає себе сильнішим, а переможений – він плаче, скиглить… » (як і сьогодні так само скиглять захоплені у полон на Донбасі російські військові, які давлять на жалість та прикидаються жертвами своєї влади).
А як же вдало маркізу де Кюстіну вдалося напророчити революцію, єдину на Росії – що відбулась у 1917 році: «Ця нація, що народилася і вихована в рабстві, біситься, коли хоч трохи ослабляється деспотія царя. Московити покірні, тільки якщо знаходяться в ярмі». Микола Другий був тим самим, слабким, царем, про якого писав маркіз, той здав свою Російську імперію, навіть не приклавши жодних зусиль, а згодом ще й написав маніфест про зречення з престолу. А московити привели чергову «сильну руку», що їм так подобається, та яка править ними й досі.
До слова кажучи і до поки владою керує сучасний цар, до тих часів революції на Росії не буде, жодних наївних сподіванок. І чи то на зміну «путіних» прийдуть «навальні», у яких «Крим – не бутерброд», то на жодні зміни у внутрішній та зовнішній поведінці росіян немає сенсу чекати, без Нюрбергу чи Гааги не бачити нам демократії та цивілізації у нашого сусіда. На жаль.
Повертаючись до Астольфа де Кюстіна, то ми бачимо, що він своєю працею початково і не прагнув критикувати російського імператора, саму країну та її жителів, він лише бажав дістатися до здорового глузду серед них. Але правду вони, на жаль, сприйняли, як критику. Як і сьогодні – ображаються, коли відносяться до них критично, очевидно маючи свої внутрішні комплекси неповноцінності нації. Бо, як вірно підмітив класик: «Якби хто назвав французів рабами, то такого б обсміяли та не звернули би уваги». Але нездорова злість та ненависть росіян до Кюстіна та заборона його книги в Росії аж на 150 років показує, що тільки істинна правда здатна викликати такий спалах гніву в них.
Тож, Астольф де Кюстін очевидно став єдиним іноземцем у всій московитській історії, який так влучно, реалістично та повнокровно описав внутрішній стан російської самобутності, що допоможе нам, сучасникам, зрозуміти сутність нашого північно-східного сусіда в усій красі його натури і зробити відповідні висновки щодо відносин з ним у майбутньому...
«Чувствую страшную правду и досадно, что чужой дотронулся к больному месту и миришься с ним»
брошура до книги Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році»,
російський публіцист Олександр Герцен
P. S. Звичайно нам хочеться, щоб наші сусіди вивели свої збройні сили з нашої території, повернули Крим і частину Донецької і Луганської областей, що вони захопили, відновили там інфраструктуру і виплатили репарації, а найголовніше – вибачилися перед українським народом за цю війну і всі страшні злочини, що вони вчинили проти нашого народу. Простити можна, тільки коли вибачаються. Але на жаль… вони показують, що не готові до правди перед собою і людством, не готові чесно подивитися на себе у дзеркало. І змушують нас вивчати їх глибше і глибше для того, щоб саме ми, українці, знайшли протиотруту і вивели на чисту воду нашого сусіда. І якби на нас напала інша держава, то ми змушені були б вчинити так само!
(Далі буде)
Про автора:
Заступник командира роти Голосіївського в місті Києві підрозділу Територіальної оборони. Автор електронної історично-біографічної збірки про Україну «Мова і Нація». Автор книги «Історія в моментах. Україна/московія». Гуманітарний волонтер, допомогає дітям прифронтових районів Донецької і Луганської областей. Вчитель предмету «Захист України» в ліцеї «Наукова зміна». Саме для протидії війни Кремля проти України на історичному та світоглядному рівнях, Сергій Соколов створив цілий цикл лекцій, аудіокнигу, а зараз друкує до друку навчальний посібник. Там, де не працює держава (наповнена зрадниками у владних кабінетах) – працюють патріоти.