rss
07/31/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Галина Бойко (Грушецька) Відлуння страждань: герої мого життя. Частина 4
1990-92: Трансляція радіопрограм в Україну. Подружжя Дмитро і Галина Грушецькі - диктори радіо програми «Голос УАПЦ» при УПЦ у США. (Олександер Воронин - редактор радіоавдицій, Святослав Личик - керівник) 1989-1991: Коли в Україні заснувалося «Братство Св. Андрія Первозданного» була також заснована Євгеном Сверстюком газета «Наша віра – православ’я» виникла велика потреба допомоги Братству. Тоді Михайло Герець, Галина і Дмитро Грушецькі, стали членами основоположниками «Товариства Св. Андрія» -США. Михайло Герець – довголітний голова; Дмитро Грушецький - секретар; Галина Грушецька - культ-організаційний референт. Пізніше, засновник і редактор Євген Сверстюк, змінив назву газети на «Наша Віра». 1990: Галина Грушецька - ініціяторка заснування «Товариства Української Мови». Установчі сходини Чиказької філії Товариства української мови імені Тараса Шевченка у США. Склад управи: Віра Лукаш-Боднарук - голова; Оксана Мурська - заступник голови; Дмитро Грушецький - секретар; Олександра Кочман - організаційний референт; Галина Грушецька, Марія Боднарук, Віра Трощук, Люба Калін - члени. 1991: Галина Грушецька засновниця і голова Товариства «Полтавщина». В 1993 року, в 60-ту річницю Голоду 1932-33, вперше відвідала Україну. У Дзвіниці Свято-Успенського собору, мій племінник, в той час, ієрей Миколай Храпач, вперше за 60 років, відправив панахиду за моїх братів і сестер, невинних жертв Голоду на полтавській землі: За Тарасика, Марусю, Галинку, Оксанку та Федора. Вічне їм Царство небесне! Завдяки Божій помочі та щирій допомозі доброчинців, парафіян та української діаспори в США було віднайдено кошти на будівництво Церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Полтаві у мікрорайоні Сади-2 міста Полтава. Храм Будувався виключно на пожертви парафіян та підтримці діаспори. Перший дар із родинного спадку св. пам’яти Петра Зінченка з Чікаґо (уроженці Зіньківщини); заходами Товариство «Полтавщина» Галина Грушенька - голова; Дмитро Грушецький -секретар; Гриць Лень - скарбник та Олександра Дяченко-Кочман - культ-освітний референт. Було проведено благодійні заходи для побудови Церкви св. Покрови. Жертводавці: Отець Федір Коваленко, отець Микола Степаненко, паніматка Галина Степаненко, отець Володимир Базилевський, отець Іван Наконечний, Іван Медяник, Олександр Лой, Тамара Денисенко, Валентина Чудовська, Микола Шаблій, Борис Макаренко, родина Коломійців, Іван Деркач, Єфросинія Дітель, Алла Герець, Іван Ширай, Дуся Попель, Степан Чупейда, Іван Драгун, Петро Одарченко, Євген та Уляна Дмитренки, Марія Шолуха, Анастасія та Іван Саранчі, Левко та Галина Майстренки, Людмила Німців, Валентина Цурковська, Олександра Дяченко-Кочман, Галини і Дмитро Грушецькі, та багато інших добрих людей. Крім фінансової допомоги, «Полтавське Товариство» допомагало Богослужбовими книгами; облачінням священиків і дияконів та різними необхідними для проведення Служби Божої речами.

Title  
  


1996: Після офіційного листа-звернення церковної канцелярії Української Православної Церкви-КП сприяти фінансово відзначення в Києві, 75-річниці УАПЦ:1921, в жовтні 1996. «Товариство Св. Андрія» -США, створює «Комітет для відзначення 75-річчя УАПЦ-США». Галина Грушецька – голова - організаційна; Дмитро Грушецький - секретар; Олексій Шевченко - скарбник; Михайло Герець і Віталій Візер-контрольна комісія. В Києві УПЦ-КП організує, під тією ж самою назвою комітет. Арсеній Зінченко - голова. Світова православна громада відгукнулася дуже прихильно на цей захід. Відзначення було розраховане на цілий тиждень. Особливе значення мала «Академічна Конференція про Релігійну й Національну Боротьбу часів Створення УАПЦ» та виставка «Знищені Храми та Переслідувані Провідники УАПЦ». Співпраця з Києвом була добра. Раптом А.Зінченко відмовляється організувати виставку. Після переговорів сипляться нечувані обвинувачення. Все таки Зінченко організовує виставку. Домовлення було також, щоб надрукувати велику кількість програмок, про це перше історичне відзначення 75-річчя УАПЦ, з діяспорою, щоб їх розповсюдити по всіх церковних та наукових інституціях. Програмок надруковано було багато та Київський комітет оминув помістити і згадати «Комітет для відзначення 75-річчя УАПЦ-США» при «Товаристві Св. Андрія» (США)... На урочистості до Києва поїхав Дмитро Грушецький та Олексій Шевченко. Комітет-США, розрахувавшись фінансово з Київським комітетом, склав пожертву на відбудову церкви Покрови Пресвятої Богородиці на Солом’янці та на меморіяльну дошку. Текст на дошці: «У цій церкві Св. Покрови на Солом’янці в 1905-1919 рр. був настоятелем обранець Першого Всеукраїнського Собору УАПЦ 1921 р. митрополит Василь Липківський» Діловий комітет-США став також спонсором видання - Духовні Твори: українських композиторів для дитячого хору a cappella. Упорядник - Л.В.Дичко. Музичний редактор - І.В.Щербаков. Київ. 2000. Успіх першого в Україні відзначення 75-річчя УАПЦ та її творця Митрополита Василя Липківського 1996 року, значний. З того часу відбулися інші конференції на цю тему, та з’явилося багато наукових праць… 2007: З ініціативи добродія бібліотеки Миколи Кочерги засновано в Чикаґо «Меморіяльний Фонд ім. Симона Петлюри» під патронатом У.К.К.А, відділ Іллиной з метою збирання коштів на упорядкування, систематизацію, реставрацію та комп’ютеризацію архівів. Кошторис цієї копіткої праці складає приблизно 100 тис. дол. Все це не можна здійснити без фінансової підтримки діяспори. Очолив діловий Меморіяльний Фонд Микола Кочерга; Галина Грушенька - культ-організаційна і Олександра Дяченко-Кочман - куратор виставки похорону світлої пам’яті Голови Директорії Симона Петлюри. 19-28 жовтня 2007 року відбулася документальна фотовиставка в Українському Національному Музеї в Чикаґо. На відкритті, у виповненні гостями галереї, куратор Олександра Дяченко-Кочман підкреслила суттєвий зміст унікальної фотовиставки. Появі цієї історичної фотовиставки, яка чекала свого часу 80 років, необхідно завдячувати Українському Національному Музеєві та щедрому спонзорові – Кредитівці «Самопоміч» в Чикаґо, без фінансової допомоги котрої фотовиставка не відбулася б. головний доповідач, директор бібліотеки та гостя з Парижу, Ярослава Йосипишин, поділилася з досвідом діяльності та перспективами бібліотеки. 21 жовтня 2007: Благодійний бенкет На тлі співу, зведеного хору, під дириґуванням д-ра Василя Трухлого, художнього керівника хору Української Православної Церкви св. Андрія, очолив спільну Панахиду за упокій душ св.п. С.Петлюри та полеглих за волю України Владика Інокентій , Єпископ - емерит Української Католицької Єпархії св. о.Миколая у відсутності Архієпископа Західної Єпархії Української Православної Церкви в США Всеволода, спадкоємця Лицарів Армії УНР, а слово-привіт виголосив о. декан Богдан Калинюк. Благодійний бенкет відкрив голова Фонду М.Кочерга з закликом до апелю присутніх колишніх військових ветеранів. Прощальний поклін, який виконав на сурмі Іван Яресько, надав особливої атмосфери. - Комп’ютеризація архівних колекцій бібліотеки ім. Симона Петлюри //2007 ЧИКАҐО. – В травні цього року при відділі УККА в Чикаґо було засновано «Меморіяльний Фонд ім. Симона Петлюри», який очолив громадський діяч Микола Кочерга. Метою цього фонду є зібрання коштів для комп’ютеризації архівних колекцій Бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, щоб уможливити доступ до унікальних джерел цілому світові. Як зазначають автори праці про бібліотеку Ярослава Йосипишин та Марина Палієнко, «Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі» вписала не тільки одну з найяскравіших сторінок в історію культури українського зарубіжжя, але й стала справжнім пам’ятником Голові Директорії та Головному Отаманові С.Петлюрі, своєрідним символом боротьби за українську незалежність». Саме цей «живий пам’ятник» національній ідеї, який зберіг нас на еміґрації, зобов’язує діяспору зберегти також ці унікальні архіви державо-будівництва для України. Управа Меморіяльного Фонду ім. Симона Петлюри запланувала декілька заходів для зібрання фінансів, які завершаться благодійним бенке- том 21 жовтня 2007 року в Чикаґо. Для цієї мети відкрито рахунок в кредитівці «Самопоміч» за числом 107572. Кореспонденцію та пожертви просимо вислати на: Symon Petlura Memorial Fund, 2247 W. Chicago Ave., – Chicago, IL 60622. - О.Панченко пише: «…Під час своїх коротких відвідин Чикаго у травні 2016 року я проживав у помешканні Галини Степанівни Грушецької на її запрошення. То був для мене незабутній час! У відвертих розмовах та тривалих дискусіях з господинею дому я відкрив для себе й по-іншому прочитав твори української письменниці й етнографічні та громадської діячки Олени Пчілки, матері поетеси Лесі Українки. Мені здалося, що любов до літератури, до народної пісні, казок, обрядовості, справедливості Галина Степанівна черпає якраз у творчості Олени Пчілки. Відомо, що у 1905 році Олена Пчілка була серед чотирьох делеґатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем’єром графом Сергієм Вітте, на жаль, безрезультатно вимагала скасування багаторічної заборони на друк українською мовою і шкільництво, у 1906-1914 роках була видавцем журналу «Рідний край» з додатком «Молода Україна» (1908-1914) та «Газети Гадяцького земства» (1917-1919). Якраз національні і соціальні мотиви, що становлять основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, шукала шляхи до визволення свого народу, становлення рідної церкви, є стрижнем в діяльності Галини Степанівни Грушецької, нинішньої ювілярки, української патріотки, що мешкає у Чикаго…»

«Звідки Я?» - «Я - з мого дитинства!» - Антуан де Сент Екзюпері


Title Title 
  


Не думалось ніколи, що 50 + років життя промине в громадській відданій праці. Почалося, як вияв вдячності й пошани до дитячих письменників з чиїх творів я вчилась української писемності. Кожен раз, що відкривала якусь постать мені по душі, відразу мусила поклонися їй: Великомученику Митрополиту Василя Липківському; Голові Директорії Симона Петлюри; Олену Пчілку - мого ідеалу жінки, матері й громадянки. Вивчення української писемності вважаю своїм найбільшим досягненням в житті. До сьогодні продовжую вивчати історію й культуру України. Історії української православної церкви, стала моїм найбільш дослідженим предметом. Її славне й трагічне минуле, віддзеркалює історії України. Рівно ж і відношення її сусідів, та інших поневолювачів, щоб її підкорити. «Переможці не вірять у випадковість» (Фрідріх Ніцше). Чи жалію, запитаєте, що мабуть більше половини свого життя присвятила громадській діяльності? Маючи трьох дітей, кінчаючи в той сам час університет, Бакалавр з французької мови та літератури. Пізніше, як діти закінчують свої вищі студії, другий університет - відділ бібліотекарства з маґістерським дипломом. Мені здається, що доля вирішила за мене. Знайте, що все, що так гладко описане мною вище не так легко вдавалося. Немає сумніву, що громадська праця, з різноманітними людьми, нелегка буває. Але, перш ніж впливати на суспільство і пробувати змінити його, треба змінити самого себе і свій підхід. Саме, громадська діяльність, яка вчить дипломатії, і толерантности, ба, навіть політичного хисту, виявляється найкращим учителем. На храмовому празнику парафії Святої Тройці в Блумінґдейл, Ілліной, 16 червня, 2019 року, мене несподівано нагородив архієпископ Західної єпархії Української православної церкви в США, екзарх Вселенського Патріарха в Україні Даниїл «Орденом святого Петра Могили» Українська Православна Церква -За відданість Богові та Його Церкві. Дуже зворушливе для мене признання, бо відноситься до утвердження Вселенського Православ’я. Завдячую початок, зародок любови до мови, і до всього українського моєму чоловікові Дмитрові. За 51 років подружжя, він ніколи не спиняв мій лет до освіти чи громадської діяльності. Навпаки, він завжди був поруч мене з допомогою. Переважно секретарем, який ще й виправляє мову, друкує листи і розсилає. Батькам, завдячую моє і моєї сестри життя. Навіть, в ті непевні часи війни і репатріяції, ми діти не знали, що це страх чи голод. Вони, царство їм небесне, вважали, що виконують батьківський обов’язок. Але в душі моїй відчуваю, що вони перевищили цей обов’язок понад усе. Вони подарували нам Свободу. Донечці Орині, письменниці та перекладачеві: дякую за слушні зауваги і поправки. Й, повторюсь, - Летючому Артемі, із села Артеморястівка, де я родилася, також вдячна, що передав мені деякі гени допитливості й рішучості: ніколи не здаватись і завжди закінчити, що почала....» (-) Галина Степанівна Бойко-Грушецька

Подано до друку доц. д-ром Олександром Панченком.


  
  
Цей текст авторства Галини Степанівни Бойко-Грушецької май­же повністю взято із книги Олек­сандра Панченка «ПОЛТАВСЬКА ДІ­АС­ПО­РА. ВЕЛИКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ. Лох­виця, Полтавщина, Україна, Евро­па, Австралія, Америка. - Українці, московити, євреї… Біографічні інфор­мації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи». – Видавництво «Гадяч», 2021 рік, (1424 с. ), ББК 63.3. (4 Укр – 4 Пол), ISBN 978-617-567-137-5 - с.с.1241-1253.

Галина Бойко (Грушецька) Відлуння страждань: герої мого життя Частина 3

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com