rss
09/26/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Конституційний Суд України, не мовчи! Кому належить Земля та її надра в Україні: де-юре і де-факто
Вже чверть століття, з моменту дії унікальних конституційних земельних норм (28 червня 1996 р.), та понад тридцять років з часу прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), продовжується «українська» гібридна колотнеча із землею та її природними ресурсами, що де-юре є абсолютною власністю Українського народу (всіх громадян) – основним національним багатством і не позиченим природним капіталом нації, а де-факто, – джерелом збагачення олігархату…

Наочним доказом цієї антидержавної диверсійної діяльності є звуження декларованої норми «земля» – до розуміння «поле», «ґрунт» (агроресурс) і, на такій основі, циклічне нав’язування українцям фальшивих знань «про землю» і неадекватних дій влади.

При цьому зловмисно залишено поза увагою справжнього власника - український народ - всіх інших категорій земель: житлового, промислового та громадського будівництва, лісівництва, транспорту, зв’язку, енергетики, гірничовидобувної промисловості, оборони, водногосподарської, природно-заповідної, природоохоронної, оздоровчої, рекреаційної історико-культурної та іншої діяльності.

Задля справедливості зауважу, що деякі з моїх напрацювань, які вже розкрито науково й публічно, почали реалізовуватися також сьогоднішньою владою. Зокрема, розвинуто активні системи геопросторових даних, трансформовано «державний земельний орган» – в «Держгеокадастр» тощо.

Однак, зараз, як ніколи, нав’язується людям ілюзорна думка про те, що здійснювані владою кроки стосовно запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення є чудовою і, начебто, новою «земельною реформою», а прийняті ними зміни до «латаного й перелатаного» Земельного кодексу України та інших Законів України прирівнюються до «Земельної конституції»…

Натомість я переконаний, що ми повинні вимагати від законодавчих органів влади:

– звершення комплексної конституційно вмотивованої земельної (земельно-ресурсної) реформи в Україні як нової парадигми – конституційного прагматизму стосовно земель сільськогосподарського призначення.

******

Державна влада, особливо законодавча гілка, вже чверть століття приховує справжню й унікальну сутність чинних конституційних земельних норм про два різних права власності «на землю» (публічне і цивільне) та інші правочини, нав’язуючи громадянам дотепер гібридну брехню, приймаючи антиконституційні земельні закони. Замовчуються правдиві знання, зокрема про те, що частка кожного громадянина в нашому при­родноресурсному на­ціо­на­ль­ному багатстві, який генерує не позичений капітал нації, оцінюєть­ся в грошовому еквіваленті й складає близько 2 млн доларів США.

Що декларують чинні земельні норми Конституції України?


Title  
Про автора:
Олександер Ковалів - доктор економічних наук,
заслужений працівник сільського господарства
України, автор науково-практичної дисертації
«Інституційне забезпечення звершення земельної
реформи в Україні», (2016) та більш як 90
наукових праць і публікацій з питань землеустрою.
 
По-перше. Норма ч. 1 ст. 13 Конституції України: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси (скорочено «земля та її природні ресурси»), які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об›єктами права власності Українського народу» стосується всіх категорій землі як природних ресурсів (надр, ґрунтів, лісів, вод тощо), що є природними об’єктами неподільного і незмінного абсолютного (публічного) права власності (всіх громадян України), в тому числі «ґрунтів» (земель сільськогосподарського призначення). Природні об’єкти не є об’єктами цивільних прав і тому не можуть купуватися чи продаватися, а бути лише предметом «користування» на платній основі за встановленими регламентами. Ця унікальна формула стала також цементуючою основою до становлення України суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, що поширюється на всю її територію як унітарної держави.

З моменту прийняття Конституції України, вимагалося провести делімітацію і демаркацію кордону; поіменну реєстрацію всіх громадян України – як засновників держави і як співвласників землі та її природних ресурсів (природних об’єктів – основного національного багатства); проведення обліку і взяття на повноцінний баланс власника (громадян України) всіх природних об’єктів (ресурсів), забезпечуючи повноцінно функціонуючого Національного кадастру природних об’єктів, в тому числі Державного кадастру ґрунтів в агроландшафтах України (Державний кадастр агросфери України); моніторингу і контролю. Для цього мала бути створена відповідна позавідомча Національна земельна установа, на кшталт Національного банку України. На превеликий жаль, цього всього не зроблено – дотепер…

По-друге. Норма ч. 2 ст. 14 Конституції України: «Право власності на землю (земельної ділянки/межі) набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».

Ця логічна норма (ч. 2 ст. 14 КУ) можливого «набуття і реалізації» прав власності на земельні ділянки (землю) приватної, державної та комунальної (колективної) власності як на об’єкти цивільних прав є базовою й унікальною формулою адресного відмежування об’єктів цивільних прав власності від природних об’єктів публічного права власності для здійснення законного «користування» природними об’єктами чужого права власності – в межах конкретних ділянок. Ця можливість як умова водночас вимагає від власника земельної ділянки цілковитої відповідальності за стан і збереження наявних природних об’єктів в межах конкретної ділянки, і також є головною передумовою для можливого «набуття і реалізації» прав власності на земельні ділянки (приватна, державна, комунальна) – як ключові мотивації. Адже, норма ч. 3 ст. 13 Конституції України декларує: «Власність (Українського народу) зобов›язує (власників ділянок і користувачів). Власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству», оскільки, всім нам – громадянам (українському народу) не потрібно набувати право власності на землю та її природні ресурси як на природні об’єкти. Таке право (володіння, користування і розпорядження) – вже набуто нами конституційно (одночасно із незалежністю держави, схваленою на всеукраїнському референдумі 1991 року, та – з моменту (1996) прийняття Конституції України).

По-третє. В цьому зв’язку, норма ч. 2 ст. 13 Конституції України декларує: «Кожен громадянин має право (лише) користуватися (господарювати) природними об›єктами права власності народу відповідно до закону» – у визначених межах земельних ділянок (землі), які набуваються в законному порядку (ч. 2, ст. 14 КУ).

На превеликий жаль, через шулерську діяльність чиновників, впродовж чверті століття, особливо, прорадянських наукових і педагогічних «авторитетів», а відтак їхніх учнів – можновладців, таке право Українського народу – поки що не реалізовано. Як наслідок, органи державної влади не спромоглися дотепер розробити і схвалити конституційно вмотивований Закон України «Про право користування природними об`єктами права власності народу». Натомість виводять природні об’єкти із конституційного правового поля «власності» і самочинно розділяють (на зразок Росії), деклароване абсолютне право власності суверена (народу) на три різні форми цивільних прав власності: «державну», «комунальну (колективну)» і «приватну»…

Насправді як на наше розуміння, все це має ознаки прямого злочину на найвищих щаблях влади, оскільки право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам, а також Кабінетові Міністрів (ст. 93 КУ).

По-четверте. Надважливо, що норми Основного Закону України як норми прямої дії водночас розкривають цілі й шляхи справжньої земельної реформи через формування громадянами (їхніми об’єднаннями) рівноправних суб’єктів господарювання, які одночасно ставатимуть власниками земельних ділянок (меж), що уособлюють господарські об’єкти, здійснюючи в таких межах раціональне природокористування.

Саме ч. 4, ст. 13 Конституції України декларує: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (користування різними громадянами як суб’єктами, природними об’єктами в межах власної ділянки), соціальну спрямованість економіки. Усі суб›єкти права власності рівні перед законом».
Про цей тандем «власності й господарювання», який стосується всіх напрямків діяльності (рільництва, садівництва, житлового, промислового та громадського будівництва, лісівництва, транспорту, зв’язку, енергетики, гірничовидобувної промисловості, оборони, водногосподарської, природо-заповідної, природоохоронної, оздоровчої, рекреаційної історико-культурної та іншої) також – «ні пари – з вуст»...

Поза чинним конституційним полем - всі 25


Очевидно, що здійснювана, так звана, «земельно-аграрна реформа» в Україні не введена в чинне конституційне поле і наслідки не імплементації конституційних норм стають все відчутнішими, особливо в сільській місцевості та негативно впливають на функціонування природних агроландшафтів, на стан родючості ґрунтів, на навколишнє природне середовище.

Адже, за цей час (25 років), на догоду олігархічним кланам, які мали й мають меркантильні й корупційні інтереси, депутатські більшості, що формувалися за такими ж інтересами, всіх скликань Верховної Ради України – без винятку, приймали антиконституційні законодавчі земельні норми та вносили до них численні зміни (дотепер), що руйнували та продовжують руйнувати основи права громадян України «на владу» і «на землю», доводячи суспільство до зубожіння і знищення самого державного устрою України. Цим самим поглиблюється правова прірва між чинними декларованими нормами Основного Закону України та прийнятими депутатами «законами» – під виглядом «конституційно вмотивовані»...

Остаточне слово -  за Конституційним Судом України


13 листопада 2019 р., в день прийняття Верховною Радою України в першому читанні, так званого, проєкту Закону України «Про ринок землі», 46 народних депутатів України зареєстрували Подання до КСУ (єдиний орган, що зобов’язаний приймати відповідні рішення) щодо офіційного тлумачення положень статей 13 і 14 та інших норм Конституції України.

13 грудня 2019 року відбулось засідання КСУ, на якому голосами одинадцяти суддів КСУ за основу було ухвалено проєкт рішення, що очевидно мав стати рішенням у справі. Проте ухвалений проєкт досі не проголосований, відповідно не став офіційним рішенням.

4 листопада 2020 року суддя КСУ Сергій Сас, через «Дзеркало тижня» (https://zn.ua/ukr/UKRAINE) звернувся до українців та оприлюднив проєкт рішення щодо тлумачення земельних статей Конституції, а також пояснив причини зупинки КСУ.

Так, у проєкті рішення суду йдеться про те, що «закріплені у преамбулі та статтях 1, 2, 5, частині першій статті 13, частині першій статті 14 Конституції України імперативні положення нормативно виражають суверенну волю Українського народу на створення України як унітарної, суверенної та незалежної, демократичної, соціальної й правової держави, у якій земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси у межах її території, природні ресурси виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу були визнані об’єктами права власності й основним національним багатством Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади, наділеного виключним правом визначати та змінювати конституційний лад в Україні..»

«Як суб’єкт права власності на землю український народ здійснює розпорядження землею безпосередньо через всеукраїнський референдум відповідно до статті 73 Конституції України..»

Також КСУ вважає, що право власності українців на землю є абсолютним, незмінним, постійним і тому не може бути обмежене будь-якими законами України, діями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Як повідомляє видання: «Сас зазначив, що пов’язує останні події навколо КСУ з рішенням, яке він підготував щодо подання про роз’яснення земельних статей Конституції України. За словами судді, “спостерігачі від влади у Суді доповіли по інстанціях, а там зрозуміли, що прийняття такого рішення Судом є реальною загрозою для, так званої, земельної реформи”. Однак, як стверджує Сас, офіційне тлумачення зазначених положень Конституції забезпечить повернення земельної реформи у конституційне русло і не дозволить позбавити українців “національного багатства, створення великих землевласників і латифундій, а також не допустить позбавлення права власності громадян України на землю”.

“Упродовж останніх трьох місяців почався безпрецедентний тиск з боку представників Президента України та Верховної Ради України у Конституційному Суді України «руками» НАЗК, НАБУ, деяких засобів масової інформації - на Суд, в цілому, з метою дискредитації його та окремих суддів, щоб дестабілізувати роботу Суду, зробити його недієздатним, унеможливити прийняття важливих рішень, у тому числі рішення щодо офіційного тлумачення окремих положень статей 13, 14 Конституції України”, - заявив суддя».

В додачу до викладеного, 27 березня 2021 року президентом Зеленським О.В. було видано УКАЗ №124/2021, яким постановлено скасувати Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення О.Тупицького суддею Конституційного Суду України» та Указ Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення О.Касмініна суддею Конституційного Суду України», що стало підставою для фізичного недопущення суддів О.Тупицького (голови КСУ) та О.Касмініна в приміщення КСУ та, відповідно, неприйняття дотепер оприлюдненого проєкту.
1 липня 2021 року набувають чинності закони про, так званий, ринок землі, однак ні чинні норми Конституції, ні мої пропозиції - не враховані, як і не врахована думка Конституційного суду. Сподіваюсь, останній таки буде розблокований і винесе своє Конституційне рішення.

******

Сьогодні - 25 років з моменту прийняття довгоочікуваної Конституції України, проте враження таке, що не вщухає ВІДЛУННЯ СЛІВ НАШОГО ПРОПРОКА - ТАРАСА ШЕВЧЕНКА:

«...Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!..»
Проявлення «ЗЕМЕЛЬНОГО ДИЯВОЛА» заплановано на третій день - цього 25-ти-річчя... (1 липня 2021 року).
Щоб схаменулися «діти юродиві», я також прошу (професійно й відповідально), нагадуючи:
«...Обніміться ж,
брати мої,
Молю вас, благаю!..»

Адже норми чинної Конституції України, особливо, Першого розділу, є об’єднавчими чинниками - як норми прямої дії - для всіх громадян України та обов’язковими до виконання насамперед для всіх органів влади.

26 червня 2021 р., Київ.

Олександер Ковалів - доктор економічних наук, Київ.
Спеціально для «Час і події»


Коментар редакції:

Ідеологічно дана стаття наповнена українським змістом і захищає українські національні інтереси з економічної точки зору. Проте автор будучи фаховим економістом не розуміє деяких політичних механізмів. Сучасна політична система України контролюється її ворогами. І в теперішніх умовах, в існуючій кланово-олігархічній системі, жоден орган не розслідує найжахливіших злочинів проти Українського Народу, до яких належить викрадення Української Землі політико-економічними методами. Не розслідує і не буде розслідувати! Аж до моменту, поки не розпочнеться зміна системи управління Україною завдяки україноцентричним патріотам.

Референдум щодо питання «продавати землю чи ні» – з юридичної точки зору – є непотрібним в даний момент. Тому що стаття 13 та 14 Конституції України є абсолютно однозначними – «Земля - власність всього Українського Народу і основа національного багатства».

Референдум з точки зору політичної – є дуже небезпечним механізмом. ЦВК – під ворогами. Президент і Верховна Рада – вороги. Хто рахуватиме результати? Кого охоронятимуть «собаки Авакова», якщо їм дадуть свій відсоток від продажу землі? Ми вже побачили «казус Вірастюка» на мажоритарних виборах до Верховної Ради – фактично вибори програні, але ЦВК і поліція – свої. І на кількох дільницях результати скасували, десь - трохи підправили… І ось Вірастюк – «зелений депутат». Пишемо це не маючи жодного пієтету до його опонентів, а лише констатуючи факти.

Тому справжній Захист Землі лежить не в юридичній площині, а в площині реального жорсткого фізичного супротиву і кримінального покарання всіх злочинців. Власне лише Конституційний Суд міг би скасувати ганебні антиукраїнські закони, але його роботу «Зеленський і ко» злочинно антизаконно заблокували. І розблокувати її юридично – неможливо.

Духовність проти Споживацтва

Думки з Facebook

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-38
Архієпископ Вігано (Erzbischof Viganò): Захід стоїть перед загибеллю, я закликаю всіх вставати і боротися
Вікно Овертона Як зробити прийнятним канібалізм (чи інше вироджене явище)?
Байден і Харріс намагаються використовувати поняття «систeмний рaсизм» для радикального перетворення Америки
Протистояння США і Китаю: хто збере більше союзників та партнерів? Про нинішню геополітику альянсів двох супердержав
Есей Джорджеві Орвеллові (уривок з книги «Соратник»)
Іван Франко у Музеї Марійки Підгірянки
Мистецькі події в Українському Чикаго
СКУ засуджує проведення Росією виборів до Державної Думи рф на окупованих українських територіях
Одна з найдавніших українських діаспор
Кремль поставив експеримент на жителях ОРДЛО Що відбувалося під виглядом народного волевиявлення на тимчасово окупованих Росією українських землях?

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com