Сергій Медвідь

Питання яке виникло мимоволі.

Під моїм учорашнім постом, десь у поширенні, я побачив коментар - Що Ви хочете із цих нещасних пенсіонерів?

А я згадав, одну знайому, яку нещодавно зустрів і яка жалілася, що ось лише аж у 60 років вийшла на пенсію і, що у неї мала пенсія. Вона мені жалілася, а я згадував, що коли Україна отримала незалежність, то цій жіночці було лише 30 років, і усі ці роки, до пенсії, вона пропрацювала у бюджетних структурах. Була активним агітатором за ті партії які добре платили і роздавала від їхнього імені продуктові набори виборцям. Майже, постійно, була у виборчих комісіях, від провладних партій, і не на камеру хвалилася як платять за «правильний» підрахунок голосів. Вважала себе успішною, тому, що уміла подобатися владі. А тепер, як вона говорить - Стала уже не потрібна, бо набрали молоді.

Шановні пенсіонери, я і сам пенсіонер, але давайте будемо відвертими. До кого нам, тим кому сьогодні 60-80 років, йти із претензіями, що побудували якусь не таку країну? До тих кому зараз 20-30 років? Чи будемо відвертими і скажемо, що це наше покоління усі ці роки голосувало, рахувало бюлетені, підтримувало владу яка здавала країну, передавало цей «досвід» молоді, і т. д.

Звичайно, що так поступали не усі, багато було і таких які виступали проти свавілля влади. Але, на жаль, нас виявилось менше. Багато було і таких - «а какая разніца...». А тепер маємо те - що побудували, і маємо ту владу яку обрали, і маємо те що заслужили... Звичайно жаль. Але цю нашу «бідність» - будувало і ще продовжує будувати багато і тих хто сьогодні уже на пенсії, чи ще чекає на неї, допомагаючи владі «реалізовувати» залишки країни.

---

Олексій Павлюк

Тут вже пишуть, що закон про боротьбу з олігархами, то і є сама боротьба. Як діти малі... Без повернення вкрадених державних монополій, при чому ВСІХ, енергетики, кар’єрів, заводів та т.п. нічого не вийде. Все що ви заберете у олігархів через податки, то все олігархи заберуть у нас з вами та з бюджету, через збільшення тарифів та державних субсидій... Починати треба з повернення награбованого, заборони офшорів та повернення втраченого прибутку за весь період від вкрадених монополій та заводів. От нехай у Ахметова залишаться тільки його сонячні електростанції, для яких треба встановити такий самий тариф, як і для АЕС...

---

Yuriy Sytnyk

Димовою завісою позбавлення рабів їхньої землі стали два абсолютно нікчемні закони про «корінні народи» та «деолігархізацію».

---

Віктор Бородулін

Як осідлати непокірний народ, до якого ми належимо?

Історія України у повні демонструє нам, наскільки важко було інтервентам асимілювати українців і тримати їх в покорі. Застосовувався ряд дій для стертя ідентичності, такі як заборона мови, традицій, викривлення історії, очорнення національних героїв.

В ХХ столітті це питання було поставлене ребром і окупаційна адміністрація большевіків вдалась до радикальних дій, а саме до фізичного винищення творчої інтелігенції та еліти, яка була тліючою іскрою українства, що могла запалити народ до повстання, протидії, бунту. Загарбники усіляко протидіяли мисленню українців єдиним фронтом, проти усвідомлення себе окремим, автентичним, самобутніми народом - Nацією.

В постколоніальній Україні вже не вивозять до Сибіру, не розстрілюють в Бабиному яру, Сандормоху, тюрмі на Лонцького чи Дем’яному лазі. Технології впливу на масову свідомість перейшли в сферу психологічних технологій. Проти українців ведеться, як внутрішня, так і зовнішня світоглядна війна, мета якої все та ж - оскотинити, обездушити і загнати в стойло. Це війна за розуми. І чим примітивніший розум, тим легше ним керувати.

Нас переконують, що ми нездари, в нас нічого не вийде, нас залякують. Щоб бути повноцінними нам, буцімто, потрібно примкнути до одного з цивілізаційних вузлів, а не розвивати свій напрям. Нам звузили оцінку добробуту і щастя до матеріальної складової, а в духовність заклали покору та почуття вини.

Інформаційний та світоглядний терор - це такий самий вид репресій і в ХХІ столітті ця зброя, стала довершеною. Протистояти їй маємо, як і ворожим солдатам, танкам, авіації. Спочатку перемагають війну в головах, а потім вже на полі бою. Де ця війна за уми нами програна, там топчиться ворожий чобіт.

---

Вячеслав Горобец

Від Дніпра до Карпат - одна кукурудза і сонях. Подекуди рапс і пшениця.

Раніше, в жнива душа раділа «Будемо з хлібом!» А сьогодні серце болить. Тому що розумієш, що робиться та як все працює.

Держава не отримає нічого. Природа - чергову порцію нищівної хімії та занепаду. Аграрій - мільйони на офшорний рахунок. А звичайний народ - продукти за ціною «ротердам+»

Україна сьогодні - велика годівничка для невеликої купки людей...

Багатство на експорт

---

Нещодавно колишній прес-секретар Зеленського –

Юлія Мендель – ляпнула дещо про українську мову:

Микола Мельник

Та шо ж ты, ведьма, не уймешься))

Я зрозумів де логічна помилка у моєму сприйнятті пані Мендель. Адже для мене це приклад фатального непрофесіоналізму, помножена на підліткову самовпевненість. Але потім я зрозумів, що вона просто випередила свій час, а я можливо від нього відстаю.

Років через 100, коли суспільство остаточно перейде на спілкування мемасіками, а емодзі витіснять літери, коли текст буде сприйматись, як набір випадкових слів, а основна комунікація піде через фоточку і відосік. Ось тоді настане її час.

Ось це буде час менделізму. І на її честь навіть будуть називати якісь емодзі, або навіть проспекти. Але поки, що я, як і належить ретрограду, розпалюю багаття, на якому буде спалена наша українська Південна пророкиня)

---

Назар Мухачов

Одиниця виміру тупості - 1 МЕНДЕЛЬ

Я дуже добре розумію, що технологічно нас питанням мови зараз відволікають від головної їхньої мети - викрадення Української Землі і Надр. Коли вони викрадення завершать - то дозволять всім захисникам мови вільно спілкуватись нею - в резерваціях, куди заженуть українців. Це якщо їх план вдасться, але я думаю, що ментальність українців разом з традиціями погромів починаючи з 11 ст. та Коліївщини в 18 ст. внесе корективи в їхні плани.

Даний допис - моя відповідь про багатоликість правди та потребу примирення, яке нам нав’язують кремлівські наративи.

Давайте примиримо нащадків розстріляних і репресованих з нащадками НКВД?

Давайте примиримо тих, хто будучи дитиною, вижив під час Голодомору та тих, хто ходив по українським селам і видирав в голодних дітей з рук картоплину? Правда ж багатолика - вона була і в дитини, що хотіла їсти, і у виродка, що виконував плани заготівлі.

Давайте примиримо померлу, закатовану, згвалтовану, заживо спалену Ірину Крашкову (Врадіївські події), і її вбивць-групових гвалтівників - офіцерів міліції Дмитра Поліщука та Євгена Дрижака, а також місцевого таксиста Рябиненка? Як на мене - хороша ідея. Хто за? Поліція і таксист. Хто проти - ніхто, Ірина Крашкова «чомусь» промовчала. То що, примирення дійсне?!!!

Були у Львові в «Тюрмі на Лонцького»? Або в Дрогобичі поблизу саду колишньої тюрми НКВС? Там цілий набір знахідок. Черепи і скелети українців. В тому числі і дитячі. Але це ж давно відбулись і люди вже померли. Давайте миритись із «історичними подіями», правда ж багатолика, ні?

І борони Боже задавати питання: «де зараз нащадки катів українського народу? Чи є вони в українській політиці та великому бізнесі? Чи працюють касирами-грузчиками в супермаркетах?»

До чого я це все. Є речі, які ніколи не можуть примиритись. І є речі, які не можна прощати. На фоні тих процесів, що нас очікують - ми мусимо це усвідомлювати. Толерастію вороги нам спеціально нав’язують, зокрема і нащадки тих, хто робив ці всі злочини проти людяності та українців.

---

Лана Александрова

ЛИСТ ВІД ЗАГИБЛОГО СИНА МАТЕРІ

Тримайся, мамо, бережись!
Ти робиш вірно все, я знаю.
За мною, люба, не тужи -
Бо я ту тугу відчуваю.
Не треба сліз, не будь в журбі,
З тобою завжди я лишаюсь..
Щоночі з неба я тобі
Яскраво зіркою всміхаюсь...
Як вітерець легкий блука,
Торкаючись твого волосся,
Ти знай, що то моя рука
Тебе голубить... Не здалося...
Я завжди поруч: у квітках,
В дощах, у сонці, у веселці...
Тобі приходитиму в снах...
Залишивши тепло на серці...