Продовження. 
Початок  в №№24, 25

ТРЕТЯ ЕМІҐРАЦІЯ - ЧІКАҐО - США - ЛИСТОПАД 1956

З Парижу до Нью-Йорку літаком. З фінансовою допомогою комітету ЗУДАК (Злучений Український Американський Комітет), родина наша їде потягом до спонсорів в Чікаґо в околиці «Українське Село». Того ж вечора, розбудила мене, розмова батька із спонсором про релігію. Не зрозуміла про що розходиться, лише пригадую, що не мушу про такі речі думати. На другий день неділя, батько виходить із квартирі на вулицю Чікаґо і йде в напрямку, де побачив напис «Пекарня Анна». На зустріч йому йде чоловік, якого батько пізнає з України - Кисиленко! Батько просить переночувати в нього, поки знайдемо помешкання, але не хоче нічого мати з баптистами. Пізно того вечера нас відвідують вже в хаті Кисиленків, брат працівниці «ЗУДАК» Валентин Кохно і Дмитро Грушецький, який мав брата у Франції. ЯК ВОНО ДІЙСНО БУЛО. - Виявилося, що ми з Параскою знайшли багато спільного з новим нашим другом Дмитром Адамовичем. Якийсь неймовірний збіг обставин злютовував нашу дружбу. Не тільки те, що Дмитро вільно володів французькою мовою, але виявилося, що він свої серенади, ще в Ді-Пі таборах, на Американській зоні, виспівував на гітарі «Галинці». Спорідненість навіть охопила «Параню», Дмитрове перше авто в Америці. Дмитро знайомить свого друга Данила Завертайла з Параскою, і роман кінчається вінчанням. Любов до пісні, природи, літератури, мистецтва, мови, української культури, перший раз приналежність до молодіжної організації «Об’єднання Демократичної Української Молоді» (ОДУМ), поглиблювалась. Дмитра любила молодь а він її. він завжди з любов’ю говорив про мову й про все українське, що мимоволі все це втілювалося в душу. В 19 років, це національне дозрівання, вперше породило в мені тривогу. Я усвідомила що навіть не вмію читати слова до пісень. Я вирішила: люблю читати, люблю співати, тож треба тільки навчитися читати! З радості цього самостійного рішення, я почала плакати, що знайшла розв’язку. Навіть сьогодні, після 60 років, згадую цей момент з хвилюванням

«О,РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я!» – Дмитро Павличко

Звичайно, кращого вчителя за Дмитра Адамовича Грушецького не було. Дмитро народився на хуторі Нараївка, Волинь (сьогодні - Хмельницька обл.). Їх було 9-теро дітей в родині. Найстарший брат Дмитра, Іван, був поручником у війську УНР. Як, більшість приналежних до уряду УНР, опинився в Чехословаччині після большевицького перевороту. 1926 року, Іван нелеґально, «перепачковує (діялект)» до Чехословаччини 10-ти літнього Дмитра і 8-ми літню сестру Віру. Обоє кінчають Українську Господарську Академію (УГА)… - Я швидко вчилася читати. Мама сиділа на стільчику, щось шила, повторяла за мною звуки букви, і часом, як я читала в голос, навіть поправляла мої наголоси. Тяжче було з писанням. Особливо з м’яким знаком та голосними «Е» і «И». За три місяці, я вже писала короткі оповідання. До півроку формальне навчання закінчилося. Настав час самонавчання. Почала із дитячої літератури. З дитячого журналу «Веселка», що видавала найстаріша газета в США «Свобода». Відкрила чарівний світ казки; познайомилась з історичними постатями України; звичаями та багато іншого. Я душевно відчула що, цей мікрокосмос української культури, я хочу розширити. Ніколи не гадалося, що моє щире рішення вивчити українську грамоту змінить, назавжди, всі сфери мого життя, включно в американському професійному світу. Як діти, Калина пішла до «Садочку Казок», а Орина і Марина - до суботньої «Школи Українознавства» (11 років), при Православній Катедрі Св. Володимир в Чікаґо, я записалася на «Вищі освітні курси ім. Петра Могили» для вчителів шкіл українознавства в США. За два роки отримала диплом. Стала вчителька 1-шої кляси. Дуже подобалось мені вчителювати і передавати своє знання дітям. Добре запам’яталось одне, якщо хочеш удосконалити свій предмет - вчи інших. –

«НАЙКРАЩЕ ДОБРО ТЕ, ЯКЕ МОЖЕ СТАТИ У ПРИГОДІ КОМУСЬ ІНШОМУ»

З вдячності до своїх улюблених авторів, я хотіла своїх першоклясників, всіх дітей шкіл українознавства, та «Садочку Казок» (СУА-29-тий Відділ) познайомити особисто з творцями чарівних казок, віршів та оповідань, які вони читають у підручниках. В травні 1974 року відбулася незабутня зустріч з улюбленою дитячою письменницею Катериною Перелісною (Попов), яка сама вважала, що ці зустрічі були для неї найбільшою нагородою життя… Катерина Перелісна народилась 1902 року, в Харкові, її батько Федір Глянько (1879-1955) був одним з піонерів українського руху серед харківського робітництва, з 1900 року - активний член Української робітничої громади в Харкові, що була керована Гнатом Хоткевичем. Також Федір був співзасновником Українського робітничого театру, а з 1917 ще й член Центральної Ради і учасник Трудового Конгресу, у 1931 році був репресований чоловік, що очолював Український інститут педагогіки. Пізніше, вже зі сином, К.Перелісна також була змушена емігрувати у Північну Америку. Батько Катерини, Федір, як учасник українського руху і діяч УАПЦ, не уникнув репресій з боку большевиків - деякий час він провів у совєтських тюрмах, врешті, також емігрував до Штатів. Прикро, що ця видатна українська письменниця доживала віку в притулку для осіб похилого віку, бо її син помер раніше, завершила свій земний шлях 1995 року. Похована на «Цвинтарі Церкви-пам’ятника Св. Андрія Первозданного». Савт-Бавнд-Брук, Нью-Джерзі. Section -SF-T-27-28. - За свого життя побачивши свою книжку «Вірші для дітей», яка вийшла друком у Хмельницькому. *До відома: Книжка «Вірші для дітей» в Хмельницькому вийшла без вступного слова члена Видавничого Комітету (СУА-29-тий Відділ-Чікаґо), Галини Грушецької і без словника синонімів українською мовою та англійських термінів…. – Було проведено монтаж із творів Романа Завадовича. Наступного 1975 року, припало 55 років творчости місцевого дитячого письменника Романа Завадовича, від котрого я так багато навчилася про історію й звичаї. Вшанування заслуженого автора, громада Чикаґо святкувала два дні. Молодь, яка виросла на творах ювіляра, віддала свій поклін на бенкеті. Наступного дня, в «Школі Шопена», у виповненні аудиторії сто учасників з молодіжних організацій, виступили в монтажі творчості Романа Завадовича «Дитячий Скарб». Високий рівень сценарії, декорації, проєкту сина самого ювіляра, Романа Завадовича мол., музична обробка, прекрасні костюми на три дії розроблені й шиті матерями -- важко переоцінити вклад батьків до успіху цієї неповторної продукції. Після цього незабутнього ювілею, який також був задуманий як вияв подяки й оцінки дитячим письменникам за їх життєвий вклад для освіти українських дітей, з чого і я скористала. Хотілося більше зробити для дітей, щоб утвердити на життя їхнє «українолюбство». Я відчула, що ці два ювілеї принесли радість авторам і дітям. Відчула, що в мене почали рости крила...

«НАЦІЯ НАРОДЖУЄТЬСЯ БІЛЯ КОЛИСКИ» - Софія Русова (1844-1900)

Діяльність Галини Грушецької (Бойко) для дітей: Голова Видавничого Комітету творчості Романа Завадовича; Член видання збірки «Вірші для Дітей» (СУА-29-тий Відділ) Катерини Перелісної; засновниця та опікун дитячого хору «Молода Думка» 1976-1978 роках; організатор: мистецької виставки «Чотири Пори Року» дитячого хору в Українському Інституті Модерного Мистецтва; Концерту «Молодої Думки» в аудиторії «Школи Шопена»; організатор і конферансьє концерту «матірного» хору «Думка» з Нью-Йорк в аудиторії «Школи Шопена»; продюсер--сценарист реклями для каси «Самопоміч» в Чикаґо (Selfreliance Ukrainian American Federal Credit Union) «Марсіяни ощаджують в касі «Самопоміч» (до музики фільму Star Wars) відбулося на «Дитячій Оселі» (Round Lake, Illinois). Організатор «Конкурсу перекладів творчості дитячого письменника Романа Завадовича» у 60-ліття його творчості 1980 року. Учасники: учні шкіл українознавства міста Чикаґо і околиць та єдиної у США щоденної української школи при Катедральному соборі Греко-Католицької Церкви Св. Миколая

«ІСТОРІЯ ПРОСИТЬСЯ В СНИ НАЩАДКІВ». - Ліна Костенко

Небокрай діяльності 1984: «ФОНД ім. МИТРОПОЛИТА ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО», - відділ Чикаґо. Параска Бойко-Завертайло - ініціятор; Валентин Кохно -голова; Павло Коновал, Параска Завертайло і Стах Мазяр - фінансовий комітет; Галина Бойко-Грушецька - культ-організаторка благодійного концерту в Чикаґо, для придбання фондів на пам’ятник митрополита УАПЦ, Василя Липківського в Савт-Бавнд-Бруку 1984 року. Бог діє невидимими шляхами. Два тижні до концерту, приїжджає до нас на відвідини мій племінник, Д-р Миколай Храпач з Полтави. Він знайомиться з унікальними проповідями свяченомученика Василя. Відвідує храми Чикаґо. Перший раз бачить, як майорить синьо-жовтий прапор, все те, що душа мріяла почути і побачити для майбутньої діяльності врозбудові Православної Церкви України. 1986: Галина Бойко-Грушецька - ініціятор і голова благодійного «Комітету для добудови бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі». - 1986-1987. *Замітка: Д-р. Джеймс Мейс став виконавчим директором «Комісії Дослідників Голодомору в Україні 1932-1933 років при Конґресі США», і забракло грошей на її завершення. Галина Грушецька організатор «Чіказького Комітету» для фінансової допомоги «Комісії Дослідників при Конґресі США». Рівночасно очолювала в Чікаґо Гарвардську програму «Усна історія Українського Голоду 1932-1933 рр.». Ці свідчення були використані у праці «Комісії США про Голод в Україні». - Тритомик висновок Комісії видано в 1990-ті роки в США. 1988.



1986-1993: *Замітка: Українська Православна Церква в Чикаґо, стала основою українського православ’я в Америці. - Першу церкву св. Тройці засновано 1916 року з колишньої греко-католицької — як Народну незалежну церкву, котра згодом стала основою українського православного руху в США (5 років перед УАПЦ-1921). Перші православні парафії українців були організовані під омофором сирійського архієпископа Германоса. За часів Директорії УНР, Українська Республіканська Капеля, з якою, за дорученням Симона Петлюри, Олександер Кошиць, славетний диригент і композитор став керівником концертного турне Західною Европою й Америкою (1922–1924). Під час концерту в Чикаґо, 1923 року, хор Кошиця, переємінований на Український Національний Хор, відспівав літургію в церкві св. Тройці українською мовою. Присутні ридали почувши красу Божої літургії українською мовою. Провід церкви довідався про створення УАПЦ в Україні. Вони надіслали прохання до митрополита Василя Липківського, щоб новостворена Українська Автокефальна Православна Церква в Україні, прислала єпископа для очолювання юрисдикції та духовної опіки над православними українцями Америки. Після прибуття новопризначеного архієпископа Іоанна Теодоровича в 1924 році до США, відбувся Собор Американсько-Української Православної Церкви, на якому єпископ Германос офіційно передав архієпископу Іоанну керівництво Церквою в США. Архієпископ Іоанн Теодорович служив у парафії Св. Тройці в роках 1925-30. - 1937-го року парафія була піднесена до статусу собору для середнього заходу. В 1945 році, Свято Троїцький собор було перенесено до «української дільниці». Посвячуючи храм, Архиєпископ Іоанн Теодорович, піддає собор під опіку Св. Князя Володимира. А Сестрицтво «Непорочного Зачаття» (1918-1945), під опіку Св. Княгині Ольги. 1986: «Ювілейний Бенкет 70-річчя Православної Катедри Св. Володимира-Чикаґо». - Святочну архиєрейську Службу Божу очолив Його Високопреосвященніший Митрополит Мстислав. Галина Грушецька - культ-організаційна Ювілейного бенкету. Ведучі бенкету: Галина і Дмитро Грушецькі. 1988: «Ювілейний Комітет 70-річчя «Сестрицтва Св. Ольги». Галина Грушецька - культ-організаційна і ведуча програми; Олександра Дяченко-Кочман - куратор; Марія Юзефович - голова «Сестрицтва Св.Ольги». 1993: «Ювілейний Комітет 75-річчя «Сестрицтва Св. Ольги»: Галина Грушецька - культ-організаційна і ведуча програми

1989-1991: «Фонд ім. МИТРОПОЛИТА ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО», відділ Чикаґо. Галина Грушецька – ініціатор записів проповідей митрополита Василя Липківського на касети; Олександер Воронин, редактор проєкту; диктор передмови Дмитро Грушецький; читач проповідей Микола Француженко. (Олександер Воронин, редактор радіостанції «Голос Америки». Микола Француженко, радіожурналіст і керівник українського відділу «Голосу Америки» до 1990 року). Вислано поштою одну касету проповідей Митр. Філаретові, другу вручили в руки… Проте згодом, зважаючи на чисельність і певну згуртованість української діаспори в Америці, прийшло усвідомлення того, що доцільним буде залучити до цієї шляхетної справи якусь авторитетну громадську організацію. Такою організацією бачилось Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), до якого належала Галина Грушецька. Дякуючи чотирьом тисячам (!) жертводавців зі США, Канади, Австралії та Німеччини, які зібрали, загалом, понад 170.000 дол. (!), ОДУМ у співпраці з проводом УПЦ у США зміг встановити пам’ятник митрополитові Липківському. 22-23 жовтня 1983 року в Українському пантеоні у Баунд-Бруці відбулося «все національне свято відкриття і освячення пам’ятника свяченомученикові Василеві Липківському, митрополиту Київському і всієї України». Увечері 22 жовтня у просторій залі Дому української культури було велике урочисте прийняття з офіційною частиною та багатою мистецькою частиною і банкет за участю 400 гостей і представників українських церковних, світських і громадських установ, включно з організаціями молоді. Наступного дня відбулося освячення пам’ятника. Член УРДП та ОДУМ, інший мій земляк Олексій Пошиваник, писав у часопису «Народна воля» у числі від 10 листопада 1983 року: «В неділю, 23-го жовтня 1983 року, в православному Центрі Саут-Баунд-Брук, поруч з церквою-пам’ятником св. Андрія Первозванного, відбулося урочисте відкриття і освячення пам’ятника великому митрополитові Василеві Липківському - батькові Української Православної Церкви та великому патріотові українського народу. Зранку падав дощ, було холодно. Після відправи Святої Літургії понад 1000 громадян і одумівців в одностроях з прапорами, у дощовиках і з парасольками, зібралися навколо пам’ятника. У великій присутності духовенства і владик Блаженніший митрополит Мстислав звершив чин освячення пам’ятника митр. В.Липківському - першого пам’ятника великому митрополитові у світі - у вільній державі Вашинґтона, на українському клаптику землі м.Саут-Баунд-Брук...». - До речі, у 2012 році мною ще за часів режиму Януковича (!) у місті Лохвиця Олександром Панченком, де у 1920-х роках побував першоієрарх УАПЦ Василь Липківський, було встановлено скромну меморіальну таблицю з його направду пророчим висловлюванням: «...Коли ти не станеш об’єднано в обороні Вітчизни, то плакатимеш у московській неволі». Як бачимо, наше свідоме чи несвідоме іґнорування цієї настанови великого митрополита заледве не призвело до повної окупації України внаслідок московсько-путінської аґресії у 2014-2017 роках.