В 1991 році Україна отримала Незалежність, але справжню ми здобуваємо саме зараз – у ході війни зі споконвічним ворогом – Московією, боротьби із внутрішнім ворогом – олігархічною системою управління державою та протистоянні з іншими міжнародними суб’єктами, перш за все, транснаціональними корпораціями.

Сучасний етап боротьби за Україну дуже гостро ставить перед українцями жорсткі запитання. І одним із них є таке: куди пливе корабель «Україна»?

В 1991 році, «позбувшись» ідеологічного тиску комуністичного марксистського монстра, пам’ятаючи мільйони вбитих, закатованих, репресованих українців, ми настільки боялись самого слова ідеологія (ворожі агенти та сексоти допомогли розвинути цей страх), що на рівні Конституції в 15 статті ми написали: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Відтоді «безідеологічна» держава Україна стала кораблем, котрий вийшов з ворожої окупаційної гавані й поплив у невідомому напрямку - без ідеології та визначеного курсу.

Окремо варто відзначити толерастичність, із якою ми виконували наступний пункт цієї ж 15 статті Конституції: «Цензура заборонена». Адже навіть відкрито антиукраїнські партії, організації, ЗМІ – прекрасно функціонували навіть після нападу Московії у 2014 році, продовжують функціонувати й тепер, попри зеленувату цирково-театральну видимість боротьби з ними.

Повернімося до ідеології. Свого часу ще прем’єр-міністр Леонід Кучма, виступаючи перед Верховною Радою казав: «Скажіть мені, що будувати. Дайте проект і я побудую». Проект йому не дали. Перефарбовані в жовто-блакитні кольори та одягнуті у вишиванки колишні комуністи-комсомольці завжди були принципово проти державності України, а незначна група патріотів на чолі з В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Степаном Хмарою та іншими - не встигла його створити. В силу багатьох об’єктивних та суб’єктивних обставин.

В результаті «червоний директор» Кучма, ставши президентом, реалізував свій проект і став «батьком українського олігархату», серед якого, за «випадковим збігом обставин», відсутні етнічні українці. А далі – олігархи, котрі «народились» внаслідок викрадення частини Національного Багатства під час так званої «прихватизації», отримали гроші. На які сформували свої бізнес-проекти у вигляді більшості теперішніх політичних партій та ЗМІ. Завданням останніх стало диктування електорату «правильних» ідей, цінностей, партійних вождів та вождят різного масштабу тощо. Хто платить, той і замовляє музику. Саме тому на політичній арені чи у провідних ЗМІ фактично відсутній справжній український порядок денний.

30-ту річницю Незалежності ми будемо відзначати 24 серпня цього року. Українського «курсу»/«проекту»/ідеології в нас дотепер нема. І це на фоні того, що 1 липня розпочинається безпрецедентне пограбування Українського Народу – викрадення Землі та Надр політико-економічними методами.

Якщо ти не знаєш куди пливе твій корабель, то жоден вітер для тебе не буде попутнім!


Саме тому при настільки глобальних загрозах навіть самому існуванню Українства як явища, ми мусимо протидіяти усім ворогам. А вони не вичерпуються Кремлем і олігархами. Вороги нам нав’язують свою модель поведінки, через яку влада та власність в Україні опиняється в їхніх руках.

На противагу ворогам ми повинні народити свій «проект» України, свою ідеологію. Ми повинні розуміти, яку Україну ми будуємо? Що ми повинні отримати «на виході»? Якою повинна бути влада? В чиїх інтересах має функціонувати та використовуватись національне багатство: українців чи олігархів, московської агентури чи транснаціональних фінансових структур? Ми хочемо розвивати високотехнологічний інноваційний виробничий сектор економіки чи бути аграрно-сировинним придатком Заходу? І це зовсім не риторичні запитання! Результати не брешуть, і вони є страшними для Українського Народу.

А якщо копнути ще глибше, то побачимо ще фундаментальніші питання: хто ми такі, українці? Для чого ми у цьому світі? Яка наша місія, мета буття? Куди йдемо? Які у нас перспективи? Яка наша національна ідея?!

І це не прості запитання, а найбільш важливі! Якщо ми, звичайно, не хочемо розчинитись у вирі історії, написаної споживацьким браконьєрським типом мислення!

Відповіді на ці всі запитання повинні дати самі українці. Ніхто, крім нас самих, цього не зробить. Та й, зрештою, нікому крім нас самих, ці відповіді не є потрібні. Швидше, навпаки, на міжнародному рівні інші держави та корпорації хотіли б і далі використовувати нас як сировинну базу та джерело ресурсів, зокрема і людських. А що потрібно нам? І як цього досягнути?

Держава Україна – політична організаційна форма буття українського народу. Держава Україна повинна забезпечити збереження українського народу та культури на віки. Прийнятною є тільки та держава, котра створює і захищає передумови своєї самостійності. Таку державу ми мусимо побудувати.

І відповіді на ці всі запитання повинна дати нова ідеологія. УКРАЇНОЦЕНТ­РИЗМ – так ми називаємо її з побратимами. Її потрібно створити.

Що ж повинно стати основою Україноцентризму? Верховенство українських національних інтересів та їхня реалізація на усіх рівнях буття (духовний, світоглядний, інформаційний, організаційний, генетичний, економічний, фізичний) та в усіх сферах (внутрішня політика – суверенітет, зовнішня політика – міжнародна суб’єктність та геополітичне лідерство, економіка, культура, освіта, здоров’я та медицина, національна безпека і правоохоронна сфера та ін.). 

Чому ми вживаємо поняття «центризм»? Тому що в глобальному світі існує поділ ідеологій на ліві та праві. Проте цей поділ, певною мірою, є штучним. Одним із головних завдань такого поділу є фокусування нас на одному з двох варіантів. Вибирай або… або… А що робити, якщо жоден з варіантів не підходить?! А куди, до прикладу, віднести ідеологію Бульби-Боровця? Та й, в цілому, коли ми говоримо про націоналізм, котрий традиційно називають «правим», чи навіть «ультраправим», то що робити із соціальним захистом, котрий там міститься? А ідеології, відповідно до яких розвивались Швеція, Норвегія, Польща чи Ізраїль? Прикладів можна наводити досить багато. Кожна потужна держава світу по-своєму розв'язувала питання своєї внутрішньої ідеології та пошуку національної ідеї, виходячи зі своєї ментальності, історичного досвіду та обставин, викликів та загроз тощо. І, фактично, кожен сильний народ світу  «винаходив свій велосипед», використовуючи при тому досвід інших країн, що є доцільно та корисно. 

Власне, робили це не народи, а національні еліти. Саме еліта народу своєю зрячою силою здатна вести сліпу силу народу шляхом розвитку. Проблема України, окрім відсутності розуміння, що саме ми будуємо, полягає також у відсутності своєї еліти, котру комуністична зараза старалась винищити «до ноги». І в теперішній кланово-олігархічній системі ми маємо навіть не псевдоеліту, а антиеліту. Але співвідношення еліти, псевдоеліти та антиеліти доцільно зробити предметом розгляду окремої статті.

Повертаючись до теми «Україноцентризму», варто відзначити його спорідненість із націоналізмом, однак і закцентувати на певних відмінностях. Україноцентризм повинен дати відповідь на питання, перераховані на початку статті – націоналізм не дає таких відповідей.  Так само як націоналізм не дає відповідей на глобалізаційні виклики, що стоять перед людством; на загрози від глобальної економіки та виродженої природи грошей; на нові методи війни на якісно інших рівнях – світоглядному, економічному, інформаційному, генетичному; на  нав’язування усьому людству споживацько-браконьєрського світогляду із подальшою деградацією природних систем цінностей тощо.

Це навіть, не враховуючи, наскільки сильно вороги України безпосередньо та/або через свою агентуру дискредитували саме поняття «націоналізму», створивши йому зневажливий примітивний світоглядний присмак.

Окремим важливим моментом є питання української самоідентифікації: яким ми бачимо українця майбутнього, хто для нас є своїм, хто – чужим, а хто взагалі – ворогом? Що повинно бути основою для такого розподілу і яка роль у цих процесах української еліти, котра і повинна проявити себе своєю усвідомленою дієвістю та рішучістю, у надзвичайно складних обставинах.

Україноцентризм як майбутня державна ідеологія повинен ввібрати в себе всі ті морально-здорові націоналістичні основи, водночас удосконаливши та доповнивши їх тими елементами, котрих нам не вистачає.

Власне, головним завданням цієї нової рубрики у нашій газеті є творення нової ідеології «Україноцентризму», однією зі складових якого повинна стати українська національна ідея. Словосполучення, котре патріоти часто використовують, але формулювання якого зараз відсутнє в явному вигляді.

Ми запрошуємо наших читачів до участі в процесі творення та формування «Україноцентризму», до пошуку української національної ідеї, полеміки та дискусій в цьому напрямку. Цей формат зворотного зв’язку є надзвичайно важливим. Для цього надсилайте нам своє бачення, пропозиції, долучайтесь до обговорень на нашому радіо «Ukie-drive». Завдання та загрози, які стоять перед Україною та українським народом, ми зможемо вирішити тільки згуртовано усвідомлено працюючи, не покладаючи рук.