rss
12/05/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Олена та Тимур Литовченки: «УНР, Гетьманат Скоропадського та Директорія протрималися лише 5 років. А ми успішно тримаємо оборону вже восьмий рік!»
Те, що у громадян України масово з’являється патріотизм та інтерес до історії, помітно неозброєним оком. Так само помітно і те, що у читачів зростає попит на історичні романи – але пропозиція за попитом явно не встигає.

І от нещодавно на книжкових полицях з’явилося явище, яке ще років 10 тому вважалося би нереальним – 10 томів художньої історичної епопеї. Ще нещодавно жоден український письменник не наважився би на такий крок! Однак у випадку саме цієї епопеї наважитися було набагато легше – тут аж двоє авторів, тож ризик – на 50% менший. : ) Олена та Тимур Литовченки гречно погодилися розповісти читачам «Часу і Подій» секрети свого неймовірного твору!

– Як виникла ідея написання настільки масштабного твору, як 10-томна художня історична епопея «101 рік України»? Як ви розпланували роботу, що мала би розтягнутися явно не на один рік?

Олена Литовченко: Розробкою концепції епопеї та плануванням роботи займався Тимур, я ж підключилася вже на стадії написання.

Тимур Литовченко: Ідея написання епопеї народилася поступово, в діалозі з директором видавництва «Фоліо» Олександром Красовицьким. Він — чоловік креативний, отож час від часу закидає авторам, з якими працює «Фоліо», своєрідні наживки. Відбувається це публічно — в його новинній стрічці соцмережі Facebook. Всі охочі читають, а потім відповідають на прочитане.

Відтоді минуло вже (навіть лячно згадати!) цілих п’ять років, отож усіх деталей я тепер не пригадаю. Але приблизно на межі весни-літа 2016 року пан Красовицький розмістив у своєму ФБ-профілі фотографію якогось тритомника. Три грубі солідні томи з підписом: це єдиний твір у трьох томах, загальний обсяг дорівнює приблизно 100-105 авторським аркушам, автором цього тритомника є іноземець — а от хто би з українських авторів, з якими працює «Фоліо», взявся б написати щось подібне?..

Для довідки зазначу, що 1 авторський аркуш — це 23,4 сторінки стандартного машинопису, по 60 рядків на сторінці та по 30 знаків у кожному рядку, з урахуванням пробілів. Якщо округлити, то 1 а. а. дорівнює 40 тисячам знаків з урахуванням пробілів між словами.

– Це зрозуміло тому, хто постійно працює з текстами. Але, будь ласка, поясніть сказане на прикладі, більш зрозумілому нашим читачам.

Т. Л.: Перепрошую, не врахував. А для читачів… В середньому, роман, створений середньостатистичним сучасним українським письменником, має обсяг 10-12 авторських аркушів. Отже, йшлося про твір загальним обсягом 8-10 звичних нам книжок. Підкреслюю: це мав бути єдиний твір, а не кілька окремих творів!!! І це був справжній виклик, тому, що перекрити обсяг 100-105 а.а. могла лише літературна епопея — жанр, доволі таки рідкісний в українській літературі. Особливо в сучасній, яка тяжіє, все ж таки, більше до повісті, до новели.

В одному з давніх інтерв’ю я навіть нарікав на те, що у нас під виглядом романів нерідко видаються твори, які не відповідають такому жанровому визначенню. Однак читач шукає на прилавку книгарні саме романи, видавці та продавці намагаються вдовольнити читацький попит, як тільки можуть — звідси й ростуть парадокси ринку… В нашому ж випадку йшлося не про повість чи новелу. І не про роман. І не про цикл романів — бо видавець вимагав єдиного твору! А перекрити обсяг 100-105 а. а. могла лише епопея.

О. Л.: А ми з Тимуром над епопеями досі не працювали — тільки читали епічні твори! Тому як братися за написання майбутньої епопеї, ніхто з нас не уявляв.

– А в чому, власне, полягала складність?

О.Л.: Довелося розробляти нову техніку написання твору. Коли ми працюємо над історичними романами, то спочатку намічаємо героїв, які діятимуть у новому творі. Потім детально з’ясовуємо все, що тільки можна, про кожного з них — аж до найменших подробиць. Потім складаємо хронологічну таблицю, в якій відображено життя усіх майбутніх персонажів, сюди ж додаються знакові історичні події, відображені в рамках сюжету. І тільки склавши цю хронологічну таблицю, починаємо писати на її основі історичний роман.

Але це добре для роману обсягом 10-12 авторських аркушів. А тепер спробуйте уявити хронологічну таблицю, вдесятеро довшу за звичайну… Уявили?! По-перше, вона сама вже тягне на окрему книжку — тільки таблиця!.. По-друге, в ній буде така неймовірна кількість персонажів, що ми б самі могли з легкістю у них заплутатись. Тому випробуваний нами раніше підхід не годився.

– І як же ви вчинили?

Т. Л.: Для написання епопеї довелось відмовлятися від вже звичної нам хронологічної таблиці. Себто, приблизну хронологію подій ми тримали в головах. А в таблицю… так би мовити — в електронну регулювальну таблицю, виконану у форматі Microsoft Excel, були внесені всі задіяні в епопеї персонажі, згруповані за родинними зв’язками. По мірі написання, по мірі розвитку сюжету ми дивилися, хто саме з наших героїв міг бути задіяний в тому чи іншому епізоді історії. У міфологіях давніх народів фігурують богині, які плетуть нитки долі окремих людей. Наприклад, у давньогрецькій міфології це — мойри Клото, Лахесіс і Атропа, у давньоримській міфології — парки Нона, Деціма і Морта, у давньослов’янській — Доля і Недоля.

Отож, якщо над історичними романами ми працюємо як скульптори, які нарощують «тіло» твору на каркас хронологічної таблиці, то над епопеєю ми працювали, немов оті мойри чи парки, які, переплітаючи нитки доль окремих персонажів, ткали з них своєрідний «килим» епопеї… Але до всього того довелось доходити вже згодом, коли робота почалася. А спочатку треба було виробити концепцію твору.

– Ви ж сказали, що це могла бути тільки епопея! Судячи з усього — історична епопея. Хіба цього недостатньо?

Т. Л.: Авжеж недостатньо! Епопеї теж бувають різні. Й перебравши усі можливі варіанти піджанрів, я вирішив зупинитися на такому, як сімейна (родинна) сага. Річ у тім, що колись раніше мені хотілося створити роман, який би розповідав про наше покоління як таке. А може й не тільки про наше, але про попередні покоління також?! Тоді постає питання: який сюжет вкладається у подібну концепцію?! Як перегукуватимуться сюжетні лінії окремих поколінь?! З чого почати і чим закінчити?! Питань виникало надто багато, й я відчував, що в рамки історичного роману подібна концепція не вкладається.

А тут, завдяки нашому видавцеві дуже природно, сама собою виникла ідея: пишемо не незрозумілий історичний роман — пишемо сімейну сагу! Це саме те, що потрібно для втілення тієї концепції. Отже, я трохи почекав, чи не висловить хтось із колег-письменників ідею у відповідь на виставлену видавцем наживку. Та оскільки всі відбувалися незначущими жартиками, я зрештою закинув пану Красовицькому у ФБ-повідомлення наступну робочу пропозицію:

«Пропоную наступну концепцію: 100 років України… Точніше, Україна від 1914 до 2014 року. Ланцюжок із 100 взаємопов’язаних доль українців, і кожна доля — це 1 умовний рік: 1914… 1915… 1916… і таке інше, аж до 2014… Том 1 — 1914-1937 (початок Великого Терору). Том 2 — 1938-1964 (кінець хрущовської «відлиги»). Том 3 — 1965-2014. Обсяг епопеї: 1 рік — 1 а. а, отож в сумі 101 рік — це 101 а. а, що приблизно відповідає обумовленому обсягу 100-105 а. а.».

Видавцеві пропозиція сподобалася. Сама собою виникла назва майбутньої епопеї — «101 рік України». Перейшли до доповнень та уточнень пропозиції. Тоді з’ясувалося, що хоча концепція «1 рік історії України — 1 а. а.» себе виправдовує, проте 101 персонаж, по одному стрижневому на розділ — кількість явно замала. Героїв мало бути набагато, набагато більше. Вони самі просилися на папір, і повестися інакше ми вже не могли.

О. Л.: До того ж, кожен з персонажів мав бути задіяний не в одному, а в багатьох розділах. Інакше твір би вийшов рваним. Порубаним на окремі, більш-менш рівномірні шматки. Так з’явилася концепція переплетіння доль, схожа на зітканий з багатьох ниток килим.

– Скільки героїв вийшло в підсумку?

Т. Л.: До нашої регулювальної Excel-таблиці увійшли, в підсумку, 642 персонажі. Однак цілком можливо, що когось із епізодичних персонажів ми забули внести туди… Можливо, хтось колись цю кількість уточнить, ми ж орієнтувалися на 642.

До речі, витримати протягом усього сюжету концепцію «1 рік історії України — 1 а. а.» все ж таки не вдалося: по мірі наближення до кінця «розпухав» кожен з розділів. У підсумку, наприкінці епопеї формула змінилася на «1 рік історії України — 1,5 а. а.». Тому сумарний обсяг нашої епопеї значно перевищив запланований і досягнув 130 а. а. Відповідним чином затягнулася робота: адже на написання додаткових 30 а. а. нам знадобилося незапланованих 10 місяців.

– А хіба це не забагато?..

О. Л.: Повірте, ми й без того утискали сюжетні лінії, як тільки могли! У підсумку ж довелося дещо навіть відсіяти, аби вкластися хоча б у 130 а. а. Коротше кажучи, тексту має бути рівно стільки, щоб висловити авторську думку. Напишеш менше — не розкриєш авторський задум. Напишеш більше — перевантажиш читача зайвими подробицями.

Т. Л.: А ще можна нарватися на те, що на письменницькому жаргоні називається бунтом героїв. Адже щоб персонажі літературного твору виглядали гармонійними і діяли також гармонійно, письменник мусить уловити внутрішню логіку поведінки кожного персонажа, внутрішню логіку сюжету, а вже потім передати цю внутрішню логіку адекватними словами. Якщо ж письменник поведе оповідь неадекватно, якщо змушуватиме героїв діяти неприродним чином — вони «збунтуються», й сюжет попервах забуксує, а потім може загалом застопоритися. Чи персонажі виглядатимуть «картонними». Якщо написати менше тексту, ніж потрібно персонажам і сюжету для повного розкриття — бунт героїв, вважайте, забезпечений.

О. Л.: Тому ми завжди намагаємось витримати баланс між обома крайнощами. Просто зрозумійте, що все це треба було продумати перед тим, як починати написання епопеї. Бо перелаштовуватися на ходу — заняття невдячне.

– Хіба не виникало побоювань, що звикла до «телеграфного» стилю спілкування публіка просто не гаятиме час на читання 10-томної епопеї?

Т. Л.: Як-то кажуть, хто не ризикує, той не п’є шампанського! В даному разі, все ж таки, ми вважали ризик виправданим, отож варто було спробувати.

– Якщо побоювання були, то що саме все ж таки переконало вас взятися за роботу над твором?

Т. Л.: Позиція нашого шановного видавця — пана Красовицького. Адже він фактично сформулював у загальних рисах своєрідне замовлення на твір, а отже — був готовий його видати. Нам лишалося написати епопею.

До речі, я завжди підкреслював, наскільки це важливий для письменника момент — знайти свого видавця! Бо одна річ — писати «в шухляду» з непевною надією, що комусь колись твій рукопис сподобається. І зовсім інша річ — коли ти заручився підтримкою свого ділового партнера, який готовий перетворити рукопис твору на книжку й вивести її на книжковий ринок. Відчуйте різницю!..

Є ще одне міркування. Обраний нами столітній період між 1914 і 2014 роками був сповнений подій настільки напружених, а історичні персони, причетні до цих подій, настільки цікаві та масштабні… Коротше кажучи, все це варте того, щоб бути відображеним в історичній епопеї на кшталт «101 рік України». Це також додало нам упевненості в тому, що за подібну роботу варто взятися.

Title  
  


– Яка ж основна ідея вашого твору?

О. Л.: Хотілось показати циклічність подій, що відбуваються на українських теренах. Справді, революція 1917 року нехай не повністю, але до певної міри все ж нагадує те, що ми бачили на Євромайдані 2013-2014 років. Тим паче, наслідком обох цих історичних подій стали російсько-українські війни. Як зараз, так і сто років тому.

Т. Л.: Водночас, між подіями столітньої давнини і нинішніми є певні відмінності, іноді дуже суттєві. Головна відмінність полягає в тому, що після Української революції 1917 року відкрите збройне протистояння в цілому завершилося вже у 1922 році. УНР, Українська Держава, також відома як Гетьманат Скоропадського, Директорія — й лише за якихось п’ять років усе скінчилося, розумієте?! А нині пішов вже восьмий рік новітньої російсько-української війни, і все, що ворог захопив і тимчасово утримує — це Крим і певну частину Донбасу. Та й в обох цих випадках війна увійшла в позиційну фазу. Принаймні поки що.

– Отже, це успіх?..

Т. Л.: Доки агресор утримує хоча б частину захоплених територій… Доки Evil empire не відмовилася від планів переоблаштування світу на свій манер або ж не втратила можливостей здійснювати агресію, що може статися лише завдяки розпаду цього монстра…

– Призабуте визначення – Evil empire…

Т. Л.: Так, Evil empire. Згадайте видатного американського президента Рональда Рейгана — саме він заговорив на повен голос про Імперію зла. І він таки мав рацію! Хоча це вже стосується не нашого письменницького подружжя, а лише особисто мене… Отож особисто я зрозумів правоту Рейгана ще в 1993 році. Більш того, я відшукав певне історичне обґрунтування його словам.

– Яке саме, якщо не секрет?

Т. Л.: Не секрет, звісно. Счасна Російська Федерація є найбільшим уламком СРСР. Радянський Союз утворився, у загальних рисах, на теренах колишньої Російської імперії. Російська імперія — це перелицьоване Московське царство. Воно ж почалося з Великого князівства Московського і Владимирського. А це Велике князівство почалося з того, що на московський стіл зійшов такий собі Іван Калита, якого потім назвали «збирачем земель». Став він Московським князем у 1325 році. Відніміть це число від числа року, в який розвалився СРСР:

1991 — 1325 = 666

А тепер відкрийте Об’явлення Івана Богослова, главу 13, вірш 18 і прочитайте, що таке «число звіра» — оце саме 666. Тому, на моє особисте переконання, Рейган таки мав рацію, говорячи про Evil empire. Перед нами насправді не ланцюжок різних державних утворень від князівства Московського до СРСР — це одна і та сама Evil empire, що проіснувала в різних формах рівно 666 років.

– Але ж так було б, якби в 1991 році все розвалилося!

Т. Л.: В 1991 році це утворення і мало б розвалитися остаточно. Однак хто запобіг цьому?! Насамперед, Сполучені Штати — коли гнали росіянам гуманітарну допомогу караванами. Згадайте «ніжки Буша». Разом зі США, до порятунку росіян підключилася й Європа. Україна, до речі, теж допомагала, чим могла, хоч нам самим тоді було скрутно… Отак от всім миром Evil empire і була врятована від неминучого розпаду. А тепер вона оговталася і під керівництвом вигодованця КДБ СРСР пішла на друге коло розвитку — на новий 666-річний цикл. Саме для розуміння такого стану речей, я по можливості даю роз’яснення саме про Evil empire в рейганівському сенсі, а не просто про Російську Федерацію. Бо РФ — це лише чергова історична форма все того ж утворення, яке є паразитом на тілі людської цивілізації. З яким нарешті треба покінчити.

Але ми відволіклися. Бо насправді розповідь про Evil empire — це окрема тема, складна, глибока і дуже розлога. Згадав же я про неї лише через виняткову важливість для нашої епопеї. Саме так, обороняючи рідну землю від вкрай підступного і небезпечного ворога, українцям необхідно хоча б у загальних рисах розуміти, з ким вони борються! Справді, минуло ціле століття — і знов у нас війна, агресія здійснюється все з тієї ж території, та й ворог в обох випадках чомусь напрочуд схожий, діє сьогодні так само підло і підступно, як і тоді… Чому так?! Звідки ця схожість?! Чи є вона випадковою?..

Якщо розповісти про Evil empire — стане очевидним, що ворог насправді один і той самий. Війна одна і та сама. І триває вона не сім років, а понад сім століть! І те, що відбувається зараз та відбувалося колись — це лише різні етапи однієї війни… Гадаю, що художня історична епопея дає прекрасну можливість донести до читачів це відчуття спадкоємного зв’язку минулого з теперішнім.

– Що можете розповісти про структуру й основні сюжетні лінії епопеї? Хоча б у загальних рисах…

Т. Л.: Як було сказано вище, наш видавець від початку поставив нам за приклад зарубіжний тритомник. Тому відповідаючи на це, ми висунули концепцію аналогічного тритомника. Однак нашу робочу пропозицію, взяту за основу, надалі все ж довелося уточнити. Бо надто різними за обсягом виходили окремі томи! Отже, після уточнення часових меж окремих томів, початковий склад епопеї набув наступного вигляду:

том «Від війни до війни» — 1914-1945 роки (охоплює 32 роки);

том «Миру — мир» — 1946-1976 роки (охоплює 31 рік);

том «Від миру до війни» — 1977-2014 роки (охоплює 38 років).

О. Л.: І, все ж таки, навіть після вирівнювання часових рамок, окремі томи виглядали надто розлогими. Що незручно нікому: ні нам, як авторам, ні видавництву, ані нашим майбутнім читачам. Довелося заради зручності додатково розбити кожен з томів на 3-4 книги. Отож у підсумку до складу епопеї «101 рік України» увійшло 10 книг:

Книга Пожежі. 1914-1922;
Книга Невиправданих Надій. 1923-1931;
Книга Жахіття. 1932-1938;
Книга Спустошення. 1939-1945;
Книга Зневіри. 1946-1953;
Книга Відлиги. 1954-1964;
Книга Застою. 1965-1976;
Книга Розчарування. 1977-1990;
Книга Безнадії. 1991-2004;
Книга Нових Сподівань. 2005-2014.

Погодьтеся, 10-томник виглядає кращим, оковирнішим з будь-яких позицій!

Т. Л.: Тим паче, при бажанні ніщо на заважає видавцеві об’єднати під однією обкладинкою від двох до чотирьох книжок. Я про все це написав у видавництво, додавши можливі варіанти для тритомника і п’ятитомника. Однак розглянувши все це, «Фоліо» вирішило видавати епопею десятьма окремими книгами. Що ж, такий варіант і справді виглядає найзручнішим.

– А з яких міркувань ви завершили «Книгу Застою» 1976 роком? Здається, ця епоха тягнулася аж до смерті Леоніда Брежнєва у 1982 році…

Т. Л.: Формально це так. Але тоді «Книга Застою» мала б охопити 18-річний період 1965-1982 років — а це, погодьтесь, забагато. Якщо завершити її 1979 роком — вийде 15-річний період. Теж трохи занадто… Довелось завершити книгу 1976 роком: саме тоді відбувся XXV з’їзд КПРС, на якому були зроблені певні констатації, що свідчили про поступове занурення радянського керівництва у прогресуючий маразм. А в наступному, 1977 році була ухвалена так звана «брежнєвська» Конституція СРСР — як тоді казали, Конституція переможного розвиненого соціалізму. Це і був той момент, коли у радянського керівництва «зірвало дах» від самонавіювання — бо під зав’язку 1979 року була розпочата неоголошена Афганська війна… а насправді — самовбивча авантюра.

– А чому восьмий том — «Книгу Розчарування» ви завершили 1990 роком, а не 1991, коли розвалився СРСР?

Т. Л.: Бо три фінальні книги ми вирішили завершити трьома українськими революціями — явищами самобутніми і, можна сказати, унікальними. Тому «Книга Розчарування» завершується студентською Революцією на граніті 1990 року, «Книга Безнадії» — Помаранчевою революцією 2004 року, яка насправді є типовою фрондою, а «Книга Нових Сподівань» — Євромайданом 2013-2014 років і новітньою російсько-українською війною.

О. Л.: На наше переконання, кожна країна повинна знати своїх героїв. Отож ідея фінальної акцентуації трьох останніх книг на трьох Майданах є дуже вдалою.

– І все ж таки, ви обійшли питання про основні сюжетні лінії епопеї. Хоча б деякі можете перелічити?

Т. Л.: Епопея — це розлоге історичне полотно, написане широкими мазками. Ці мазки — долі окремих людей… Як усе це висловити стисло та ще й на окремі теми розбити?! Просто не знаю… Мабуть, стрижнева тема — це Україна як вічна, незнищенна історична сутність. А докладніше?.. Наприклад, митці та мистецтво. Відповідальність митця перед суспільством і перед вищими силами. Боротьба патріотів за свою землю. Проблема вибору, здійснюваного під неймовірним тиском. Вічна борня добра і зла. Влада і люди, які її здійснюють. Угодовство і пристосуванство заради виживання. Український космізм. Наше життя як містерія, яку люди розігрують перед вищими силами…

О. Л.: Дружба і зрада. Вірність і відданість. Кохання — бо куди ж без нього!.. Вміння робити свою справу попри всі несприятливі обставини. Вміння не здаватися, досягати поставленої цілі. Подвиги явні й подвиги позабуті.

Т. Л.: Коротше кажучи, сюжетних ліній насправді безліч. Наш перелік далеко не повний… От все, з чого складається життя — все це так чи інакше відображено в нашій епопеї. Різні герої задіяні в різних сюжетних лініях…

– Ким є герої вашого твору: це реальні люди чи вигадані персонажі?

О. Л.: В будь-якому разі, не варто забувати, що епопея наша — це твір художній. А тому якщо навіть в сюжет вплетені реальні історичні персонажі — то ми не прагнули відтворювати їхні образи з документальною точністю. Така вже специфіка художнього твору, що поряд з цілковито історичними постатями діють вигадані персонажі. Хоча усі вони й мають реальних прототипів.

Т. Л.: З іншого боку, іноді сюжет вимагав виписувати збірні образи. Іноді навпаки — різні моменти життя реальної людини доводилося підмальовувати різним персонажам. Іноді доводилося переносити якісь другорядні, але цікаві події в інше місце: адже ми мусили згенерувати художнє полотно про історію України, а не лише обраних населених пунктів!..

– Звідки ви набрали необхідну кількість матеріалів для написання епопеї?

О. Л.: Окрім традиційних книжок, бібліотек, музеїв і архівів, при роботі над епопеєю ми широко використовували життєві історії реальних людей. Так би мовити — родинні легенди й перекази.

Т. Л.:  Наприкінці останньої книги вміщено список із понад трьох десятків імен. Це ті, кому ми змогли висловити подяку за допомогу в написанні нашої епопеї. Зокрема, це ті, чиї сімейні історії ми використали при роботі над сюжетом… і хто нам дозволив «засвітити» свою допомогу. А хто не давав такого дозволу… Ну що ж, ці люди стали прототипами тих чи інших героїв, вплетених в сюжет!

– Які книги, окремі розділи або фрагменти епопеї вважаєте найбільш вдалими і чому? А можливо, досягти чогось так і не вдалося?..

Т. Л.: Так, нам все ж не вдалося вкласти в епопею весь набраний матеріал! Все ж таки формула «1 рік історії України — 1-1,5 авторських аркушів тексту» виявилася занадто обмеженою, щоб написати про все-все-все!.. Що ж до більш або менш вдалих розділів та фрагментів... Ми все ж таки схильні розглядати свої тексти в цілому, а не частинами.

О. Л.: Третя книга епопеї — «Книга Жахіття. 1932-1938» була визнана «Книгою року — 2018» на конкурсі Держ­ком­телерадіо України в номінації «Моя країна».

Т. Л.: Але прошу мати на увазі, що це думка не наша, а Держкомтелерадіо!.. До того ж, у 2018 році були видані лише перші чотири книги епопеї, а шість останніх або перебували у стадії написання, або лише планувалися.

– Які подальші творчі плани маєте в контексті написаної епопеї? Чи збираєтесь писати сиквел або приквел, що зараз модно? Чому?

Т. Л.: Писати сиквел не плануємо точно — бо це вже вийде не історичний твір, а цілком реалістичний. Про те, що відбувається тут і зараз. В крайньому разі, вийдуть мемуари… А щоб написати історичний твір про наш буремний час, потрібно зачекати ще років 50. А ще краще 100. Це вже хтось інший писатиме.

О. Л.: Що ж до приквела… Про історичні твори, що охоплюватимуть період перед 1914 роком, подумати можна. І якщо чесно, то ми вже намітили кілька сюжетів, гідних втілення. Втім, розкривати ці плани ми поки що не готові.

– Дякуємо за інтерв’ю. Чи хотіли б щось додати наостанок?

О. Л.: Читайте наші книжки, шановні, й насолоджуйтесь прочитаним!

Т. Л.: Хай як зараз важко, але… правда на нашому боці. Разом — до перемоги!


Ольга Джміль, Київ.
Спеціально для «Час і Події»

Андрій Футей: «Найголовніше, у зв’язку з війною – щоби американський уряд якнайбільше допомагав Україні у різних сферах. Не тільки словами, а й ділом»

Які загрози для українського народу, зокрема селян і фермерів, приховані в земельній реформі 2021 року

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com