Єдиним результатом перемовин Путіна та Байдена стала спільна заява щодо стратегічної стабільності, яка складається із загальних слів.

Зустрічі Джо Байдена й Володимира Путіна в Женеві 16 червня передувало велике інтерв’ю президента Росії телекомпанії NBC. Характерно, що перед інтерв’ю журналісти NBC пройшли суворий двотижневий карантин, а в Женеві російський президент відмовився проводити церемоніальну зустріч із мером (того на карантині не тримали). Це знову наводить на думку, що Путін не вакцинувався. Як інтерв’юер виступав Кір Сіммонс, який провів розмову загалом у необтяжливому режимі, а деякі запитання просто випромінювали ідіотизм. Починаючи з першого: «Сьогодні надійшли новини зі США, там заявляють, що упродовж наступних кількох місяців Росія готує нові зламування військових об’єктів для іранської ядерної програми. Це правда? .. Сьогодні вийшла доповідь, почали надходити повідомлення, що Росія готується передати Іранові супутникову технологію, яка дасть змогу Іранові відстежувати й завдавати ударів у військові цілі». Можна подумати, що Сіммонс чекав приблизно на таку відповідь: «Знаєш, Кіре, російські держструктури загалом хакерством не займаються, це увесь світ знає! Але ось для Ірану вирішили зробити виняток, допомогти іранським братам у здійсненні їхньої ядерної програми, яка, всі про це знають, має винятково мирний характер!»

Тут мені згадалося, як академік Андрій Сахаров одного разу під телекамери запитав Михайла Горбачова: «Михайле Сергійовичу, а Ви хабарів не берете?» Ймовірно, він чекав почути у відповідь щось розчулююче на кшталт: «Знаєш, Андрію Дмитровичу, прокуророві не сказав, тобі скажу: лише кілька разів було, і гроші начебто невеликі були, сам не розумію, навіщо взяв, біс його знає!» Академік Сахаров був людиною наївною й чистою, яка звикла вірити людям. Напевно, він анітрохи не засумнівався у правдивості відповіді першого й останнього президента СРСР: «Ні, що Ви, ніколи в житті не брав!» І цілком міг надалі в розмовах із західними журналістами й політиками посилатися на цю відповідь Горбачова як на незаперечний доказ того, що Михайло Сергійович до корупції не причетний.

Звісно, Путін відповів, не моргнувши оком: «Ні, у нас немає таких програм з Іраном, це – просто нісенітниця. У нас з Іраном є плани співпраці, зокрема, і в галузі ВТС. Усе це в межах рішень, які були узгоджені в нашій програмі, за іранською ядерною програмою в межах оонівських рішень, разом із нашими партнерами з підготовки СВПД, де на певному етапі санкції щодо Ірану мали скасувати, зокрема, у сфері військово-технічної співпраці».

Такі лобові запитання чоловіку, який підозрюється в тих чи інших непорядних вчинках, м’яко кажучи, є сенс ставити лише тоді, коли в разі заперечення тих чи тих обвинувачень інтерв’юер має змогу негайно надати публіці переконливі докази того, що інтерв’юйований, м’яко кажучи, ухиляється від правдивої відповіді. У разі ж звинувачень у зламуванні російськими хакерами тих чи тих програм в інтересах Ірану доказів Сіммонс явно не мав. Тому журналіст далі вдався до філософствування про те, що було б дуже недобре передавати військові програми Іранові, оскільки це могло б поставити під загрозу життя американських солдатів. На що Путін цілком слушно заперечив: «Послухайте, чому ми обговорюємо проблеми, яких не існує? Нема предмету для обговорень» (читай «Ви нас за руку не зловили!»).

Далі Сіммонс зауважив, що Байден «має намір зустрітися з Президентом, якого подають як диктатора, автократа». Знову ж таки, від Путіна не варто чекати зізнання в тому, що він – і справді диктатор й автократ. Володимир Володимирович і відповів по-більшовицькому: «Усе це подається публіці так, як вважається за доцільне для правлячих класів у тій чи іншій країні».

Знову прозвучало запитання про Путіна-вбивцю: «Лунають обвинувачення, неодноразово вони лунають у США, нині покійний Джон Маккейн прямо в Конгресі назвав Вас вбивцею, і Байден цього теж не заперечував, і навіть Трамп цього не заперечував. І коли Байдена запитали прямо, він теж відповів. Так ось, пане Президенте, Ви – вбивця?»

Звучить ніби сміливо й гостро. Але насправді слід було б поставити не абстрактне запитання, а попросити дати цілком конкретні пояснення щодо використання «Новачка» проти Навального та Скрипаля, «Полонію-210» проти Литвиненка, щодо вбивства Бориса Нємцова зовсім поруч із Кремлем тощо. А так Путін спокійно відповів, мовляв, «я звик за час своєї роботи до атак із різних боків з дуже багатьох приводів, різної якості й гостроти. Мене це не дивує. Ми з тими людьми, з якими працюємо, сперечаємося на міжнародній арені, ми – не наречені, не присягаємося одне одному у вічному коханні й дружбі. Ми партнери, і в чомусь змагаємося одне з одним». А жорстку риторику Байдена російський президент зарахував до особливостей американської культури.

Але коли Сіммонс перейшов до Навального і прав людини й згадав, що Байден «говоритиме про Олексія Навального, про різні вбивства, про те, хто зараз у в’язниці», і поставив пряме запитання: «Чому Вас так лякає опозиція, пане Президенте?». Путін дедалі більше почав нагадувати вужа на пательні у прагненні уникнути конкретики: «Хто вам сказав, що нас лякає опозиція або мене лякає опозиція? Хто вам це сказав? Ви знаєте, це навіть смішно». Проте не засміявся. І дуже тривожним видається те, що на пряме запитання «Ви можете пообіцяти, що Олексій Навальний вийде із в’язниці живим і здоровим?», Путін, хоча й заявив, що не наказував його вбивати («Я не маю такої звички когось вбивати»), гарантій, що опозиціонер вийде із в’язниці живим, не дав, а, навпаки, поскаржився, що медицина в системі ФСВП – дуже погана. Я, мовляв, «мазу» за тюремну медицину тримати не буду. Виходить, Навальний запросто може померти від легкої недуги.

А на пресконференції після зустрічі з Байденом Путін щодо «вбивці» нагадав американському президентові вбивство американськими військовиками мирних жителів в Іраку і в’язницю на військовій базі Гуантанамо. Загалом, «у вас в Америці лінчують негрів та індіанців». Ще Байден пообіцяв: «Я дуже чітко сказав президентові Путіну, що ми порушуватимемо питання про фундаментальні права людини, тому що це є нашою основою, це є самоочевидним». Не думаю, що це буде ефективніше, ніж тоді, коли президент США Джиммі Картер намагався порушувати ті ж самі питання перед Леонідом Брежнєвим. І відповіді у Брежнєва тоді були такі ж, як зараз у Путіна.

Тема Навального настільки нервує Путіна, що на пресконференції після зустрічі з Байденом він заявив, що Навальний («ця людина», за термінологією Путіна, ім’я Навального ні в інтерв’ю, ні на пресконференції він не вимовив жодного разу – вочевидь, досі вірить у пророцтво ворожки) спеціально повернувся до країни, щоб його заарештували. Але як же тоді бути зі зміною умовного терміну на неумовний за неявку та із зарахуванням Навального до ув’язнених, схильних до втечі? Перед світовою громадськістю Путін виставив себе, так би мовити, не зовсім адекватною людиною. Байден на своїй пресконференції вже повідомив, що під час зустрічі з Путіним заявив йому про руйнівні наслідки для Росії в разі загибелі опозиціонера Олексія Навального: «Я йому сказав, що наслідки цього були б руйнівними для Росії».

Однак зовсім незрозуміло, що саме США та їхні союзники змогли б зробити у разі, якби, приміром, Навальний в колонії помер, згідно з офіційним діагнозом, від наслідків коронавірусу. Ніхто б незалежної експертизи проводити не дозволив, і, на відміну від отруєння Навального «Новачком» у Томську, прямих доказів, що опозиціонер був отруєний чи убитий в якийсь інший спосіб, взагалі не було б. Та й після доведеного отруєння в Томську жодних серйозних санкцій вжито не було. Годі й  казати про випадок недоведеного вбивства, яке дуже легко списати на природну смерть. Прихильників Навального, щоб виправдати визнання їхніх організацій екстремістськими, Путін звинуватив у підготовці заворушень та у виготовленні «коктейлів Молотова», що викликало у них лише сміх, попри весь трагізм ситуації.

Єдиним результатом перемовин Путіна й Байдена стала спільна заява щодо стратегічної стабільності, яка складається із загальних слів й обіцяє найближчим часом запустити «комплексний двосторонній діалог щодо стратегічної стабільності». Також сторони домовилися про повернення найближчим часом посла США до Москви й російського посла до Вашингтона. За словами Путіна, обговорювалася також тема Арктики, але, схоже, без жодних результатів. А ще Путін пообіцяв, що буде продовжено перемовини щодо обміну ув’язненими між Росією та США.

На саміті НАТО в Брюсселі Україна ПДЧ не здобула. Байден, коментуючи підсумки саміту, заявив, що для вступу до НАТО і здобуття ПДЧ Україна має відповідати певним критеріям і передусім «Україні ще необхідно ліквідувати корупцію». Щодо корупції – це правильно, тільки ось такі повноправні члени НАТО, як Болгарія, Албанія, Чорногорія та Північна Македонія у сфері корупції Україні щонайменше не поступаються, а то й перевершують, що не завадило їм вступити до Північноатлантичного союзу. Зрозуміло, що Україні не надали ПДЧ, щоб не засмучувати Путіна.

Проте на перемовинах із Байденом у Женеві, за словами Путіна, тема України порушувалася: «Не можу сказати, що надто вже детально. Але, наскільки я зрозумів Президента Байдена, він згоден із тим, що в основі врегулювання на південному сході України мають лежати Мінські угоди. Щодо можливого вступу України до НАТО – ця тема порушувалася побіжно. Тут, певно, нема чого обговорювати». З цього можна зробити висновок, що жодних домовленостей щодо України Путін і Байден не досягли, та й не мали наміру досягти. Невипадково зустріч тривала менше від попередньо оголошеного часу. Це чітко свідчить про суто протокольний характер саміту та відсутність палких суперечок і затяжних дискусій, які є неминучими, коли сторони справді хочуть домовитися про якийсь компроміс. Очевидно, що Байден, на відміну від Путіна, у принципі не проти членства України в НАТО, але найближчим часом надавати їй ПДЧ наміру не має. Ймовірно, перед американською громадськістю він таке рішення виправдовуватиме позицією Франції та Німеччини. ПДЧ ж Україні нададуть, боюся, лише в разі безпосередньої загрози російської агресії, але тоді буде потрібен вже не ПДЧ, а пряма військова допомога.