Настінний розпис в кімнаті-музеї М. Підгірянки в с. Рудне. Автор – випускник школи Зиновій Яросевич

Через скромність Марійки Підгірянки ні власники будинку, ні сусіди не знали, що з ними живе талановита дитяча письменниця. Вони поселилися як сім’я Домбровських, і ніхто не звертав на це особливої уваги. Та згодом було кілька моментів, які видали письменницю. Сім’я Домбровських дуже любила дітей. Сусідські діти часто приходили в гості до цієї сім’ї. Письменниця навчала їх німецької мови, читала вірші українських поетів, показувала книжки, написані різним мовами. Розповідала їм казки, лісові легенди та захоплюючі історії. Читала і свої вірші. І хоча їй було вже під 80 років, проте вона ще мала силу спілкуватися з дітьми, котрі приходили до неї, будучи навіть дорослими. Діти розповіли про незвичайну бабусю своїй вчительці з української мови та літератури Євгенії Маркіянівні Кучеренко. І саме завдяки їм Євгенія Маркіянівна дізналася, що там живе незвичайна пара. Сімдесятирічна дочка господарів Галина Ситник-Сюта добре пам’ятає Марійку Підгірянку, і з великою любов’ю згадує про неї.

В 1959 році Марійку прийняли в Спілку письменників. З цієї нагоди 19 липня 1959 року до Рудного приїхали письменники С. Шаховський, Ростислав Братунь, А. Шмигельський, В. Лучук та кореспондент Львівського обласного радіо.

У березні 1961 року громадськість Львівщини відсвяткувала ювілей Марійки Підгірянки. До неї, старенької та хворої, приїхали М. Романченко, Ірина Вільде, С. Шаховський, щоб вшанувати і вручити пам’ятний адрес. Письменниця одержала у ті дні багато телеграм, зокрема й від Павла Тичини. Таким чином вона стала найстаршою членкинею Львівської організації Спілки. Це підняло письменниці настрій і додало нової енергії до літературної праці. Твори поетки почали друкувати в журналі «Жовтень» (зараз «Дзвін») та інших часописах. В 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти».

Марія Підгірянка називала себе «Бабусею української поезії». У розмові зі львівськими письменниками вона зазначала: «Хоч я вже в такому віці, коли сили залишають людину, та не скоряюсь цьому, хочу жити і буду писати». В 1962 році, в Ужгороді, вийшла її друга і вже остання прижиттєва збірка.

На жаль, фізичні сили з кожним днем покидали письменницю. Взимку вона переважно перебувала в ліжку, а з весни до осені сиділа на балконі і милувалася навколишньою природою. В лютому 1962 року у неї стався крововилив, але вдалося врятувати. Проте вона вже відчувала наближення смерті. 17 травня 1963 року письменниця спочила вічним сном. Похоронили Марійку Підгірянку на Личаківському кладовищі, неподалік могили Івана Франка. Саме на похоронах по-справжньому дізналися про цю незвичайну жінку, адже хоронили письменницю з почестями і виголошеними промовами. На будинку, в якому мешкала письменниця, було встановлено меморіальну дошку, а бічну вулицю названо її іменем.

Відразу після смерті письменниці учителька української мови і літератури, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії УРСР, кандидат педагогічних наук, автор десятків опублікованих праць, багатьох газетних публікацій, підручників з української літератури Кучеренко Євгенія Маркіянівна, котра мешкала на одній вулиці з письменницею, стала ініціаторкою створення музею Марійки Підгірянки при руднівській школі. До пошукової та організаційної роботи залучила дітей і педагогів. Правда, кімнату-музей відкрили не скоро, а тільки в 1998 році – у приміщенні колишньої ленінської кімнати. Першою завідувачкою кімнати-музею була Наталія Петрівна Хома, вчителька української мови та літератури. З 2010 року керівником музею є Ірина Адамівна Карбовник.

Портрет М. Підгірянки. Автор – випускник Руднівської школи Микола Пухир

У фондах кімнати-музею – 173 музейні експонати, з них 163 – оригінали. Найцінніші експонати: рукописні спогади дочки Марійки Підгірянки Дарії та чоловіка Августина Домбровського, вирізки із газет та журналів, у яких друкували твори поетки, літературно-критичні статті, збірки творів, зібрані учнями школи під керівництвом Євгенії Маркіянівни. Є також портрет Марійки Підгірянки під час учителювання у с. Порошковому, Перечинського району, на Закарпатті, подарований односельцями поетки в день її 110-ї річниці (створений у 20-і роки ХХ ст. художником Юліаном Буцманюком); портрет поетеси, написаний випускником школи Миколою Пухирем, а також настінний розпис трактування її літературного прізвища, створеного випускником школи Зиновієм Яросевичем; лист-привітання найстаршої поетки України з 80-річчям львівськими письменниками Ю. Шкрумеляком, Р. Братунем, С. Шаховським та іншими; поштовий конверт із оригінальною маркою: «Марійка Підгірянка. 1881-1963», на яких увічнено поетку: зображено портрет Марійки Підгірянки та карпатський краєвид; подано уривки з творів; остання прижиттєва фотографія поетки, фотографії її чотирьох дітей та трьох онуків. Експозиція кімнати-музею складається з таких розділів: «Дитячі роки Марійки Підгірянки», «Юність поетеси», «Марійка Підгірянка – зріла особистість», «Наша землячка».

Великий внесок для пропагування славного імені Марійки Підгірянки робить чинний керівник музею Ірина Карбовник. З допомогою своїх вихованців створює різні проєкти. До речі, під її керівництвом екскурсію в музеї проводять діти з 5-го по 11-й клас. Пані Ірина та учні школи проводять активну пошукову роботу. Так, серед експонатів музею є копія першого, надрукованого у львівській газеті «Діло» 1902 року, під псевдонімом Підгірянка, вірша Марії Домбровської «Ой не нам!», знайденого в архіві бібліотеки ім. В. Стефаника Іриною Карбовник. Цей вірш став символом української духовності й патріотизму, адже молода поетка вірила, що український народ таки здобуде свободу.

Дев’ятикласниця Хом’як Марія, маючи доступ до архівних документів, у проєкті «Історія рідного краю: видатні представники» подала світлину портрета письменниці «Марійка Підгірянка з дітьми», створеного Юліаном Буцманюком 1925 року під час учителювання Марії Домбровської у Порошковому та світлину меморіальної дошки, яку встановили Марійці Підгірянці в Уторопах. Восьмикласниця Санницька Юлія подарувала музею оригінальні сторінки з поезіями Марійки Підгірянки львівського часопису для українських дітей «Дзвіночок», який під редагуванням Юрія Шкрумеляка виходив у 1931-1938-х роках. Є й копії віршів, виданих в альманахах «Наша книга» (1929 р.), «Наш світ» (1928 р.), «Жіноча доля» (1939 р.). Для популяризації знань серед громадськості організовуються тематичні екскурсії для батьків, випускників та гостей школи: «Стежками Марійки Підгірянки», «Славетна руднівчанка».

Нещодавно семикласниця руднівської школи Анастасія Федчук перемогла у фотоконкурсі «Фотографія, що оживає», відтворивши Марійку Підгірянку. Фотоконкурс проводив Навчально-методичний центр освіти м. Львова в рамках єдиного культурно-освітнього простору.

У 2020 році школу в Рудному очолила нова директорка Кархут Оксана Володимирівна. Ірина Карбовник запропонувала їй створити гуманітарний ліцей імені Марійки Підгірянки. Директорка підтримала цю ініціативу.

А ще в Ірини Адамівни є ідея створити в Рудному пам’ятник письменниці в старшому віці. До речі, педагоги школи № 74 долучилися до збору коштів на пам’ятник Марійці Підгірянці в Білих Ославах.

Пошуково-дослідницька робота часто виходить за межі кімнати-музею, оскільки шкільний музей співпрацює з літературно-краєзнавчим музеєм Марійки Підгірянки в Білих Ославах. На запрошення керівника музею Василя Левицького Ірина Карбовник з дочкою-першокласницею відвідали цей музей 13 липня 2014 року, побувавши на урочистому відкритті єдиного пам’ятника Марійці Підгірянці. Приїжджав пан Василь і до Львова не раз, зокрема, разом із головним редактором надвірнянської газети «Народна воля» Іваном Гриджуком, організували програму вшанування пам’яті поетки: панахиду на могилі Марійки Підгірянки на Личаківському кладовищі до 130-річчя від дня народження мисткині. На панахиді була присутня й старша наукова співробітниця Інституту Івана Франка НАН України Нахлік Оксана Мирославівна, яка згодом відвідала шкільний музей та подарувала автореферат своєї кандидатської дисертації про творчість Марійки Підгірянки.

Пам’ять про славну письменницю бережуть в Україні

Широкого розголосу творчість Марійки Підгірянки набула у перші роки незалежності України. Тоді вийшли її книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Краю мій, рідний», «Безкінечні казочки», «Ростіть великі», «Учись, маленький», «Мати – страдниця».

Могила М. Підгірянки на Личаківському кладовищі

Краяни, колеги, прихильники Марійки Підгірянки свято бережуть пам’ять про неї. У рідному селі Білі Ослави в грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку, виготовлену Івано-Франківським скульптором О. Же­лез­няком.

Від 1996 року в Білих Ославах діє музей Марійки Підгірянки, яким опікується науковий працівник музею, лауреат премії її імені, краєзнавець, автор багатьох історико-краєзнавчих та літературних праць, уродженець села Білі Ослави Василь Левицький.

Музей, присвячений пам’яті Марійки Підгірянки, розміщений в трьох великих кімнатах будинку-резиденції священика біля Материнської церкви, пам’ятки дерев’яної архітектури державного значення, збудованої в 1746 році. Це перший цегляний будинок в селі, збудований у 1900 році з цегли, яку колись випалювали в Білих Ославах.

В Музеї зберігаються прижиттєві твори письменниці та її меморіальні речі. Загальна кількість фондів музею: 850 експонатів, в т. ч. кількість експонатів в експозиціях – 600, частина з яких – особисті речі поетеси та видання її творів. Зберігаються прижиттєві твори письменниці. Видано 8 книжок творчої спадщини славної краянки.

У 2014 році на подвір’ї Музею Марійки Підгірянки в Білих Ославах відбулося урочисте відкриття першого в Україні пам’ятника письменниці. Автор пам’ятника – місцевий скульптор Володимир Довбенюк.

У місті Тлумач, що на Івано-Франківщині, від 1991 року діє Музей-кімната Марійки Підгірянки при районній бібліотеці для дітей. Тут зібрано особисті речі й документи Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської. В експозиції музею, окрім видань книг Марійки Підгірянки, представлено спогади рідних та колишніх учнів з сіл Антонівка, Братишів, Вікняни, оригінали дидактичних матеріалів, писаних рукою поетеси.

Також встановлено чимало меморіальних таблиць в селах, де вона проживала і працювала. Івано-Франківське обласне товариство української мови ім. Тараса Шевченка «Просвіта» у 1991 році заснувало премію імені Марічки Підгірянки в галузі літератури і мистецтва. У Косівському районі 1993 року засновано премію імені Марічки Підгірянки для освітян району. Ім’ям Марійки Підгірянки названі вулиці у багатьох містах і селах Західної України. Її ім’я присвоєно Івано-Франківському театру ляльок.

Марійку Підгірянку більше знають як талановиту дитячу поетку, адже більшість творів присвячувала саме дітям. Але майже ніхто з пересічних людей не знає, що насправді вона писала майже в усіх літературних жанрах. В неї була проза, п’єси, драми. З прози добре відомий «Марійчин Великдень». Дуже цікава тематика, яка показує проблеми дорослішання, коли батьки не хотіли давати дітей до школи, бо боялися, що там чомусь поганому навчать. Письменниця була ще й добрим психологом. Пояснювала, що книжка – це є добре, що навчання ще нікому не завадило, і що дитині таки треба допомогти в цьому. Піднімала у своїй творчості тему еміграції. Також у неї багато релігійної тематики. Навіть є окрема збірка. Написала п’єсу на три дії «Вертеп». А ще займалася перекладацькою роботою. Зокрема – переклала роман «Робінзон Крузо» з чеської. Були переклади Кожішика і Гейне. На жаль, оригінали перекладів не збереглися.

Зараз у Львові мешкають нащадки Марійки Підгірянки. Відомо, що в Остапа Домбровського було троє синів. До речі, він єдиний, від кого залишилися нащадки славної поетки. Син Роман проживав у Німеччині. Інформація про його життя дуже обмежена. Відомо, що працював перекладачем німецької мови, співпрацював з газетою «Шлях перемоги» у Мюнхені. Син Маркіян опинився в Австралії, де прожив усе життя. Був інженером-електриком, автором «Підручника шофера». Про його долю Марійка дізналася уже на старості літ і дуже з того тішилася. Навіть присвятила цій події вірш синові і його дружині Лідії. 2009 року Маркіян Домбровський офіційно передав всі права на публікацію творів Марійки Підгірянки, а також профінансував найповніше зібрання творів матері великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо».