Дуччо ді Буонінсенья, Зіслання Святого Духа (XIV століття)

Ця велична подія зіслання Святого Духа на апостолів є завершенням земної євангельської місії Спасителя, сповненням Його обіцянки про заслання Іншого Утішителя і початком спасенної місії Його Церкви у світі силою і діянням Святого Духа.

В проводі і силі Святого Духа Церква Христова, як спасенний Ноїв ковчег, прямує до пристані, до Небесного Царства. Тому кожен християнин, який прагне до спасіння, повинен належати до цієї Церкви і бути в Її лоні, бо поза Нею, як поза Ноєвим ковчегом, немає спасіння.

«Під час своїх проповідей Ісус наголошував і закликав до покаяння, переродження, боротьби проти пристрастей, гріхів, мамони і злих демонів заради поклоніння Богові в дусі та істині. Це і є єдиним дороговказом і спасенним шляхом до щасливої вічності. І ця дорога є хресна, на якій, на жаль, даремно сподіватися і чекати всяких земних успіхів, як-то: кар’єрного зросту, багатства, комфорту, високої влади, слави, нагород і т. д.

А насправді чи не всі ми, власне, цього прагнемо і всіма своїми фізичними і душевними силами змагаємо осягнути. Заради цього відвідуємо храми, молимося, постимо, сповідаємося, причащаємося Святих Христових Тайн, звершуємо паломництва, жертвуємо чималі суми на храми, монастирі і т. д. І це все грубо помилково називаємо навіть духовністю.

Христос закликав шукати найперше Царства Небесного… А де Його шукати? Звичайно, у своєму серці, бо Він відкрив, що «Царство Небесне всередині нас є». Тому «духовністю» можна назвати життя у Святому Дусі і поклоніння Йому у своєму серці. Для цього необхідно очистити його від всього гріховного бруду, тобто зцілити від всіх недуг. І тоді воно стає святим храмом Божим, в Якому і відбувається правдива зустріч з Всевишнім і звершується правдиве поклоніння Йому, як нашому Творцеві.

Серце, за науками великих богословів, це центральний орган почуттів, думки і дій. А за наукою Святого Письма, це орган спілкування людини з Богом, тобто орган вищого пізнання. Ще в Старому Заповіті мудрий Соломон закликав: «Більше, ніж щось інше, пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела». Майже кожна сторінка Біблії говорить про це ж. Та найважливішим свідченням, звичайно, є Слова Самого Спасителя: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога». А побачити Бога, це глибоко пережити відчуття Його реальної присутності у своєму серці, після чого це неможливо забути, а до кінця свого життя жити Ним, як своїм Творцем і Спасителем, Який дарує щасливу вічність.

Ось як це засвідчує відома самарянка з якою Ісус розмовляв біля Якової криниці, про поклоніння «в дусі та істині».

В час правління жорстокого імператора Нерона, коли були уже страчені святі апостоли Петро і Павло, святу Фотінію (Світлану) схопили і ув’язнили язичники. На допиті перед імператором вона сміливо і безстрашно сповідала свою віру в Ісуса Христа. За це Нерон наказав відтяти їй руки. Але кати не змогли цього зробити. Невидима сила кидала їх до землі так, що вони не могли і підійти до неї. Тоді правитель повелів забрати її у свій двір під нагляд його дочки Доміни. Та в скорому часі після розмов з Фотінією Доміна і ще 100 рабинь увірили в Ісуса. Тоді жорстокий Нерон повелів зняти шкіру з Фотінії і вкинути її в колодязь… Ця мученицька смерть була найпереконливішим свідченням поклоніння «в дусі та істині» Богові і актом найвищої любові, яка відкрила двері мучениці до блаженного вічного життя.

Тож очищаймо свої серця та просімо і ми дару Святого Духа, щоби поклонятися Господеві в дусі та істині.