rss
07/31/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Марійка Підгірянка Славна письменниця з Білих Ослав
Title 
 Одна з кімнат музею в Білих Ославах

Здавалось би, що на тридцятому році Незалежності України усі забуті і призабуті імена славних українців повинні би вже вийти із забуття. Але насправді так не є, і ми ще й досі відкриваємо для себе нові імена. Чи достатньо знаємо про колись надзвичайно популярну в Галичині дитячу письменницю і поетку, педагогиню і громадську діячку Марійку Підгірянку та її творчість? Виявляється, що ні. В кращому випадку – чули про неї, і на цьому знання закінчуються.

Цьогоріч виповнилося 140 років з дня народження і 58 років з дня смерті Марійки Підгірянки. Зростала Марійка Підгірянка серед чудової карпатської природи, оповитої таїною легенд. Запам’ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки. Дуже любила щирих і працьовитих людей. Все це згодом стало виливатися у її поезії.

Усе своє життя поетка присвятила дітям: і своїм чотирьом, і тисячам школяриків. Майже щодня поетка писала дуже милі, добрі, повчальні вірші, які легко запам’ятовували діти і любили дорослі. Рядки з її віршів заворожують милозвучністю: «Скочив зайчик в тернину і роздер кожушину, йде лисичку просити кожушину зашити» або «Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик…».

Марійка Підгірянка (Марія Омелянівна Ленерт, у шлюбі – Домбровська) народилася 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, в українсько-німецькій сім’ї. Вона була першою дитиною в родині. Крім неї, у батьків було ще п’ятеро дітей — син і чотири молодші дочки.

Title 
 Пам’ятник Марії Підгірянці на тлі музею
в Білих Ославах

13 разів змінювала місце проживання

Недовго довелося дівчині жити в рідному селі. Восени 1887 року батька Омеляна Ленерта, як лісничого, перевели на роботу в село Уторопи, сусіднього Косівського району. Зиму 1887—1888 років Марійка проживала в дідуся Миколи Волошина – батька матері, який був греко-католицьким священником в селі Заріччя, що неподалік Білих Ослав. Дівчина дуже любила свого дідуся. Він розповідав їй казки про пташок, тварин, метеликів, бджілок. Саме він навчив онуку писати, читати українською, а також польською, німецькою, чеською, французькою і латинською. У дідуся була багата бібліотека класичної літератури. Дівчина мала можливість читати Т. Шевченка і Ю. Федьковича. В оригіналах – А. Міцкевича, Й. Шиллера, Й. Гете, Г. Гейне, Г. Лессінга. Протягом тієї зими вона помітно підросла, порозумнішала. Також навчилася рахувати у межах двох десятків, як цього вимагала програма першого класу.

За цей час батьки Марійки обжили нову, велику і простору хату і забрали дівчину в Уторопи. Як і в Білих Ославах та Заріччі, так і в Уторопах дівчина жила серед чудової карпатської природи. Біля городу протікав потічок, перед ґанком росли чотири молоді смереки, неподалік були букові і смерекові ліси. Пізніше своєму нареченому вона говорила: «Я – учителька з Косівського повіту. Працюю в гарненькому селі з поганою назвою Уторопи».

Восени 1888 року Марійка стала ученицею другого класу місцевої школи. Навчання давалося їй легко, мала добру пам’ять. Прочитавши будь-яке оповідання, могла переказати його майже дослівно. У 1893 році, після закінчення початкової школи (6 класів), продовжила навчання самотужки. Вчитель з Утороп Райт, зауваживши неабиякі здібності дівчини, допомагав їй опанувати матеріал за програмою сьомих-восьмих класів школи міського типу. Таким чином дівчина успішно склала іспити за восьмикласну жіночу виділову школу, яка давала неповну середню освіту. З 1892 року, кожного літа й осені, перебувала у Заріччі в дідуся, де також продовжувала навчання.

Title 
 Марійка Підгірянка із власними дітьми

Незаможному батькові було не під силу дати вищу освіту усім дітям. Віддав на навчання тільки сина. Дівчатам залишилася перспектива бути все життя домогосподарками. Але спраглу до знань дівчину це не задовільняло. У 1896 р. в Коломиї Марійка склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу. Після іспитів у Коломиї зробила для себе розклад занять на кожен день і готувалася за програмою учительської семінарії. Для цього деякі книжки купила, а решту їй переслали зі Львова.

Одного дня Марійка попросила у батька грошей для поїздки до Львова для складання іспитів в учительській семінарії. Батько засумнівався, що вона зможе скласти іспити за учительську семінарію. Але домашні якось полагодили цю несподівану ситуацію і переконали батька у реальності задуманої справи. Після закінчення учительської семінарії Марійка здобула омріяний фах, і з того часу, протягом 40 років, пропрацювала у сільських школах Прикарпаття і Закарпаття.

Віршувати Марія почала десь у тринадцять-чотирнадцять років. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю. В листі до Костянтини Малицької вона писала: «Я не думала ніколи, що колись буду «друкована», — я самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували, та не знаю, чи зрозуміла добре смерекову мову. Почала я писати дуже рано, десь вже на 13 або 14 році життя, а писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи»…

Спочатку дівчина віршувала польською мовою. Навіть друкували її наприкінці XIX століття у журналі «Блющ», але досі не вдалося встановити, в яких це було роках, і як вона там підписувалася. Регулярне читання Шевченкового «Кобзаря» спонукало юну поетку повністю перейти на українську мову віршування. Сестри часто знаходили її поезії, складали і зберігали. Твори Марійки Підгірянки друкувалися в 1902-1908 рр. на сторінках газети «Діло», журналу «Літературно-науковий вісник». У 1903 році був опублікований її вірш «Ой не нам та не нам в кайданах ходити» під ім’ям Марійка Підгірянка. Тоді ніхто ще не міг навіть припустити, що це прізвище впродовж десятків років не сходитиме зі шпальт газет і журналів. В 1908 році, у Львові, вийшла її перша поетична збірка «Відгуки душі». Поетці тоді виповнилося 27 років.

Марія Ленерт впровадила нову методику навчання

З вересня 1900 року Марія Ленерт почала працювати вчителькою Уторопської двокласної народної школи. Вона впровадила у шкільну практику нову методику навчання. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години. Вранці — з учнями третього-четвертого року навчання: обидвома річниками одночасно. Заняття тривало шістдесят хвилин. Цю годину ділили на дві півгодини: письмові та усні. Коли третій річник займався усно, то четвертий у той час виконував письмові завдання – і навпаки. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше ніхто не практикував. Її вихованці уважніше і старанніше виконували письмові завдання. На пополудневе заняття був призначений перший рік навчання. Як радили педагоги-практики школи вправ, у перші тижні треба працювати над пробудженням свідомого слуху, щоб зір і слух взаємодоповнювалися. Ці методичні поради вона враховувала: використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти і тварин. Малюнки не лише викликали радість у дітей, але й сприяли посиленню уваги. Часто на уроці придумувала до них коротенькі віршики — і діти вмить запам’ятовували. Це тренувало дитячу пам’ять. Відвідування уроків у класі і поведінка значно покращилися.

Title 
 Парта часів Марії Підгірянки

У 1902 році роботу Уторопської школи перевіряв повітовий інспектор Шлемкевич. Він звернув увагу на успіхи молодої вчительки, зробив запис у повізитаційному протоколі.

Діяльність М. О. Домбровської – це були не тільки шкільні уроки й ігри з дітьми на перервах. Народна вчителька, бувало, йшла по 10 км до сусіднього села, щоб вчити дітей. За власні кошти купувала папір, бо діти не мали на чому писати. Заохочувала дітей вступати в «Пласт». Навчала матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви, підтримувати затишок в оселі.

Прощання з рідними горами. Табірне життя

В 1904 році, у Львові, Марія Ленерт познайомилася з людиною прогресивних поглядів, активним діячем учительського руху, автором підручників, невтомним агітатором радикальної партії і послом Української Національної Ради ЗУНР у 1918 році Августином Домбровським. Через рік вони одружилися.

Title 
 Завідувач Музею М. Підгірянки
в Білих Ославах Василь Левицький

Напередодні одруження, в листопаді 1905 року, молодята влаштувалися на роботу у школі в селі Рибне, Косівського повіту. На новому місці Марійка сумувала за горами, але коли чула шум Черемоша, бачила його пінисті води, то на душі ставало легше. Часто гостювала у вчителів Герасимовичів, які мали гарну бібліотеку. Допомагала чоловікові в культурно-освітній роботі. У 1906 році прочитала в Кутах на зібранні товариства «Українська бесіда» доповідь про становище жінки у суспільстві, виклад якої наприкінці того ж року було зроблено в учительській газеті «Прапор». В цьому ж році народила сина Остапа, а згодом ще двох синів – Романа і Маркіяна та доньку Дарію.

Австро-угорська влада, будучи незадоволеною політичною діяльностю Домбровських, вирішила розлучити подружжя. Августина перевели в село Ворона, Коломийського повіту, а Марію Омелянівну залишили у Рибному.

На початку І Світової війни Августина Домбровського забрали до війська, а Марію Ленерт, разом з чотирма дітьми, евакуювали у нижньоавстрійське місто Гмюнді, звільняючи територію для воєнних дій. Живучи в табірних бараках, Марія доглядала синів і дочку, допомагала своїм краянам, організовувала школу для українських біженців шкільного віку. Свою тугу за батьківщиною, біль за понівеченими людськими долями виливала у віршах, оповіданнях, п’єсах, нарисах. Так у 1917 році була написана поема «Мати-страдниця». У поемі зображалися події Першої світової війни, а саме – доля західноукраїнських вигнанців, коли вони тисячами помирали в концентраційних таборах від голоду та епідемій. До Сповіді страдниці увійшло 12 пісень, поданих у вигляді голосінь. Розповідається про жінку, котра втратила всіх своїх дітей. Наприкінці, коли вже відкрили табір і їй сказали, що вона вже не полонена і може їхати, письменниця відповіла, що нікуди не поїде, бо всі діти тут.

Через постійні переїзди, а особливо в умовах війни, деякі рукописи письменниці загубилися. Зокрема – укладена рукописна поетична збірка «На чужині».

Title 
 Будинок в селі Рудне,
в якому проживала сім’я Домбровських

Нещасний випадок врятував письменницю від заслання

У 1919 році Марійка Підгірянка повернулася в Україну і переїхала працювати в Закарпаття. Вчителювала в Зарічовому і Порошковому, Перечинського повіту, та Довгому, Іршавського повіту. Тут розквітнув талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці. Її вірші, ігри й казки з’являються в книгах, газетах і журналах. Навіть видала кілька книжок. Але в 1925 році розпочалася чехізація Закарпаття і масове закриття шкіл. У 1927 р. М. О. Домбровська залишилася без роботи. Протягом 1927-1928 рр. проживала в с. Довге, Іршавського р-ну, де виховувала дітей Ганни Франко-Ключко, внуків І. Я. Франка. Потім повернулася в Галичину. Із сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці, Тлумацького району, Івано-Франківської області. Крім роботи, Марійка плідно віршувала і друкувалася в коломийських часописах «Жіноча доля» і «Світ молоді». Організовувала активну роботу драматичного гуртка і сільського хору, для дитячого театру написала п’єсу «В чужому пір’ю». Згодом була переведена на посаду директора школи в село Братишів. Взяла участь у конкурсі поезії, яку проводило Товариство взаємної помочі вчителів. В 1941 подружжя Домбровських видавало в м. Станіславі (Івано-Франківськ) «Буквар для українських шкіл». А ще вона написала вірш «Складаємо присягу», який невдовзі став вчительським гімном».

Коли жила в селі Братишеві, з письменницею стався нещасний випадок, який, за іронією долі, врятував поетку від катівень НКВС і жахіть ГУЛАГу. У квітні 1941 року вона з чоловіком пішла в містечко Нижнів до бібліотеки по книжки. Коли поверталася додому і переходили вулицю, потрапила під копита сполоханих коней. Лежала без ознак життя, але серце билося. На місце трагедії негайно прибули два лікарі, котрі заледве привели її до свідомості. Виявилося, що був сильний струс мозку і перелом ключиці. В дуже важкому стані її завезли додому. Щоденна і віддана праця лікарів врятувала її від смерті. Однак, здоров’я було значно підірване. Невдовзі вона вийшла на пенсію. Вела домашнє господарство, читала, вишивала, плела. В гарну погоду любила поратися на квітнику або сидіти в садку за якоюсь ручною роботою чи писанням.

В радянські часи твори письменниці майже не видавали, адже її слово було гострим і влучним. Кожен її вірш народжувався з якогось болю. Вона вміла донести своє слово до різної категорії людей. А ще не могла радянська система пробачити їй вірш «Ой не нам та не нам в кайданах ходити».

Руднівський період Марійки Підгірянки

Свій життєвий і творчий шлях Марійка Підгірянка закінчила в селі Рудне, що в передмісті Львова. Село Вікняни, де перед тим проживала письменниця з чоловіком і донькою Дарією, було далеко від культурного центру, а їй дуже бракувало виру життя, і вона вирішила перебратися поближче до Львова. Тим більше, що її старший син Остап був професором Львівського університету на факультеті класичної філології. А ще тут був кращий медичний догляд, якого вона дуже потребувала. У самому Львові письменниця жити не захотіла, оскільки дочка Карпат любила село, природу. І так у 1957 році сім’я Домбровських і незаміжня сестра Іванна переїхали в село Рудне, де винаймали житло в Михайла Ситника.

Донька Дарія працювала в Запитівській, а пізніше в Ременівській школі Новояричівського району. Це давало можливість раз на тиждень провідувати батьків. З 1960 року працювала вчителем-вихователем у Львівській школі-інтернаті № 4, а жила разом з батьками.

Як він жив!

Марійка Підгірянка. Славна письменниця з Білих Ослав

Євген Коляджин#2021-25 (06/23/2021)
Як він жив!#2021-10 (03/10/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com