Наша казкарка- чарівниця Оксана стала дипломантом поетичного конкурсу «Гранослов»!  Вітаємо!

Як воно у вас буває, коли читаєш хороші вірші? Хоча, мабуть, «хороші вірші» - це уже тавтологія. Вони або хороші, або вони не вірші.

Ну, то як воно буває? Наприклад, посеред суєтного дня, просто неба, морозного і високого, в мить унікальної тиші пробігти очима кілька рядків і розтопитися-розчинитися у словах... «...де лиш голе каміння і вічні сніги - сонце схоже на кволу амебу, ти титаном стоїш і тримаєш плечем білосніжне, прозоре небо...» Яким вам після цього здається ваше життя? Хто ви? Що у вас у душі? А якщо чесно?

Мала я знайому, від котрої у мене залишилася лише одна фраза: «Коли я ще була квіточкою...» Це було смішно чути, оскільки вона і тоді була квіточкою, та й і тепер, мабуть, ще далеко не будячок. Але оте «коли я ще була квіточкою» залишилося для мене означенням того часу, юності, мабуть...

Так от, коли я ще була квіточкою, усі навколо мене були поетами. Мало хто писав щось суттєве і доладне, але усі намагалися. І я теж. Чомусь тоді здавалося, зізнаюся чесно, що писати краще за будь-якого класика дуже просто: висмикнув із повітря кілька гарних слів, зримував, поскладав красиво - і маєш... куди вже до нас Стусу чи Ахматовій. От такі були крамольні думки. А далі чогось поетів навколо ставало щораз то менше. Розумнішання, вочевидь, давалося взнаки. До багатьох поступово доходило, що «складання» слів і їх натужне римування із поезією нічого спільного не мають, і вони кидалися того ровера. Врешті решт поетів навколо не залишилося взагалі. І тільки я ще щось пописувала в кухні у суботу вранці, наївно вважаючи себе поеткою, аж поки і моїй музі увірвався терпець, і вона банально полетіла геть через вентиляцію.

Отак до мене прийшло розуміння того, що таке поезія.

Коли читаю, пробачте знову за тавтологію, хороші вірші, мені стає шкода, що сама більше не пишу. Бо поет це стан, котрий приходить і проходить, наче нежить чи закоханість, до одних повертається знову і знову, а в інших напевно виробляється імунітет.

Коли читаю Оксанчині вірші, мені особливо шкода, що не пишу. Бо вони таки хороші. Такі легкі сплетіння таких легких слів, наче м'яка кольорова пряжа, злегка сплутані нитки, невагоме мереживо із ледь накресленим візерунком...

Я не справжній критик і розчленяти поезію на шматки із метою дослідження вважаю бузувірством. Та й взагалі говорити прозою про поезію це якесь збочення. І хочеться тільки краєчком ока заглянути в ту душу, начебто там стоїть якась чарівна в'язальна машина, котра плете такі мережива...

Народилася на Черкащині, в маленькому містечку, котре називається Тальне. Коли?! Певно, що давно...Сама того не пам'ятаю, але День народження святкую кожного року саме 17 лютого. Я взагалі вважаю, що свято "День народження" - це свято матусі, а не того, хто народився в той чи інший день.

Вищу освіту здобула в Уманському державному педагогічному університеті ім. Павла Тичини, де навчалася на філологічному відділені. Отже, за фахом я вчителька української мови та літератури, англійської мови та літератури і зарубіжної літератури. За фахом працювала мало, тобто потрібно сказати, що мала вчителювала, проте маю великий досвід роботи у дитячих таборах.

О, я весь час згадую: коли мені було років з десять, я розпочала писати один роман жахів, але так його і не закінчила... А якщо говорити серйозно, то моє захоплення "писаниною" зародилося приблизно тоді, коли я була студенткою третього курсу. Перші вірші писалися російською мовою, але згодом, будучи на четвертому курсі, я написала кілька віршів на українській. Саме ті вірші, написані рідною мовою, потрапили до студентського альманаху, котрий і досі видається в університеті. Коли я вперше побачила свої вірші на стенді біля кафедри літератури, то вирішила, що то вже було велике досягнення. Зараз смішно про це згадувати... Адже то був лише початок, але з іншого боку, то був і кінець. Потім кілька років зовсім не писала. А от коли потрапила до США, певно, почуття до рідного загострилися, і я почала писати поезію, як кажуть, відкрилося нове бачення. Отже, можна зробити висновок, що для історії таки щось залишила, адже той студентський альманах таки зберігається і на кафедрі української літератури, і в кількох бібліотеках Уманського державного педагогічного університету.

Як сказав Андрій Вознесенський: "Вірші не пишуться - зустрічаються". Думаю, що він мав рацію. Так нелегко дати відповідь на таке запитання. Мабуть, існує дуже багато різних потреб у читанні віршів: пошук прекрасного, мудрого, чуттєвого - безліч усього... Але коли пишеш щось своє, то ніби "відрив", ніби абстрагування від сьогодення і занурення у якийсь паралельний світ. Для мене вірші - це медитація, таке собі забуття, котре приводить до суцільної нірвани.

Інколи буває таке, що й гострота враження впливає на творення поезії, наприклад, щойно прослухана пісня, а чи щойно переглянутий фільм.

Які вимоги особисто ти ставиш, якщо ставиш, до своєї поезії? До форми? До змісту?

Дуже багато вимог: по-перше, дуже не хочеться наслідувати моду, а просто притримуватися чуттєвості. Я думаю, що вірш перш за все має торкнутися душі, має відізватися у комусь, має тьохнути у серці, а тому й намагаюся писати чуттєво, як сказала моя знайома, суто "жіночу" поезію. Називаючи поезію жіночою, вона мала на увазі не гендер, а саме ті слова, римовані рядки і таке інше, що зазвичай можна прослідкувати. Вона якраз досліджує таку тематику, то їй видніше, а я вже суджу з її слів.

До критики ставлюся із повагою, адже можна бути уважним - небайдужим читачем, але критиком бути дуже тяжко. Мені здається, що справжнім критиком не кожен може бути. Всі ми частенько вдаємося до критикування того чи іншого, але щоб вказати на недоліки так, аби людина взяла собі з усього урок - то вже задачка! Спочатку я дуже болісно реагувала на критику, але потім зрозуміла: коли хочеш більшого, ніж просто писати для себе, то маєш прислухатися до сторонньої і мудрої думки. Я і сама критикую, коли є така нагода, але лише тоді, коли бачу, що те слово не ранить людину, а надасть її чогось більшого - розуміння, певно.

Гарна критика, а чи погана, але в будь-якому разі вона часто допомагає відкрити очі на якісь деталі, котрі й справді змінюють багато. Я завжди прислухалася і буду прислухатися до того, що кажуть люди. А як без того?!

Ні! Я з цим не погоджуюся категорично. "Хробачок" або є... або його немає. Думаю, перш за все - настрій, а от щодо страждання...ні, думаю при стражданнях взагалі нічого не функціонує, що вже говорити про творчість. Я не вважаю себе таким вже поетом (так, практикант-любитель), але в будь-якому разі, говорячи про поетів, хочеться вірити, що вірші таки пишуться в чудові хвилини життя. Що ж виходить: ми маємо безліч прекрасних поетичних рядків і всі ті вони написані у стражданнях?! Не хочеться в те вірити! Думаю, що гарний настрій і чудовий день за вікном теж ведуть до створення не одного поетичного рядка.

Потрібно багато книг - чудових, яскравих книг рідню мовою. А ще багато малюнків: ілюстрацій, картин, замальовок!!! А ще кілька теплих слів і кілька щирих посмішок від перехожих. А коли ще до того всього додати зеленого чаю із трояндовими пелюстками, то й не помітиш коли за спиною виростають два прозорих крила.

Щастя багато не буває, але й мало не може бути. Думаю, щастя це коли ти прокинувся, а на тебе чекає повний різноманітних занять день, коли ти маєш близьку людину, коли тато з мамою здорові...ну ще потрібно для щастя?!

В Америці проживаю вже чотири роки. Кажу вже, бо здається так довго, хоча чотири роки - це й не так багато. Атмосфера таки вплинула і на мене, і на творчість: перші два роки я взагалі нічого не писала, а потім розпочала писати із певним новим диханням. Можна сказати, що моє проживання у США вплинуло більш позитивно на мою творчість, аніж негативно. Мабуть, проживаючи за кордоном у кожної людини проявляється над-любов до рідної мови, культури, літератури. Тому щодо творчості і впливу Америки на неї не маю жодних негативних зауважень, тільки позитивні.

Публікувалася у альманасі "Нова Проза", у альманасі "DigitalРомантизм", у журналі "Ангелятко", у "Великій дитячій газеті", у газеті "Світ дитини", у книзі "Вишен сад" за ред. Мицика, у періодичних студентських газетах м. Умань. Твори можна знайти на сайтах:

www.azh.com.ua, www.gak.com.ua,

www.inlit.com.ua,

www.maysterni.com.ua.

Я думаю писати для дітей нелегко, адже потрібно враховувати, що не тільки дитина буде читати той чи інший твір, але й дорослий. Отже, фактично, потрібно писати і для дитини, і для дорослого відразу. Взагалі, писати для дітей дуже і дуже цікаво, але я думаю для того потрібно багато досвіду і практики. Хотілося б, як кажуть "набити руку", але для того потрібно набити вдосталь гуль. Головне працювати!