Пандемія COVID-19, яка охопила весь світ і завдає економічних та соціальних збитків кожній країні та її громадянам, вимагає рішучих заходів від державних органів усіх рівнів: федеральних, на рівні кожного штату, місцевих. Всі, кого обирають на посади в органи влади, реально залежать від виборців (у кожного виборця один голос – у багатого та бідного).

Дуже перспективними напрямками для перемоги на виборах, для залучення максимальної кількості голосів виборців, є політична демагогія, економічна й імміграційна політика. Безконтрольна імміграція і роздавання незароблених грошей дають лише тимчасовий ефект і завдають у результаті непоправної шкоди економіці країни й добробуту громадян.

Ще в 70-і роки ХХ століття відомий американський економіст Джордж Стіглер писав: «Держава – це машина, і її міць – джерело потенційної загрози для будь-якої галузі суспільства. Своєю владою – забороняти чи примушувати, брати чи давати гроші – держава може шкодити величезній кількості галузей або видів занять – і вона робить це». На жаль, у США розшарування суспільства за рівнем матеріального добробуту постійно збільшується. Прибутки багатих і бідних – непорівнянні. Дослідження журналу Forbes показали, що 2020 рік, незважаючи на COVID-19, для мільярдерів в усьому світі виявився дуже прибутковим. Загальні статки найбагатших людей зросли на 64% і склали 13,8 трильйона доларів. Що можна порівняти з бюджетами низки розвинених країн. У списку Forbes – 2755 мільярдерів. У 2020 році їх стало на 660 більше. Рейтинг в четвертий раз очолює засновник Amazon – Джеф Безос. Його статки журнал оцінив в 177 млрд. доларів. Друге місце посідає творець компанії Tesla – Ілон Маск. Акції компанії виросли на 700%, він стрибнув із 31-го на друге місце. Його статки журнал оцінив в 151 млрд. доларів.

Викликає питання у рядових працівників про порядок оплати праці керівників підприємств і високооплачуваних керівників. Наприклад, середня зарплата СЕО в великих корпораціях, за деякими даними, майже у 500 разів вища, ніж у персоналу компанії. Для порівняння, в 1993 році цей розрив був у 131 раз. Політики та вчені констатують, що в останні роки в країні дедалі більше зростає соціальна напруженість через швидке зростання багатства в одних і зубожіння інших. За даними Spectrum group, в США проживає 11,8 млн. осіб, чия вартість активів становить понад 1 млн доларів. Це перевищує населення таких країн, як Португалія і Швеція.

А що реально відбувається на американському ринку праці? Які перспективи у середнього та малого бізнесу, у найманих працівників? Аналіз структури економіки вказує, за якими напрямками повинен розвиватися і вдосконалюватися ринок праці США. Коротко розгляньмо інфраструктуру економіки (у відсотках до ВВП) у трьох провідних країнах світу: США, Німеччині, Китаї.

Країна	Промисловість	Сільське господарство	Сфера послуг
США	22%	1%	77%
Німеччина	28%	1%	71%
Китай	47%	10%	44%

Наведена таблиця показує, що сфера обслуговування США більш, ніж утричі випереджає сферу виробництва. У Китаї виробничий сектор більше, ніж удвічі перевищує аналогічний сектор у США. Крім того, завдяки глобалізації світової економіки та дешевшій робочій силі, у виробничому секторі Китаю активно працюють філії провідних американських і європейських компаній.

Загальновідомо, що метою бізнесу є отримання максимально можливого прибутку, зокрема, за рахунок скорочення витрат на оплату праці. У різних галузях американської економіки вони становлять від 40% до 70%. Дослідження вказують на два основні чинники, що визначають взаємозв’язок між зростанням продуктивності праці та скороченням кількості працівників, зайнятих виробництвом товарів і послуг. Перший – використання новітніх технологій, обладнання (зокрема, роботів), інформаційних систем у всіх галузях промисловості, сільського господарства, торгівлі та сфері обслуговування. При цьому вдосконалюється не тільки сфера виробництва, а й робота «білих комірців» – управлінців і фахівців різного рівня. Наприклад, за допомогою використання комп’ютерних програм можна виконувати рутинну роботу: юристів, бухгалтерів, дизайнерів... Другий – глобалізація світової економіки. У сучасних умовах існує єдиний світовий ринок для більшості товарів і послуг. Статистика свідчить, що за останні десятиліття близько 400 млн. осіб із Китаю, Індії, Південної Африки, Індонезії..., які беруть участь у глобальному розподілі трудових ресурсів, використовуючи сучасні системи вищої і середньої освіти, перепідготовки кадрів (інженерів, програмістів, юристів, економістів, медиків... і робітників), здатні виконувати аналогічні роботи, не гірше, ніж американці, тільки у 5 разів дешевше. Тому багато американських корпорацій і навіть середні бізнеси створюють філії за кордоном.

Щоб повернути бізнеси та робочі місця у США, необхідно проводити ефективну економічну політику, яка поєднуватиме глобалізацію і протекціонізм, використовуючи можливості різних систем управління: податкової, прямих договорів, митних зборів на товари та послуги, оплати праці... Федеральні та цивільні законодавці повинні писати закони, керуючись насамперед інтересами населення своєї країни. Сьогоднішня еліта в усіх органах і на всіх рівнях влади практично орієнтована на свої особисті інтереси. Необхідно, щоб система управління була соціально-орієнтованою та ефективно обслуговувала всі верстви суспільства. До прикладу, для будь-якого платника податку важливо не як вилучаються податки, а на що вони витрачаються у бюджеті держави. Саме в цьому полягає демократія для звичайного громадянина – платника податків. Представники законодавчої, судової та виконавчої влади повинні завжди пам’ятати, що країні потрібні ваші знання та досвід, а не ваші революційні (релігійні, ідеологічні та інші...) переконання.

На жаль, у владні структури часто потрапляють люди, які успішно маніпулюють натовпом, а не ті, котрі можуть ефективно керувати державою. Поки кухарка навчиться керувати державою, може закінчитися їжа. Це довів досвід побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, яка розвалилася. Необхідно підкреслити, що американські демократи-соціалісти своєю політикою і пропонованими управлінськими рішеннями готують сумну долю для більшості населення США.

Частина 1. Система управління, визначальний фактор розвитку ринку праці та економіки США

Сьогодні Демократична партія контролює всі гілки влади. Минуло понад 100 днів президентства Джо Байдена, і можна визначити тенденції діяльності його адміністрації на найближче майбутнє і на перспективу. Що на нас чекає? Зауважимо, що всі прийняті ними управлінські рішення спрямовані на те, щоб демократи перебували при владі якщо не завжди, то досить довго.

В основу вдосконалення системи управління США адміністрація Джо Байдена ставить державне регулювання. Такий підхід створить необґрунтовані переваги: ​​для партійних, расових, національних та інших громадських об’єднань – для своїх, «по блату». Історію Америки вивчатимуть – за «Проектом 1619», і молоде покоління американців дізнається наскільки недосконала й несправедлива існуюча політична і соціальна системи. З моменту зародження країни в її основі були: рабство, колонізація з утисками корінного населення, расизм, грабіжницький капіталізм. Головні винуватці – громадяни з білим кольором шкіри. Вони з дитячих років принижували й експлуатували людей іншого кольору шкіри. Щоб цю несправедливість усунути з суспільної свідомості, білі повинні визнати свою провину. Вина – це ті привілеї, які вони, на думку «расистів навпаки», отримували за свій колір шкіри.

Згідно з переписом 2020 року, населення США – 333 млн осіб. Зокрема, 60% білих, 27% – коричневих, 13% – чорних (афроамериканців). А де азіати, індіанці та інші національні меншини? Методика маніпулювання мізками й емоціями американців перебуває у стадії постійної зміни й вдосконалення. Відомий політолог Денис Праґер зазначає: «Легкість, з якою десятки мільйонів американців сприйняли ірраціональні, неконституційні й безпрецедентні державні обмеження їхніх свобод, зокрема, їхньої свободи заробляти на життя. Те ж саме можна сказати і про сприйняту більшістю американців нестримну цензуру в Твіттері, на всіх інших основних платформах соціальних мереж».

Тільки в суспільстві, де цінуються такі людські риси, як незалежність, індивідуалізм, самодостатність, свобода думки та совісті, можуть працювати заборони й противаги – законодавчої, судової та виконавчої гілок влади. Держава зобов’язана служити інтересам всіх громадян, а не тільки обраних, котрі володіють владою і багатством.

Адміністрація президента Джо Байдена пропонує соціально-орієнтовану економічну програму, яка за допомогою фінансових інструментів (інвестицій в інфраструктуру, оподаткування, збільшення мінімальної погодинної оплати праці...) дозволить здійснити мрію всіх лівих про рівність кінцевих результатів (забрати й поділити), яка суперечить фундаментальній американській традиції – про рівність початкових умов і можливості кожного громадянина досягти успіхів своєю працею і талантом.

На думку лідера меншості Палати представників Кевіна Маккарті, план президента Джо Байдена з розвитку інфраструктури вартістю 2,3 трильйона доларів рясніє не тільки «марнотратством, шахрайством, зловживаннями та корупцією», але також інфляцією, яку ми зараз спостерігаємо. Її називають – податком Байдена для сімей із низькими доходами. Сьогодні інфляція – це державна проблема, яку не можна замовчувати. Спостерігається зростання цін: на бензин, на свіжі овочі та фрукти, на пиломатеріали, на нерухомість..., практично на всі товари та послуги. Звіт Міністерства праці показав, що інфляція у квітні 2021 року пришвидшилася найшвидшими темпами за останні 12 років. Звіт свідчить про зростання індексу основних споживчих цін на 4,2% в порівнянні з 2020 роком. Він є найвищим за 40 років – з 1981 року. Фахівці вважають, що якщо середньорічна інфляція піднімається вище за 5-6%, то вона руйнівно впливає на ринкову економіку.

Інфляція, спричинена високими державними витратами, пов’язаними з COVID-19, друкуванням грошей, низькими процентними ставками, негативно позначається на стані валюти і заощадженнях громадян. Органи влади повинні усвідомлювати, якщо вони платять незароблені гроші (економічні стимули в 2020 році склали майже 2 трлн. доларів), люди сидять вдома і переводять у готівку чеки, які вони отримують за безробіття, але при цьому не виробляються товари і не надаються послуги, то, ясна річ, зростає інфляція.

Щоб виконати заплановані економічною програмою Джо Байдена дорогі проєкти, потрібні великі ресурси (фінансові, матеріальні, трудові). При цьому нагадаю, що державний борг фантастичний – 27 трлн дол. Це означає, що державні проєкти, які реалізуються сьогодні за рахунок позикових коштів, виплачуватимуть майбутні платники податків, тобто наші діти та внуки.

Наведу кілька прикладів:

- За оцінками експертів, повернення США до Паризької кліматичної хартії потребує 1 трлн. доларів, чи й більше. Президент прийняв рішення припинити будівництво нафтопроводу від Західної Канади до Мексиканської затоки. «Нафта – шкідливий продукт, як і газ. США докладуть усіх зусиль, щоб до 2050 року відмовитися від усіх викопних джерел енергії, треба переходити на «зелені технології», – каже президент Джо Байден. У результаті – мільйони безробітних і втрата коштів компаніями, які вклалися у будівництво нафтопроводу в Канаді та США.

- Ринок електромобілів обслуговуватиме 3% найбагатших мешканців США, які можуть дозволити собі купити таке авто. Президент Джо Байден обіцяє побудувати 500 тисяч електричних зарядних станцій для американців, які використовують електромобілі. Зауважимо, що, на думку експертів, навіть швидкісна заправка займає не менше ніж 40 хвилин. Для завоювання ними автомобільного ринку буде потрібно витратити 174 млрд. доларів. Критики цієї ініціативи звертають увагу на те, що Китай, який посідає перше місце з видобутку рідкоземельних матеріалів, що використовують для виробництва акумуляторів для електромобілів, навряд чи ним поступиться.

- Декларована урядом імміграційна політика згубна для американського ринку праці та соціальної структури. Скільки у країні нелегальних іммігрантів, не знає ніхто (називають цифру від 11 млн – до 20 млн осіб). Для них придумали нову назву – не задокументовані іммігранти. На жаль, далеко не всі читачі уявляють різницю у визначенні понять: біженець та іммігрант. Відповідно до визначення, наведеного в імміграційному законодавстві США, біженцем визнається будь-яка особа, яка виїхала в іншу країну й не бажає повертатися на батьківщину через переслідування, котрих ця особа зазнала на ґрунті приналежності до расової, національної, етнічної чи соціальної групи або наявності релігійних чи політичних переконань, що відрізняються від загальноприйнятих у країні. Імміграція в США – в’їзд населення з інших країн на тимчасове або постійне проживання. Іммігрант має головною метою поліпшити матеріальний добробут – свій і своєї родини. Імміграція в країну – основне джерело зростання кількості населення і культурних змін протягом всієї історії США. Відзначимо, що якщо наприкінці ХІХ століття 84,9% іммігрантів були вихідцями з Європи, то до 1990 року їхня частка знизилася до 22%, а частка іммігрантів із Латинської Америки та Азії зросла з 2,5% до 67,5%. Возз’єднання сімей становить приблизно дві третини легальної імміграції у США щорічно. Крім того, у середньому в США прибуває до 770 тисяч нелегальних іммігрантів на рік. Це все збільшує навантаження на американський бюджет.

- Президент Джо Байден вважає, що необхідні для реалізації його планів витрати можуть бути оплачені з бюджету шляхом збільшення податкового навантаження насамперед на багатих громадян і корпорації. Пропонується підняти податки на американців із доходом понад 400 тисяч доларів на рік, з корпорацій – з 21% до 28%. Наскільки таке рішення проблеми є реальним? Той, хто заробляє понад 418,850 тисячі доларів на рік, платить 35% федеральних податків і не вважає себе багатим. Згідно з даними IRS, такий дохід мають всього 1,8% американців. При визначенні поняття «багатий» треба зважати на: кількість членів сім’ї, кількість працюючих, витрати на навчання, допомога батькам і дітям... Сьогодні платник податків повинен заробляти понад 500 тисяч доларів на рік, щоб перебувати у складі 1% заможних людей. Нагадаю, що багаті й надбагаті люди, корпорації мають цілі армії високооплачуваних економістів і юристів із податків. Ці фахівці максимально мінімізують їхні податки. Тому багатії і корпорації живуть у Loophole Land.

Якщо ви проаналізуєте структуру американського бюджету, то побачите, що надходження від індивідів (personal income) складають 39%, від корпорацій (corporate income tax) – тільки 6%, позики на покриття дефіциту бюджету (borrowing to cover deficit), за які треба платити відсотки, – 22%. Таким чином, програми Джо Байдена будуть оплачувати всі американці, через численні види оподаткування.

У республіканців свій план розвитку інфраструктури. Вони закликають модернізувати дороги, мости, аеропорти, морські порти – це коштуватиме державі 600 млрд. доларів.

Щоб провести свою програму через Сенат, президенту Джо Байдену будуть потрібні голоси 10 республіканців. Тому він планує зустріч із шістьма сенаторами-республіканцями на чолі з Шеллі Мур Капіто.

Далі буде.

Автор: Олександр Шабсіс

Джерело: «Континент» (https://kontinentusa.com)