rss
07/31/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Бог діє без спецефектів, або Дива стаються тихо
Title 
 Капличка у Липівці

Видіння, об’явлення, зцілення – церква не заперечує їх, але й не афішує, аби уникнути спекуляцій і фанатизму. Священники кажуть, не варто вимагати від Бога якоїсь фантастики, здебільшого все стається тихо і без спецефектів.

Люди не вірили

20 років тому, 27 жовтня, в рогатинському селі Липівка місцевий житель Іван Чепіль ніс із лісу хмиз. Раптом поміж дерев побачив черницю. «Слава Ісусу Христу», – сказав чоловік. Черниця повернула голову і відповіла: «Дякую тобі, Іване, що не забув Боже слово. Мій син за тебе все знає». Від тих слів у чоловіка аж мороз по шкірі пішов.

Позаду черниці з’явилося сяйво, згори спустився жіночий образ, руки іскрилися. Прозвучали слова: «Не бійся мене. Піди скажи пароху, що ти бачив. Земля горить у гріхах, і люди в гріхах пропадають. Роби добро сліпим, кривим і калікам».

Іван дуже злякався і побіг додому, каже, йому було так легко, ніби хтось ніс його на руках. Найперше розказав мамі, а тоді помчав до церкви говорити зі священником. Люди спочатку не вірили, думали, Іван знову напився і його схопила біла гарячка. Але з того дня чоловіка ніби підмінили: по сей день не вживає спиртного, не курить і навіть не лається, почав ходити до церкви, став паламарем, одружився.

У селі кажуть, що так різко людина не може змінитися, переконані, Іван дійсно став свідком об’явлення. «Багато хто не повірив мені, говорили, що я просто перепив горілки. Але колись люди не повірили навіть Ісусові. То що вже про мене казати», – сміється чоловік.

На тому місці побудували капличку і щороку 27 жовтня правлять у ній службу Божу.

Застряг поміж світів

Франківець Сергій Горобейко мав великі проблеми на роботі, поїхав на вихідні у гори, аби хоч трохи розвантажити голову. Тоді була зима. Вечоріло. Заблукав. Знав лише, що десь зовсім поруч є капличка в скелі – намолене місце. Раптом Сергій спіткнувся і покотився з гори додолу. Летів метрів сім. Упав на спину. Не відчував болю, але й поворухнутися не міг. Трохи далі праворуч побачив постаті, схожі на монахинь. Вони ніби молилися. «Не розумів, що коїться: я вже вмер чи ще живий…» – розповідає чоловік.

Коли підвів очі, на горі, якраз над тією намоленою печерою, побачив людей у білому з посохами в руках. Вони розмовляли між собою. «Що з ним сталося?» – «Спину поламав». – «Все? Забираємо?» – «Ні, не час. Він ще не виконав свою місію».

У цей момент Сергій зміг поворушитися, далі нічого не боліло. Встав і пішов. Добрів до будиночка знайомого, в котрого мав ночувати. Нічого нікому не розповів – був надто шокований від пережитого.

Того ж дня повернувся додому. Почувався дуже зле – мав таке відчуття, ніби застряг десь поміж світів і ось-ось з’їде з глузду. Стан був настільки важкий, що мама Сергія почала молитися над ним. Вже під час третьої молитви чоловіка засудомило і настала приємна легкість. Все скінчилося.

Тіло було в страшних гематомах, Сергій був такий побитий, ніби його лупцювали з усіх боків. І при цьому жодного болю чи травми.

«Я ще довго міркував над усім, що сталося, говорив зі священниками, казали, що то я вже однією ногою побував на тому світі, але, вочевидь, ще зарано», – ділиться Сергій.

Після того випадку чоловік змінився, каже, що у нього дуже розвинулася емпатія, одразу відчуває нутро людини.

Не їхала за зціленням

Франківку Софію Яворську чекала операція, якої було просто не уникнути. Кіста в яйнику виявилася настільки великою, що його терміново мусили видаляти, бо такі кісти не розсмоктуються і можуть лише рости.

Тоді жінці було 29 років. Вона вже й записалася на операцію, але постійно відтягувала – боялася. Адже після такої операції Софії світив пожиттєвий прийом гормонів.

Через кілька місяців випадково потрапила на християнську школу. До того в церкву не ходила, ніколи не сповідалася. Але саме там дуже прониклася духовною наукою і каже, що після цього в житті змінилося все: цінності, бачення світу і Бога.

То була чергова сесія в школі. Під час молитви прослави в Софії підкосилися ноги, вона впала і десь глибоко всередині себе почула: «Прийди і торкнися мене». Одна із жінок, котрі вели молитву, якраз у цей момент сказала: «Зараз зцілюється жінка, в котрої хворий лівий яйник». Софія заплакала.

«Я не їхала туди ні за зціленням, ні за дивами, я з тих людей, які найперше керуються критичним мисленням і логікою, – каже вона. – Я просто пізнала Бога вже на той момент і цікавилася всім, що пов’язане з Всевишнім».

Через кілька днів жінка зробила УЗД. Кісти не зникли, але розмір однієї зменшився на 6 мм, а інша взагалі стала крихітна, як горошина. В операції вже не було потреби. Через два тижні від кіст залишилися самі рубці. Лікарі були шоковані. Софія й сама довго не могла повірити в це диво.

«До дня свого зцілення загалом я зробила 48 УЗД, аби впевнитися, що кісти дійсно є. А після зцілення я знову зробила дуже багато УЗД, але вже щоб впевнитися, що їх більше нема, – усміхається Софія. – Мій кум, гінеколог, донині не може повірити: «Скажи чесно, ти ж тоді таки зробила операцію?»

Забагато галасу

«Видіння, об’явлення, зцілення – церква не заперечує їх, але й не афішує, аби уникнути спекуляцій і фанатизму, – пояснює керівник департаменту інформації Івано-Франківської архієпархії УГКЦ отець Іван Стефурак. – І справді, є випадки, коли Бог явно промовляє до окремих осіб, але то настільки приватна і інтимна духовна річ, і це точно не масове явище. Бо Господь усе, що мав промовити до людства, зробив це через Святе Писання. Пам’ятаю дівчину, яка вижила після аварії, але певний час була у комі, вона потім розповідала такі дивовижні речі, що аж мурашки йшли по шкірі: і тунель бачила, і прекрасне світло, і інший світ, звідки не хотілося повертатися… Словом, історія збігалася з тим, що розказують люди, які пережили клінічну смерть. Але чи варто про це всім говорити? Багатьох людей може просто заносити не в той бік. До нас іноді приходять і таке розповідають… Там очевидно, що це вже не релігія, а фанатизм, або й дія явно не Божих сил».

У приватних об’явленнях потрібно консультуватися з компетентним духівником, бо сни і голоси бувають різними, слід розрізняти, яке їхнє походження. Не раз зло може маскуватися під начебто добрі речі.

Священник додає, що не варто вимагати від Бога якоїсь фантастики чи знаків. Більшість навернень і чудес відбуваються в дещо інший спосіб – в тиші і без спецефектів. Господь промовляє по-різному, не обов’язково має статися щось надприродне. Бог говорить через інших людей, через книги, події, дрібні знаки, під час молитви – просто все це треба вчитися помічати. Це трохи важко, бо в житті завжди дуже багато галасу. Пориньте в тиші у щиру молитву, і Господь обов’язково промовить до вас.

Отець Іван Рибарук каже, що людям треба вчитися дивитися очима серця, бо Царство Боже всередині, а не зовні. Натомість люди ганяються за якоюсь яскравою формою: витоптують чужі подвір’я, деревам поклоняються, під криницями висиджують в очікуванні дива з неба.

«Знаю подружжя, яке молилося про дитину аж 15 років, – розповідає Іван Рибарук. – Випросили. Прекрасна дівчинка, розумна, талановита. Пішла в школу. А потім померла. Після того у них вдома ікона замироточила. Досі мироточить. А це вже понад 10 років. Що це означає? Так їх Бог кріпить. Я їм сказав, аби нікому не розповідали про свою ікону, бо люди ошаленіють і повитоптують усе подвір’я коло дому».

Отець-василіянин Порфирій Шумило каже, що іноді люди ще й плутають Божі дива з психічними проблемами. «Що є що, легко розпізнати, – пояснює священник. – Коли говорить Бог, на душі одразу мир настає, а в голові – ясність. Але коли в голові просто забагато сміття, то не треба це спихати на Бога».

З іншого боку, зазначає отець Порфирій, надто критичним теж не варто бути. Наприклад, часто кажуть, що не треба вірити в сни. А чому не вірити? Сни ж бувають різні. У Святому Письмі є випадки, коли через сни Господь говорив. Однак важливо розуміти, що людина не може змусити Бога промовляти тоді, коли їй забажається і в такий спосіб, як вона собі придумала.

Автор: Наталя Мостова

Джерело: «Галицький кореспондент» (https://gk-press.if.ua/bog-diye-bez-spetsefektiv-abo-dyva-stayutsya-tyho/)

 

О. Богдан Прах: «Де б не був, завжди щось будую»

Вознесіння Господнє

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com