rss
06/19/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Освіта \ Наталка Климовська: «Люблю святкувати життя»

Фандрейзинг і перехід в онлайн

У 2010-2016 роках, за прикладом університетів за кордоном, ми реалізували велику кампанію на розвиток УКУ, під час якої зібрали 67 млн доларів! Нам вдалося перевершити свою ціль на 1,5 млн. Такого ніхто з українських вишів раніше не робив. З цих коштів близько 32 млн. пішли на будівництво чотирьох будинків університетського кампусу (Центру ім. митрополита Андрея Шептицького, багатофункціонального комплексу, студентського Колегіуму ім. патріарха Йосифа Сліпого, університетського храму св. Софії Премудрості Божої, ред.), решта – на операційний бюджет, розвиток і стратегічні цілі. Коли ми починали цю кампанію, то в УКУ було тільки два факультети, а по закінченні стало шість. Ми назвали цей період кампанією росту, бо завдяки їй вдалося розширити меню спеціальностей.

Коли світ охопила пандемія, я не вірила, що залучати кошти від благодійників можна онлайн. Але у цей непростий час нас дуже підтримали самі жертводавці, які прийняли новий віртуальний формат, куди ми перенесли чимало масштабних заходів (традиційні благодійні бенкети у Києві, США, Канаді, аукціони, фольк-баль «Перелаз», ювілей Президента УКУ у 2020 році відбулися в онлайні, ред.).

2020 рік був дуже важким для всього світу, а для України – особливо: держава була не готова підтримувати медицину, тож наші жертводавці скерували свої кошти на боротьбу з COVID-19. В УКУ нам довелося збалансувати бюджет, і, на жаль, звільнити частину людей, врізати зарплати. В цей нелегкий час, розуміючи ті обставини, в яких опинився університет, фундатори з-за кордону дуже підтримали нас, збільшивши свої датки. Наші багатолітні жертводавці справді переживали за нас: часто телефонували, писали, цікавилися університетськими справами. Цього всього не було б, якби ми не вибудували багатолітні стосунки.

 Title

Про бізнес-модель УКУ

Протягом багатьох років наші студенти платили лише 20% від вартості освітніх програм. Інші 80% університет знаходив сам, залучаючи кошти від жертводавців та фондів. Ми хочемо, аби частка фандрейзингу поступово зменшувалася, тому подекуди плануємо підвищити вартість навчання (надаючи стипендії тим, хто є соціально незахищеним, і не може заплатити за навчання), а також розширюємо меню освітніх послуг: пропонуємо короткотермінові програми, професійні навчальні курси. Є також питання державного фінансування, коли гроші «ходять» за студентом, але щодо цього ще тривають обговорення.

Студентський рух та Революція на граніті

Посередині нашої розмови ми пропонуємо Наталі повернутися на 30 років у минуле, і згадати, з чого все починалося. Адже її студентські роки припали на переломний період в історії України: активна діяльність студентського братства, Революція на граніті, розпад СРСР... Відразу на думку спадають знамениті танці перед радянською міліцією. Чи не було страшно? Якщо повернутися в минуле, чи сьогодні не побоялися би танцювали перед шеренгами радянської міліції знову?

Ті танці відбулися дуже несподівано. Ми, учасники Студентського братства, йшли колоною до стін Верховної Ради, це був 1992 рік. Хлопці йшли попереду, а ми – дівчата – позаду колони. І от ми прийшли до Верховної Ради, а там шеренги радянської міліції. Що робити? Ми почали співати, тоді дівчата підтяглися допереду, а там вже пішли й до танцю.

У цьому контексті пригадався ще один важливий епізод. У 89-му році ми мали з товариством Лева гаївки в Рясному, тоді хтось кинув клич – пройти з синьо-жовтим прапором по селу. Мені стало трохи ніяково, але я тоді подумала, якщо йдуть усі, то і я з ними. Проте зізнаюся, я таки не хотіла, аби нас помітили. І от коли ми йшли з синьо-жовтим прапором по селі, багато місцевих жителів виходили подивитися на нас. Це була моя перша участь у студентській протестній акції. Мені було страшно – що ж скажуть батьки? Тоді, якщо виключали з університету «за політику», то вже не поновлювали. А в тій колоні, поміж студентів, у Києві мені не було страшно. І так, я би танцювала перед міліцією знову (усміхається, ред.).

Дружба міцна, як граніт

Я була радянською дитиною: піонеркою, згодом комсомолкою. Пам’ятаю, у школі нам розповідали, який чудовий Лєнін, всюди висіли його портрети, а в нас удома висів портрет Шевченка, у спальні – ікони. Батьки боялися розмовляти з дітьми про якісь світоглядні справи, бо діти могли проговоритися. Але доросліючи, я усвідомлювала оту подвійність стандартів та мовчазний опір системі. Тому, коли я чую, що в нас немає змін, то можу сказати, що вони відбулися принаймні в тому, що я можу зі своїми синами поговорити про все без страху.

Title 

Коли ж вступила до університету, то в нас утворилось міцне студентське середовище. Взагалі, я дуже вірю в силу середовища. Якби не середовища, я б сама не йшла з прапором по селі, так само – танці перед шеренгами міліції, Революція на граніті в Києві, – ми творили все це разом. Це було товариство, яке виникло в студентські роки, і ми пройшли усі етапи Революції, опору радянській системі, це була своєрідна формація. Тоді не було інтернету, мобільного зв’язку, спілкування відбувалося зовсім в інший живий спосіб. І цю атмосферу намагаємося зберігати дотепер. Тішуся, що ці люди і досі присутні в моєму житті. За весь цей час ми встигли перекуматися, є хресними батьками для дітей один в одного (усміхається, ред.). З кимось бачуся частіше, з кимось – рідше, але в нас є спеціальна дата влітку, коли ми зустрічаємося на відпочинку на Шацьких озерах.

Покоління трьох революцій

Після Революції гідності до УКУ завітали високоповажні американські військові, вони хотіли поспілкуватися саме зі студентами. Під час розмови одна наша студентка сказала таку фразу: «Під час Революції я зрозуміла, що ми самі несемо відповідальність за майбутнє нашої країни!» І я наче прокинулася – ось вони, зміни! Коли ми йшли на страйки, то вимагали відставки Масола. Думали, ця влада має відійти, прийде хтось мудріший, і зробить все, як треба. Ми були наївними романтиками: хотіли, щоб країна розвивалася, ставала кращою, але не готові були брати відповідальність за ці зміни на себе. Сучасні молоді люди в Україні мають оце відчуття відповідальності. І коли ми приходимо до них в аудиторії, то говоримо, що хочемо бачити їх майбутніми президентами, урядовцями, бізнесменами, висококласними фахівцями, які підуть у суспільство і творитимуть якісні зміни. З нами, у часи нашого студентства, ніхто так не розмовляв. Я дуже вірю в середовище УКУ, в його місію. Вірю, що наші студенти розуміють свою відповідальність за нашу країну. Саме в цьому, як на мене, колосальна якісна відмінність між сучасними студентами і нашим поколінням, і це значний поступ.

Владика Борис Ґудзяк

Про вміння балансувати

Ми все життя в пошуках балансу, і це непросто. Часто я запитую себе, чи моя сім’я не обділена увагою через мою роботу? Іноді мушу працювати вдень і вночі, оскільки УКУ багато співпрацює зі США, Канадою, Австралією, а це різні часові пояси. Коли ти лягаєш пізно і прокидаєшся надто рано, то твій день стає ненормованим. Але мої діти і чоловік вірять у ту справу, яку я роблю, тому підтримують мене. Я вдячна їм за це розуміння і те, що допомагають працювати в такому ритмі.

Раніше не усвідомлювала, наскільки ми залежні у своїй роботі від сім’ї. Владика Борис часто казав, що потрібно працювати з нашими чоловіками і дружинами, щоб вони розуміли місію університету. Я ж думала – яка їм різниця, кожен має своє. Але насправді слова владики були дуже далекоглядними: коли ми маємо підтримку в родині, то можемо набагато більше віддаватися своїй роботі, без почуття провини. Тому раджу всім, хто проводить на роботі багато часу, залучати в цю місію своїх чоловіків/жінок.

Title 

За 29 років роботи в УКУ владика Борис був моїм безпосереднім керівником протягом 20 років. Поруч з ним я вчилася, брала приклад, росла. Він завжди допомагав мені віднаходити баланс у житті. Він був людиною вільного світу, не таким, як більшість керівників, які вийшли з радянського минулого і вміли хіба нагримати. Владика будував довготривалі довірливі стосунки зі своїми працівниками і виховував нас.

Хресний тато

Довгі роки у мене не було твердого усвідомлення, що УКУ буде проєктом всього мого життя: щоразу хотіла кудись іти, відповідно, свою роботу розглядала лише як певний етап. Коли народився мій перший син Марко, вже тоді владика Борис Ґудзяк мав вагоме місце у моєму житті. Тож хотіла, аби, навіть якщо піду з УКУ, він залишився поряд, у житті моєї сім’ї. Тому запросила його стати хресним татом Марка, і так ми поріднилися. Пригадую, його якраз нещодавно висвятили на отця, і він хотів власне хрестити Марка, а не бути хресним, однак я наполягла (усміхається, – ред.). Через чотири роки він уже як отець здійснював Таїнство Хрещення для мого другого сина Тараса.

Пригадую, коли я вперше принесла маленького Марка на роботу, владика взяв його на руки і сказав: «Дивися, дитино Божа, колись ти тут будеш вчитися». Я, як то часто буває, засумнівалася: про що він говорить, дитині лише три місяці, коли то ще буде?.. Але Марко підріс і сам захотів вчитися в УКУ. Тепер я знаю, що би владика не говорив це можливо.

З ніг на голову

Поряд із владикою ми усі зростали, у нас, хто з ним працював, відбувався перелом у нашому зраненому менталітеті пострадянської людини.

Пригадую історію, яка трапилась у лікарні, коли моєму синові ще не було й місяця. Одна мама попросила мене подивитися за її дитиною, сказавши, що мусить ненадовго вийти. Немовля розплакалося, а нам не дозволяли тоді підходити до дітей, вони були в окремій кімнаті за склом, тож я покликала медсестру. Вона розпеленала дитину і знайшла записку, що мама відмовляється від неї. Це був шок, який я ніяк не могла усвідомити...

Я розповіла цю історію владиці, засуджуючи цю маму. Вислухавши мене, він сказав: «Уяви собі, яким є життя тої жінки, якщо вона мусила відмовилася від своєї дитини?» Цими кількома словами владика перевернув усе з ніг на голову, показуючи мені, що не можна засуджувати, бо ми не знаємо тих обставин, які підштовхнули цю маму до такого вчинку. Поряд із владикою я поступово вчилася дивитися на будь-яку ситуацію під різними кутами зору.

Title 

Від волонтерства отримую більше, ніж вкладаю

Значну частину життя Наталі Климовської займає волонтерський рух. Попри свій щільний графік, вона завжди знаходить час на громадські проєкти. Впродовж чотирьох років вона була учасницею команди Студентського братства УКУ, також товариства Лева. Крім того, входила до ради центру для осіб з особливими потребами «Лярш» та центру духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус». У Львівському міському центрі реабілітації «Джерело» залишається членкинею ради досі.

Якщо можу допомогти, то чому ні? У студентське братство я потрапила, коли навчалась в університеті. «Емаус», «Лярш», «Джерело» – це був уже свідоміший крок. Щиро тішуся, коли можу допомогти іншим, маючи ті професійні компетенції, які організації шукають. У волонтерстві я також відновлююся, бо потрапляю в нове середовище, не пов’язане з роботою. Тому, думаю, що отримую від них більше, ніж вкладаю.

Бліц-запитання до Наталки Климовської

Опишіть свій характер у трьох словах.

– Я відповідальна і життєрадісна, вмію порадіти за інших, знаходити у скрутних ситуаціях позитив. Сконцентрована – не опускаю пріоритетних завдань.

Що вас найбільше дратує в людях?

– Дуже не люблю брехні. У стосунках з людьми мені важлива довіра.

– Ви пунктуальна людина?

– Думаю, що так. Моя пунктуальність не супер точна, але, принаймні, не запізнююсь.

Поза роботою ви займаєтесь скандинавською ходьбою і любите подорожувати. Про які ще захоплення мовчать соцмережі?

– Я люблю святкувати життя. Мабуть тому, що я дуже соціальна людина, і мені важливо постійно перебувати в товаристві. Крім власне святкувань, люблю їх влаштовувати. Не важливо, де – в подорожах, горах, різних заходах, я створюю нагоди, щоб бути з людьми.

Ви жайворонок чи сова? Як це проявляється?

– Все життя думала, що я жайворонок. Тепер вже навіть не знаю (сміється), бо часто працюю як сова. У такому ритмі важко визначити, хто я.

Що ви робите ідеально?

– У мене дуже високі ідеали, тому важко назвати щось конкретне. Всі ми люди, і нам притаманно помилятися.

Яка книга, на вашу думку, терміново потребує екранізації?

– За екранізацію не знаю, але є одна книга, яка мені допомогла правильно будувати стосунки з людьми. Це «П’ять мов любові», авторства англійського філософа, консультанта з питань подружжя та сім’ї Гері Чепмена. Відколи її прочитала, я стала промоутером цієї книжки. Щоразу її купую по 10 примірників і роздаю. Коли закінчується, знову купую і продовжую роздавати. Там є багато фахових порад, які особисто мені допомогли в стосунках з чоловіком, дітьми, друзями і своїми співпрацівниками.

Без чого не уявляєте УКУ?

– Я надто довго працюю з владикою Борисом Ґудзяком, тому для мене університет досі нерозривно з ним пов’язаний.

 

Розмовляли Діана Мотрук,
Оксана Палій, Вероніка Саврук

Фото: Олександр Урбан, архів УКУ

Наталка Климовська: «Люблю святкувати життя»

Як пандемія активізувала міжнародну співпрацю УКУ?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com