Фото Руслана Канюки, «День»

На ньому «трималося» видавництво «Ярославів Вал», яке протягом багатьох років належало до провідних видавництв України, міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика і не тільки. Михайла Федотовича не вистачатиме багатьом людям. Мені теж.

Та все ж не хочеться про сумне. Михайло Федотович не належав до сумних людей. Попри значні труднощі зі здоров’ям у останні роки, його не покидав життєвий оптимізм. Він любив пожартувати, згадати веселі й разом із тим повчальні історії.

З ним було цікаво й легко спілкуватися. Останнім часом я з ним переважно спілкувався телефонічно. Знав, що йому фізично нелегко. Але він про це намагався не говорити. Й після телефонних розмов із ним ставало якось легко. Водночас він слугував мені (та й, певно, не лише мені) прикладом, коли можна «крізь сльози сміятись», шукати в житті позитив й водночас критично й реалістично довитися на «життєву прозу».

Михайло Федотович неймовірно багато читав і знав. Він прекрасно орієнтувався як в українській, так і світовій літературі. Не раз у розмовах зі мною «відкривав» мені нових цікавих авторів, подавав нетривіальний погляд на їхню творчість.

Слабошпицький лишив після себе чималий літературний спадок, який, сподіваюся, буде належно поцінований. Його життя й творчість заслуговують на солідну монографію. Чом би не зайнятися цим молодим вченим-літературознавцям?..

У останні чотири роки він щорічно видавав товстий том своєрідних літературознавчих спогадів – «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018), «З пам’яті дзеркала» (2019) й «З присмеркового дзеркала» (2020). Писав він ці «дзеркальні» томи, борючись з різними хворобами. У першому з цих томів Михайло Федотович признається: «Цієї книжки могло б і не бути, якби не втручання лікаря. Втручання не медичне (хоча воно теж було), а втручання в літературну біографію автора зі словами: «Пишіть, аби вижити! Це буде найкраща реабілітація для Вас». І Михайло Федотович писав. Не лише для того, щоб вижити. Він мусив багато що сказати. Його «дзеркальна» серія книг – це «жива» історія сучасної української літератури. Звісно, історія суб’єктивна. Але чи є об’єктивна історія, літератури зокрема? У цих книгах є чимало інформації, яка допоможе поглянути «неканонічно» на багато речей, які відбувалися в українському літературному середовищі. Водночас ці томи – це книги, де дуже тонко переданий дух епохи, навіть, можна сказати так, «смак часу». Такі речі варто не просто «пробігати», а й осмислювати.

19 жовтня 2020 р. Михайло Федотович підписав мені книгу «З присмеркового дзеркала». На жаль, більше не підпише. І не напише книг із «дзеркальної серії».

Але те, що він зробив, лишиться в пам’яті вдячних нащадків. І хай ця пам’ять зберігається якнайдовше.

Автор: Петро Кралюк

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/den-ukrayiny/pamyati-myhayla-slaboshpyckogo)