Після пандемії, яка охопила весь світ, культурне життя помаленьку оживає. Щорічно ми вшановуємо пам’ять наших героїв – тих, хто віддав найцінніше – життя, в боротьбі за незалежність України. УГО «Помаранчева Хвиля» організувала захід в Українському Національному Музеї, що розташований в Українській Околиці. Гості вшанували хвилиною мовчання полеглих героїв сьогодення в україно-російській війні та героїв минулих періодів. Головним гостем свята був Президент Українського Конгресового Комітету Америки та Почесний консул України в Клівленді (штат Огайо) – пан Андрій Богданович Футей. Він радо погодився відповісти на найгостріші запитання кореспондента «Часу і Подій».

– Пане Андрію, вітаємо вас в українському Чикаго, в Українському Селі. Маємо до вас декілька запитань. Розкажіть, зокрема, скільки діаспорних українських організацій та осередків має УККА в США?

– По-перше, дякую вам, пане Василю, за можливість висловитися. Радий бути в Чикаго знову, оскільки через вірус не мав такої можливості.

Минулого року УККА відзначив своє 80-ліття. У нашій громаді маємо приблизно 30 чи 32 організації. Це – організації, які існують тут, в Америці. Відділів маємо приблизно 40 – як ось в Іллінойсі діє відділ УККА (Іллінойс). Водночас маємо також індивідуальних членів, які живуть у громадах, де нема відділу чи організації.

Ми презентуємо інтереси понад 1,5 мільйона українців, які проживають в Америці.

– Пане Андрію, на чому УККА зараз зосереджує свою роботу? Які проєкти ви реалізовуєте зараз і реалізовуватимете у майбутньому?

– Найголовніше, у зв’язку з російською агресією, – це захистити територіальну цілісність України, щоби американський уряд якнайбільше допомагав Україні у різних сферах. Не тільки щоб висловлював слова підтримки, але й надавав матеріальну допомогу. Найголовніше – це зупинити російську агресію.

По-друге, цього року знову пріоритетом буде гідно і на високому рівні відзначити 30-ту річницю відновлення Незалежності України.

– А в якому форматі цьогоріч відбуватимуться Українські дні у Вашингтоні?

– На жаль, далі через вірус, який ще досі існує, Конгрес є досить закритим для публіки, хоч помаленьку відкривається. Ми вирішили, що цього року дуже важливо, аби відбулися ці Українські дні. Але вони будуть у віртуальному форматі. Ми організовуватимемо віртуальні зустрічі представників громади, зокрема, і вашого відділу УККА (Іллінойс), з вашими конгресменами та сенаторами. Це все планується на літній сезон – на червень, липень і серпень.

Ми це робитимемо у всіх наших громадах, де маємо свої відділи.

– Це – чудова ідея! Пане Андрію, уже понад 80 років УККА лобіює інтереси України на Капітолійському пагорбі. Які труднощі виникають? Чи ви стикаєтеся із якимось супротивом або дезінформацією?

– Думаю, сьогодні ситуація є така, що двопартійна підтримка існує. Я ще ніколи не бачив у своєму житті, аби так багато конгресменів і з однієї партії, і з іншої підтримували справу України.

– Є одностайність?

– Є! Нема таких індивідуальних конгресменів, які би не підтримували Україну в цій ситуації. І це видно за голосуванням стосовно різних законопроєктів. Можливо, є хіба одна чи дві особи, які голосуватимуть інакше.

Найбільша наша проблема – що Росія і далі вкладає шалені гроші в поширення дезінформації, не тільки в соціальних мережах та Інтернеті. Але, думаю, члени Конгресу та Сенату вже зрозуміли, звідки це приходить, і хто є то хто.

Тут і далі є великий російський вплив. Росія намагається впливати, але, дякувати Богу, наші провідники, наші сенатори бачать цю неправду. І я б сказав, що у нас є дуже велика двопартійна підтримка.

– Цей вплив вже не таку силу має, як раніше. І все-таки ми не уникнемо цього питання: чи після виборів президента Байдена встановився кращий зв’язок української діаспори з адміністрацією, ніж був з адміністрацією Трампа?

– Адміністрація Байдена набагато краще знає Україну та її ситуацію. Але зв’язки і комунікація, яка була з Держдепом – чи минулим, чи чинним, – така сама. Нас слухають, нас приймають. З ними можна поговорити про найважливіші справи. І доступ до обох адміністрацій – майже такий самий.

А тепер треба очікувати, який буде відгук. Ми ж нещодавно досить активно відреагували на ситуацію із Nord Stream 2, зокрема, щодо зняття санкцій. Ми відразу ж почали протестувати проти цього, вийшли із заявою, надіслали листа до президента Байдена.

Ми також підняли інші етнічні групи. Ця група називається Central and Eastern European coalition, до якої належать і польські, і литовські, і балтійські країни. Вони так само дуже активно відреагували на це питання.

Ми намагаємося співпрацювати з іншими національностями, з іншими меншинами, щоб це була не тільки українська справа.

– Ви завжди випереджаєте мене на одне запитання. Утім, я все-таки запитаю. Адміністрація президента Байдена відмовилася продовжувати санкції проти компаній, що будують суперечливий газопровід. Прокоментуйте це, оскільки дуже багато інформації – від такої, що, мовляв, нема нічого страшного, до того, що це – поступки Росії.

– На нашу думку, тут є дуже поважні наслідки цього питання. По-перше, зняття цих санкцій йде проти закону Конгресу, що є двопартійним. А, як ви бачили, дуже багато демократів також виступили проти зняття санкцій.

По-друге, якщо зняти ці санкції, то газопровід добудують. Зупинити будівництво вже буде нереально. І це дає таке враження, що, мовляв, «Америка трохи тримала, але ми їх придусили». Одні кажуть, що це було б в інтересах Німеччини. Але загалом це є проти того, що ми намагаємося тут робити, аби зупинити цей проєкт.

– Критики «Північного потоку 2», зокрема, і в Конгресі США, коментують і називають це як найбільший геополітичний виграш Кремля. Тому і Верховна Рада затвердила звернення до Палати представників і Сенату щодо активізації зусиль зі зміцнення енергетичної безпеки України. Ви також долучилися до цих звернень з боку УККА.

– Вчора ми видали заяву, щоби наші громади активно до цього питання ставилися і сконтактувалися зі своїми сенаторами та членами Палати представників, аби вони також виступили проти цього і вимагали, щоб адміністрація Байдена змінила свою позицію стосовно цієї теми.

– Ви запрошували Дені Девіса. Ми з ним нещодавно розмовляли. Наш конгресмен від штату Іллінойс запевнив нас, що санкції будуть продовжуватися до повного звільнення території України.

– Тут є закон, і адміністрація його виконує. Якщо вона не буде його дотримуватися, то можуть бути дуже небажані наслідки.

– Від американської політики плавно перейдемо до політики в Україні, яка також є наріжним і суперечливим каменем. Поговорімо про важливість реформ в Україні, особливо боротьбу з корупцією. Як ви, зокрема, оцінюєте результати роботи адміністрації Зеленського щодо боротьби з корупцією та здійснення інших реформ?

– Це – одна з головних точок. Ви знаєте, що американська адміністрація дуже натискає, щоби в Україні продовжували реалізовувати ці реформи. Це була велика дискусія, і коли в Україні перебував держсекретар Блінкен. Тоді говорилося про безпеку, але також і про майбутні реформи. Думаю, що Америка і далі допомагатиме Україні, але, знову ж таки, треба подивитися результати.

І те, що нещодавно відбулося, – зокрема, санкції проти одного й другого олігархів, і те, що зрушили нарешті справу з паном Медведчуком – думаю, це – позитивні кроки. І треба далі вимагати. Ми, як організована громада, спілкуємося з адміністрацією президента та з українським урядом і будемо вимагати, щоби реформи реалізовувалися і надалі.

Але, найголовніше, думаю, що тут треба реформувати судову систему. Бо далі з інвестиційного блоку найбільший такий страх – американські компанії, корпорації не хочуть нести кошти в Україну, бо не вірять у судову систему.

– Себто треба почати реформувати судову систему?

– Думаю, що одночасно. Ну і виглядає так, що деякі реформи ніби починаються, триває дискусія, як то все виглядатиме, якою буде судова реформа. Ви знаєте, що в Києві є суд, який… я не знаю, як він вирішує ці справи…

– Телефонне право?

– То все якось треба врегулювати, аж поки не буде повернуто довіру до судів і судової системи. Важливо також, аби у майбутньому уряд не втручався у роботу антикорупційних органів. Вони мають виконувати свою роботу.

– Абсолютно. Це – незалежні гілки влади.

– І це – найголовніше. Я мушу сказати, що є старання і президента. Деякі останні новини свідчать, що вони ставляться серйозно до цього питання і знають, що мусять це зробити.

– Як часто і на якому рівні ви контактуєте із українським керівництвом?

– За останні три роки, окрім останнього, я щомісяця був в Україні. 12-13 разів на рік. Тепер, звісно, ні. Зв’язки є дуже добрі, відбуваються здебільшого у віртуальному форматі. З Міністерством закордонних справ – через УККА, через Світовий Конґрес Українців. У нас є меморандуми про співпрацю з українським урядом. Ми дуже часто з міністром Кулебою говоримо про стратегічне партнерство наших країн. Говоримо, як діаспора може допомогти їм. Активно зауважуємо про наші червоні лінії.

І з урядом, і з міністерством закордонних справ, і з самим Офісом президента є дуже добрі контакти, дуже добрі зв’язки. Йдеться не тільки про УККА. Багато співпраці є і в рамках Світового Конґресу Українців.

– Тобто вас чують, вас приймають і зважають на вашу думку. Розкажіть, будь ласка, як відбувається співпраця зі співвітчизниками за кордоном. Ми зараз візьмемо тільки США і Канаду. До того ж, ми маємо багато інформації звідси, бо перебуваємо у постійному контакті зі Світовим Конґресом Українців. Вони також мають у газеті «Час і Події» свою сторінку, де ми друкуємо всі їхні матеріали. Тож розкажіть, як відбувається співпраця не тільки на рівні громадських організацій, а й на рівні державних установ?

– УККА в Америці та КУК – в Канаді, як і в Австралії, беремо на себе цю ініціативу, щоб допомогти нашим іншим діаспорам, які є у цілому світі, а найбільше – в Європі. До прикладу, сьогодні зранку я не мав можливості бути на одній важливій конференції, бо перебував у літаку. А конференція стосувалася справи ПДЧ для України. Ми взяли на себе ініціативу і допомагаємо нашим громадам писати своїм лідерам – чи Меркель, чи Макрону – велике звернення від імені української громади, щоб вони підтримували надання ПДЧ для України, адже це не тільки в її інтересах, але й їхніх, це їхня безпека і т. д. Так ми намагаємося координувати роботу й співпрацювати з тими нашими громадами, які може, не знають, як співпрацювати зі своїми урядовцями.

А, по-друге, у нас є зв’язки із неурядовими організаціями в Україні та інших країнах. Ми часто організовуємо вебінари чи конференції з такими організаціями, обговорюємо з ними різноманітні питання – чи це справи безпеки, чи антикорупційної реформи, чи російської агресії, економічного бізнес-форуму… Тож співпраця існує.

– І зараз вона набагато краща.

– Так.

– А як ви вважаєте (про це я запитую усіх наших гостей, і тих, які прилітають до нас з України, і тих, які перебувають за кордоном), які зараз трансформаційні процеси відбуваються в середовищі українців? Як змінюються українці останньої хвилі міграції? Які вони? Хочеться почути вашу суб’єктивну думку.

– Коли мене обрали президентом УККА, у мене було дві головні мети. По, перше, об’єднати нашу громаду, щоби ті організації, які не були її членами, увійшли у структури УККА. Я можу з гордістю сказати, що 6 чи 7 організацій за останні п’ять років таки увійшли до складу УККА. І це – важливо. А, по-друге, дуже приємно приїжджати до вас у Чикаго, до вашої громади. Ви – дуже активні. Ви – одна з найкращих громад.

– Яка висока оцінка!

– Але мені найважливіше їздити у ті українські громади, де ще нема організовано наших організацій, – чи у Портланд, чи Атланту, чи Сакраменто. А ви знаєте, що там є дуже багато наших людей! У Портланді є понад 80 тисяч! Я туди поїхав. «Що таке УККА?» А ніхто не знає. Треба роз’їжджати, треба говорити, треба їх заохочувати, бо вони – активні. На місцевому рівні вони щось роблять, але немає координації, і їм бракує інформації. Тому нам треба ділитися тим, що ми робимо, а їм – тим, що роблять вони. Сподіваюсь, що, коли цей вірус мине, і буде трохи легше пересуватись, я знову буду їздити в наші нові громади. Це все – наша нова еміграція.

– Це – ваша ініціатива? Раніше цьому питанню приділяли менше уваги?

– Менше робилось. Це – моя ініціатива. Я вже був кілька разів в Атланті, в Шарлотті, в Портланді, біля Сіетлу та Вашингтону, навіть у Флориді – там також є нова генерація.

Якщо ми не заохочуватимемо цю найновішу хвилю, щоб вони активно долучались і перебирали від нас наш почин, тоді не знаю, що буде завтра. Це – дуже важливо!

– Українці бажають об’єд­нуватися за кордоном?

– Думаю, що є таке бажання. Українська свідомість вже набрала сили. Є відчуття, що «Я пишаюся тим, що я – українець». І навіть популярно сказати, що ви – українець.

– Це сталося після Майдану.

– Так. І навіть деякі американці з Голлівуду кажуть, що вони мають коріння з України. Нам треба використати цей момент. На жаль, це – боротьба, оскільки війна триває. Нам треба зберегти не тільки свою українську ідентичність, свою культуру, своє українське, але й поширити її. Щоби всі знали, що ми – дійсні партнери. І що ми не тільки активно захищаємо свою батьківщину, а й що ми активні в тій громаді, де проживаємо.

– Ми є амбасадорами України тут. Насамкінець – останнє запитання. Нещодавно Росія опублікувала список недружніх країн, куди, звісно, потрапила і Україна. Відповідно до заяви одного з урядовців Росії, президент Росії заявив, що ми будуємо антиросію. На вашу думку, що ж ми зараз будуємо?

– Ми будуємо демократію. Ми будуємо цивілізацію. Ми будуємо кращі зв’язки із Заходом. Ми будуємо майбутнє для своїх дітей і онуків, щоби вони мали можливість жити і не виїжджати з України на заробітки, а залишатись і будувати країну.

В. Т. Дякую за такі чудові й пророчі слова. Хочеться також побажати, аби люди могли себе реалізувати вдома. Дякую за розмову й за те, що ви до нас завітали. Сподіваюсь, ваш візит тепер буде щороку.

– Дякую! Я дуже свобідно тут почуваюся у вас, у Чикаго.

– Нам дуже приємно, пане Андрію! Дякую за інтерв’ю.