rss
06/19/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Мішки грошей – як новий старий вимір війни…

«Армія, віра, мішки з грошима». Так перефразували відоме передвиборче гасло громадяни після нової серії серіалу про Медведчука. Халепа в тому, що мішки з грошима оточили Україну не тільки в цьому серіалі, і вони становлять не менш реальну небезпеку, ніж російське військо на кордоні.

Починати мабуть варто з того, що таки кордон України з Росією вже став на тисячу кілометрів довшим.

Білорусь трималася-трималася, і таки здалася. Правда, за офіційною версією тамтешньої офіційної влади, вони тепер «будують з Росією спільний економічний простір».

Мовляв, нічого особистого, тільки мішки з грошима. Але от чомусь та ж сама офіційна влада Білорусі вже запросила російських військових на український кордон. Пропонують росіянам «створення розвідувальних пунктів на кордоні з Україною задля виконання спільних завдань». Певно, бояться, щоб з України вітром не занесло революційні настрої.

Втім, особливо дерти носа українцям, мабуть, не варто – якби ми на Майдані обмежилися «ліхтариками» і виконанням вказівок «сцени», то з нами було би те ж саме. Теж робили би «спільний економічний простір», а поряд нервово зітхали би поляки, та й Литва-Латвія-Естонія мали би простір для роздумів…

Нам пощастило мати тих «радикальних елементів», котрі зігнали з бульдозера Порошенка, розбирали бруківку, порушували закон, кидали «коктейлі Молотова», а потім пішли на фронт.

Українці зараз із певним співчуттям дивляться на білорусів, котрі скидали взуття, аби стати на лавку, і боялися «гойдати човна», аби захистити своїх «радикальних елементів».

Але ж даруйте – у нас, хоч і трохи меншою мірою, але те ж саме! Ми теж боялися – і боїмося «гойдати човна», аби захистити своїх «радикальних елементів». Будемо сподіватися, що цьоготижнева серія «серіалу Бігуса» допоможе українцям таки вийти з політичних рожевий ілюзій – і згадати про долю тих, хто намагався врятувати Батьківщину від навали мішків з грошима. І, зокрема, російських мішків.

Раптом хто не бачив – коротка суть серії Бігуса про вугілля.

Медведчук попросив Путіна, щоб той зупинив експорт російського вугілля в Україну, для того, щоб Медведчук міг купувати вугілля в ОРДЛО («Д/ЛНР») і перепродавати на українські ТЕС, що давало великий заробіток і самому Медведчуку, і бойовикам в ОРДЛО, а це означало, що Україна сама, без посередництва Росії, фінансує і бойовиків, з якими воює, і Медведчука – з його каналами, партіями, рухами… І допоміг йому в цьому Петро Порошенко. Він звільнив міністра енергетики, котрий налагодив постачання вугілля з ПАР, і поставив іншого міністра – котрий припинив купувати вугілля у ПАР, і почав купувати вугілля у Медведчука і в терористів. І гроші в ОРДЛО возила СБУ.

 Title
 Фото з ФБ-сторінки Діани Макарової

Таким чином ми самі фінансували патрони, котрими в нас стріляли…

Бо, бачите, вугілля з ПАР таких прибутків не дає…

Так от, для людей, котрі уважно стежили за фронтом, жодних сюрпризів у цій серії немає.

Але є привід робити загальноукраїнський ґвалт.

Адже всі ці рухи мішків з грошима (і не тільки з грошима) через лінію фронту не могли не бачити бійці з тієї ж таки лінії фронту.

Бійці, значна більшість з яких пройшли Майдан, бачили на свої очі смерть побратимів – і бачили оцю, перепрошую за вже дещо засмальцьований вираз, торгівлю на крові в прямому сенсі тих слів.

Багатьох із них вдалося залякати. Багатьох – вбити. Зокрема, на совісті цих людей – смерть Андрія Галущенка. І ще багатьох тих наївних людей, котрі не побоялися виступати проти цього ганебного явища.

Читачі, котрі уважно читають нашу рубрику «Пам’ять», не могли не помітити, наскільки часто вдови бійців згадують, як їхні чоловіки переповідали, що на фронті їхні ж побратими геть страшні речі роблять, продають Батьківщину, – а потім ті ж чоловіки гинули за загадкових обставин…

А декого за це садили – і ці люди сидять досі. Ті ж таки бійці «Торнадо», і безліч інших справ – менш відомих… Оце і є наша недороблена революція…

І тільки зараз, на восьмому, фактично, році війни вголос почали говорити, що військових масово змушували носити ворогові мішки з грошима. Бо ворогу грошей бракувало, банківська система не працювала, а забезпечувати рублями Росія соромилася. Рублі – то вам не паспорти, на всіх не настачишся…

Уважні громадяни навіть то в новинах могли бачити – за електрику гроші йшли в один бік фронту, за воду – в інший. Нормальна така торгівля, війна-війною, а торгувати якось треба…

І дуже багатьох бійців вдавалося підкупити. Погоджується командир виконувати умови – і вже має конвертика на стіл. Не погоджується – має неприємності, а то й кулю в лоба.

Ну і звісно, про це не могли не знати «наші західні партнери». От «гради» ОБСЄ могло не помічати – а мішки з грошима мало би помітити. Чи хоча б в новинах про то прочитати.

А там вже й по Європі ті новини ширилися…

І було би дивно, якби та ж таки Німеччина, споглядаючи рух наших мішків з грошима, не думала б про рух мішків з грошима на благо своїх інтересів.

От і зараз урядовці Німеччини прямим текстом заявляють: зброї вам не дамо, вирішуйте дипломатичним шляхом, виконуйте Мінські угоди. Мовляв, мішки через фронт ходять справно вже стільки років, умови Росії виконуєте – ну то що вам варто ще трохи поступитися своїми інтересами, і пустити Росію не тільки під стіл, а й на стіл?

«Північний Потік-2», фактично, вже Росії віддали, відтак можна очікувати, що рух мішків з грошима за маршрутом «Росія – ЄС» тільки посилиться. Тож, швидше за все, від Німеччини й Франції ми незабаром і моральної підтримки не дочекаємося…

НАТО Україні теж навряд чи світить.

Натомість дуже ймовірно, що світять «мішки з грошима», і знов не з такими, як треба. Насувається продаж землі, тож, швидше за все, нас очікуватиме нова хвиля «прихватизації». Звісно, можна клясти чинну владу з цього приводу, а можна і згадати те, що майже кожна українська влада бралася за земельне питання – хто зі своїх міркувань, а кого ті ж таки «західні партнери» переконували…

На ці вмовляння піддавалися майже всі українські політики, крім Юлії Тимошенко.

Уважні люди з доброю пам’яттю мали би легко згадати одну з найважливіших історичних подій 2002 року – ефір Радіо «Свобода», на який радіостанція запросила Юлію Тимошенко і Віктора Медведчука. Чим, загалом, зробила певну неприємність Тимошенко, оскільки фото з того ефіру часто використовували у брудних піар-кампаніях проти Тимошенко, мовляв, дивіться, он вона з Медведчуком за одним столом сидить…

Так от, у цій майже 20-річної давності розмові Медведчук агітував за прийнятий з його чималими зусиллями земельний кодекс, котрий надавав можливість купувати землю в Україні іноземним громадянам під вивіскою юридичної особи, зареєстрованої в Україні.

А Тимошенко всіляко доводила, що це – не на часі, оскільки доведені до жебрацтва українські селяни просто не зможуть купити землю. А Радіо «Свобода» у цій дискусії підтримувало… Віктора Медведчука, і доводило, що всі іноземні експерти і західні ЗМІ вітають продаж землі як крок до прогресу.

Переглянути розшифровку цієї надзвичайно цікавої розмови можна тут: https://www.pravda.com.ua/news/2002/01/24/2986541/. За майже 20 років у цій сфері мало що змінилося, і вона все ще є актуальною.

Як і Медведчук з його клятими мішками з грошима.

20 років тому продати землю завадило шалене несприйняття цього кроку в суспільстві.

Зараз суспільство годують казками про те, як розбагатіють селяни, коли зможуть виставити свою латку землі на продаж.

І хто там думає, що закони ринку це заперечують? Коли буде величезна пропозиція – ціни падатимуть. А якщо на ринок зайдуть мішки з російськими грошима…

А вони таки зайдуть. Якщо Медведчук у розпал війни ці «каравани» через фронт переводив – то зараз тим більше в нього все вийде. І якщо ми за контрабандою на фронті не встежили – то чи встежимо за землею?

Українцям час знімати рожеві окуляри. Серед західних держав наразі опиратися російським мішкам з грошима може хіба тільки Британія. Принаймні, поки що вона тримається. Побоюються цих мішків хіба найближчі українські сусіди. От це – вся наша група підтримки. Всім решта мішки дорожчі. Тож сподіватися можна хіба тільки на це невеличке коло – і на самих себе, на діаспору по всьому світі. Кордон з Росією став на тисячу кілометрів більшим, і мішки з російськими грошима вже риють землю в наш тил.

Зберігаймо спокій – але координуймо зусилля і готуймося до гіршого.

Зеленський і Ко – проти українського народу

Британіє, праворуч!

Два Віктори#2021-23 (06/09/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com