rss
07/31/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Померти за Україну…

Їх тисячі – звичайних бухгалтерів, водіїв, фермерів, зварювальників, котрі взяли в руки зброю і пішли захищати Батьківщину. Фронт – це надзвичайно тяжка місія, і багатьох з тих, кого не наздогнала російська куля, перемагають внутрішні вороги – хвороби… Воїни беруть на себе над-людську місію – і людський організм не витримує…

Title 

Ольга Гранецька

Гранецька Ольга Леонідівна народилася 27 квітня 1983 року в с. Юрівка, Козятинського району, Вінницької області. У 2007 році підписала контракт у Козятинському РВК. Служила радіотелеграфісткою у 101-му окремому полку зв’язку (з 2012 року, в/ч А1660).

За освітою Ольга Гранецька – бухгалтер. У 2007 році уклала контракт із ЗСУ. У 2016 році перевелася до 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Воювала в артрозвідці, завжди мріяла займатися снайперською роботою, тому вже у 2017 році перевелася до 131-го окремого розвідувального батальйону, відмінно закінчила снайперські курси й відтоді виконувала бойові завдання на посаді снайперки-розвідниці.

Побратими згадують, що витривалості Ольги міг позаздрити будь-який чоловік. За словами командира частини, де служила Ольга Гранецька, вона жодного разу не сказала, що їй важко чи вона щось не може зробити.

Майже рік Ольга боролася з онкозахворюванням щитоподібної залози й ускладненнями. Після кожної операції, каже Юлія Щербань, військовослужбовиця поверталася на схід, бо хотіла перемоги. Кілька тижнів тому її стан різко погіршився.

«Температура шість днів трималася (39 градусів). Дівчата, які там були, «виганяли» її на лікування. А вона казала: «У мене – ще незакінчені справи». Вона хотіла, щоб все було так, як треба», – каже Юлія Щербань.

Ольга Гранецька померла 14 травня у Київському національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» через ускладнення, спричинені онкозахворюванням щитовидної залози.

«Ми познайомилися в зоні АТО/ООС. Мене здивувало, що серед снайперів служить тендітна дівчина. Але Ольга жодного разу не схибила, навпаки, на рівні з чоловіками долала складнощі, кілометражі й виконувала не жіночі завдання», – розповідає про свою бойову подругу Юлія Щербань.

За її словами, навіть після того, як Ольга почала боротися з онкологією, всю себе віддавала для перемоги у цій війні.

«Не зважала на стан свого здоров’я, біль. Через онкологію їй спочатку видалили груди, Оля ні секунди не вагалася перед операцією, аби лише одужати і повернутися на службу. Але потім хвороба уразила щитоподібну залозу. Вона пережила декілька важких операцій, але невдовзі повернулася у бойовий стрій. Лейкоз не піддавався лікуванню. Але Олю діагноз не зупиняв, ще два тижні тому вона була на службі», – розповідає Юлія Щербань.

В Ольги залишилися ма­ти й дві сестри: Ірина Гранець­ка, з якою народилася в один день, а також старша сестра – письменниця Вікторія Гранецька-Стафійчук.

Снайперку-розвідницю Ольгу Гранецьку поховали 16 травня на Алеї Героїв центрального міського кладовища Вінниці.

Прощання з померлою 38-річною військовослужбовицею відбулося в Будинку офіцерів. Приїхали побратими з різних куточків України, адже Ольга Гранецька від початку російсько-української війни виконувала бойові завдання у складі декількох бойових підрозділів.

Title 

Максим Стеблянко

Максим Сергійович Стеблянко народився 24 січня 1998 року у місті Лебедин, Сумської області, у багатодітній родині.

Після закінчення 9 класів загальноосвітньої школи №3 вступив до Лебединського вищого професійного училища лісового господарства, у якому 2016 року здобув фахи «тракторист-машиніст», «лісник» і «водій». Потім його було призвано на строкову службу, після якої Максим вирішив продовжити службу за контрактом.

Солдат, водій кулеметного взводу механізованого батальйону 1-ї окремої танкової бригади.

Загинув 6 квітня, о 9:30, в районі села Степне, Мар’їнського району, Донецької області, через підрив на невідомому вибуховому пристрої армійської вантажівки, якою керував.

Поховали Максима Стеблянка 10 квітня у Лебедині. У нього залишилися батьки, троє братів та сестра. Батько та один з братів наразі теж служать у лавах ЗСУ.

Title 

Володимир Шпак

Володимир Віталійович Шпак народився 13 березня 1984 року в Чернігові.

2006 року закінчив Чернігівський державний інститут економіки та управління.

Володимир Віталійович пройшов дві ротації у зоні бойових дій, мав неабиякий авторитет серед бійців та друзів, мав чітку та виважену позицію стосовно кожного питання, завжди міг дати обґрунтовану відповідь. Також він мріяв про впровадження стандартів НАТО в українській армії, неодноразово брав участь у міжнародних навчаннях із військовими інших країн, володів англійською на досить хорошому рівні.

2018 року він підписав контракт та з того часу усього себе віддавав службі у війську, навіть відклав «на потім» створення власної сім’ї, настільки «прикипів» до армії.

Старший лейтенант, командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 6 квітня, о 10:55, в районі селища Невельське, Ясинуватського району, Донецької області, від смертельних уламкових поранень, які отримав під час артилерійського обстрілу наших позицій із протитанкових гармат.

Похований 8 квітня на Алеї Героїв Чернігівського кладовища «Яцеве». У нього залишилися батьки.

Title 

Денис Юшко

Денис Павлович Юшко народився 31 травня 1998 року у селі Новобогданівка, Миколаївського району, Миколаївської області. Мешкав у Миколаєві.

Рано втратив батьків (коли йому було 5 років, помер батько, а за 4 роки від важкої хвороби пішла й мати). Денис виховувався бабусею, дідусем і рідним дядьком. 2015 року він закінчив Новобогданівську середню загальноосвітню школу, а 30 травня 2018 року був призваний на строкову службу Миколаївським РТЦК та СП.

Повернувшись додому та трохи попрацювавши, чоловік вирішив іти на контракт, попри всі вмовляння рідних і друзів. «Я мушу бути там», – твердо сказав він і рушив до військового комісаріату, а наприкінці минулого року підписав контракт із морською піхотою.

Матрос, номер обслуги мінометного взводу роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув 8 квітня, о 02:40, в районі селища Водяне, Волноваського району, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 12 квітня у рідному селі. У нього залишилися цивільна дружина та син.

Title 

Олександр Луцик

Олександр Анатолійович Луцик народився 18 травня 1982 року у селі Годомичі, Колківської об’єднаної територіальної громади, Волинської області.

31 жовтня 2019 року призваний за контрактом Маневицьким РВК.

Солдат, оператор-розвідник взводу управління 2-го протитанкового взводу 2-ї батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 22 квітня, об 11:30, в районі населеного пункту Шуми, Торецької міськради, Донецької області, через смертельне уламкове поранення, яке отримав у результаті обстрілу позицій ЗСУ з протитанкового ракетного комплексу найманців РФ.

Похований 25 квітня у Годомичах. У нього залишилися брат та сестра.

 

Автор: Ян Осока

Джерело: «Цензор. НЕТ» (https://censor.net/ua/resonance/3263144/
zagybli_geroyi_kvitnya2021, https://censor.net/ua/n3265572)

Світла пам’ять вам, Воїни…

Вони торували шлях до перемоги

«Камаз»#2021-24 (06/16/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com