rss
06/19/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Освіта \ Гірська школа вчить жити

На звичайних уроках цим дітям нудно, а в Руні завжди цікаво. Вони точно не пропадуть ні в лісі, ні в екстремальних умовах. Мало хто зміг знайти підхід до цих дітлахів, адже більшість із них – з непростими долями, з проблемних сімей. Руня зміг.

Однак косівський гурток мандрівництва «Гірська школа» на базі Смоднянської гімназії допрацьовує останні місяці – заклад закривають. Діти зляться, бо гурток – то їхнє життя, а вчитель став рідною людиною.

Не вчитель, а наставник

«Руня є!»… «Руня є!»… Дитячий натовп за секунду обліпив Руслана Солиджука, керівника гуртка мандрівництва «Гірська школа». Кожен тягнеться розповісти щось своє, кожного треба послухати. Вчителя вистачає на всіх. Він уже звик.

Всі діти його обожнюють, називають лише Руня. І завжди на «ти». «Мені нормально, – усміхається Руслан. – Бути на рівних – моє правило, це дуже зближує, так ми з ними на одній хвилі. І вони постійно вмотивовані».

Чоловік каже, йому дуже комфортно з цими дітьми, хоча багато з них з непростими долями, з проблемних сімей. Руня для них – не просто вчитель, а наставник у житті. Хтось уже не викидає сміття посеред вулиці, інші більше не лаються, дехто принципово перестав говорити російські слова. У кожного своя трансформація. Приводять до Руні своїх дітей навіть ті, хто колись вчився у нього в гуртку.

Діти живуть «Гірською школою». До кожного заняття готуються за кілька днів наперед. Кажуть, на звичайних уроках нудно, а в Руні завжди цікаво. Навіть найбільші непослухи якимось дивом тут перевтілюються. Якщо хтось і починає погано поводитися, Руня має залізний аргумент: «Сподіваюся, ти не хочеш зіпсувати зі мною стосунки?» Це діє моментально – дитина знову стає шовкова.

Цього разу погода гарна, тому заняття надворі, трохи далі за гімназією, там, де є невеличкі пагорби. Вирішуємо ситуаційну задачу: є небезпечний схил, людина з нього з’їхала вниз, пошкодила ногу. Завдання: треба організувати спуск, аби надати допомогу.

Діти знають, що робити: кинулися до мотузки, обв’язують дерево і Руню – будуть його спускати вниз. «Взагалі існує аж пів тисячі видів вузлів, – розповідає дівчинка. – Але ми поки що знаємо лише десять».

Дітлахи вовтузяться із завданням, але встигають похизуватися, що вміють без сірників розпалити ватру, що, заблукавши у лісі, не пропадуть, а одного разу навіть збудували юрту зі снігу, в якій можна заночувати і не замерзнути. Руня всього навчив.

 Title

Якийсь дивак

46-річний Руслан Солиджук не любить, коли публікують його фото. Скромний. Свої роботи підписує творчим псевдонімом – Підсніжний. Колеги називають його особливим: філософ і художник, природолюб і краєзнавець, турист і фотограф. Кажуть, таких відданих своїй справі педагогів є одиниці.

Якось Руслан проводив відкритий урок для заступників директорів шкіл обласного підпорядкування. Ті були шоковані, казали, такого цікавезного заняття ще ніколи не бачили.

Руня все життя в Косові. Вчився в Косівському інституті прикладного і декоративного мистецтва на відділенні вишивки. Був там єдиним хлопцем на стаціонарі. Спочатку ніхто не вірив, що Руні дійсно цікаво вишивати. Думали, або якийсь дивак, або прийшов собі наречену шукати, або ж вступив туди, де легше, щоб потім перевестися на іншу спеціальність.

Змалку займався гірським туризмом, у старших класах почав ходити до «Гірської школи» при Будинку школяра, потім – при Косівському центрі дитячої творчості. Згодом і сам став там вчителювати. Його перші гуртківці були лише на два роки молодші. «Можна собі тільки уявити, що то був за гурток, – сміється Руня. – Тим не менше, ми все одно і в походи ходили, і на змагання їздили, призові місця посідали».

Щоб усе було по-чесному

Уже 28 років Руслан керує «Гірською школою», каже, це те, що надихає його найбільше у житті. Спершу гурток мандрівництва працював на базі Косівської школи №1, потім дислокувався до Смоднянської школи-інтернату, де вчаться діти з різних районів. Зараз вчитель має дві групи: старшу і молодшу.

Чим тут тільки не займаються: скелелазіння, льодолазіння, рафтинг, переправа по колоді, арбористика (лазіння по деревах та догляд за ними), орієнтування на місцевості, катання на тарзанці, рятувальні роботи з елементами екстриму, ходять у гори і досліджують печери, вчаться працювати зі спусковими механізмами, виживати в екстремальних умовах.

«Аби діти відчули, що таке гори, з ними треба ходити в гори, і ми ходимо, але за це мені вже не платять зарплату, – усміхається Руня. – Це суто моя ініціатива».

Взагалі гуртківці багато всього знають, наприклад, як лише за допомогою двох мотузок забрати з дна глибокої яруги втрачену річ і водночас максимально подбати про власну безпеку.

Недавно зробили водяний фільтр: шар вугілля з ватри, шар піску, шар дрібного гравію. Внизу пляшки – ватний тампон. Воду набрали зі звичайної калюжі. Результат вразив – вода чистісінька.

Title 

Якось узимку навіть тестували власноруч збудований курінь. «Будували ми його ще восени. Знайшли хороше місце, спорудили каркас. Для утеплення використали очерет. Все – курінь готовий. Такий тип укриття особливий тим, що тепло від вогнища, розкладеного ззовні, проникає крізь прозорий поліетилен і акумулюється всередині за принципом парникового ефекту, – розповідає Руня. – Чекали снігу та морозів. Дочекалися. Курінь виправдав наші очікування, всередині справді тепло. Можна з комфортом посидіти і за потреби навіть заночувати».

Єдине, що матеріально-технічна база тут кульгає, тому походів є значно менше, ніж хотілося б. Батьки не дадуть дітям грошей на спорядження чи елементарно бодай на придатне для гір взуття. Допомоги від держави нема взагалі, щоправда, десять років тому подарували карабіни і кілька спальників – на тому все.

Багато чого Руня придбав за свої кошти, спеціального одягу накупив на секонд-хенді – вже назбирався великий пакет, а ось із трекінговими черевиками – біда, то надто дороге задоволення.

Тож у гуртку викручуються, як можуть: у походи дітлахи йдуть по черзі – аби всім всього вистачило і все було по-чесному. І обов’язкова умова: не брати з собою в гори солодку воду, бо це дуже нездорово. Нащо, коли є добра чиста вода або смачний трав’яний чай? Діти, звісно, намагаються тишком-нишком притягнути кілька пляшок, але від вчителя нічого не приховаєш.

З дітьми Руня не лише мандрує, але й вишиває. Цьогоріч їхні роботи вийшли на міжнародний рівень. Навіть хлопчаки ходять до Руні на гурток вишивання. Тут не вишивають хрестиком, бо, як пояснює вчитель, це техніка, яку можна знайти будь-де. Тут весь час експериментують і роблять таке, до чого інші ще не додумалися.

Питання стало руба

Зараз ситуація в гімназії непроста. Ще торік діти із малозабезпечених та проблемних сімей і тих, які проживають у гірській місцевості, ризикували залишитись без освіти. Школу-інтернат мали ліквідувати, але якось обійшлося, і її переформатували на гімназію, а дітей переселили жити до сусіднього санаторію.

Тепер питання стало руба. Кажуть, гімназія допрацьовує останні місяці. Заклад перекинули на місцевий бюджет, а там не витягують утримання. Територія гімназії немала – майже чотири гектари.

Зараз тут навчається 120 дітей. Їх повернуть додому і переведуть вчитися за місцем проживання. До речі, багато із цих дітей, бувало, самі втікали з дому і просилися назад до інтернату.

«Дай бог, аби я помилився, але думаю, що половина з них після такої реформи взагалі не будуть ходити до школи, – каже директор Смоднянської гімназії Ярослав Яким’юк. – Багато хто живе у глухих гірських районах, декотрим дітям до найближчої школи треба йти десь зо шість-сім кілометрів. Уявляєте? Окрім цього, контроль над дітьми буде майже втрачений. Не прийшов на уроки – «енку» поставили і по всьому. А в нас у гімназії контролювали чи не кожен крок дитини».

Діти, звісно, знають, що скоро гуртка більше не буде. Зляться і обурюються, але найбільше підтримують свого Руню: «Не переживай, ми все одно будемо тобі дзвонити. Дуже часто».

Автор: Наталя Мостова

Джерело: «Галицький Кореспондент» (https://gk-press.if.ua/girska-shkola-vchyt-zhyty/)

Наталка Климовська: «Люблю святкувати життя»

Наталка Климовська: «Люблю святкувати життя»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com