П’ятдесят років тому я був у місті Філадельфія, з іншого боку огорожі спеціальної церемонії тамтешнього Українського католицького собору: піднесення двох порівняно молодих українських священиків до єпископів.

Я не знав обох чоловіків, але був проти їх піднесення, оскільки я відчував, як і багато інших, що їх призначення повинен був робити Патріарх Української Католицької Церкви кардинал Йосиф Сліпий, а не Папа Римський. Я все ще вірю в це, але я досить добре познайомився з принаймні одним із цих двох чоловіків. Насправді лише через кілька років я визнав, що кращого вибору для українського народу не міг зробити сам український Патріарх.

Його звуть Василь Лостен. Він є найвідданішим доступним священнослужителем, якого я коли-небудь знав. (Вибачте, єпископе Павло, ви там, але є ще кілька шляхів. Ви все ще молоді). Я ніколи не був з ним на реколекціях. Наша активна взаємодія відбувалась у межах спільноти, через особисті контакти. Моє рішення та найвища похвала зумовлені його взаємодією з людьми, своєю паствою та людьми взагалі. Він – найбільш орієнтований на людей серед усіх священнослужителів, яких я коли-небудь знав, і він щирий український патріот.

Він відданий своїй пастві. Я бачив, як він пропав із трибуни на заходах, які його вшановували, тому що він там, внизу, спілкувався особисто із пересічною людиною. Я був свідком і переживав його особисту участь у, здавалося би, буденних справах, оскільки він усвідомлює, що всі справи, крім стосунків людини з Богом, по суті є земними, але часто здаються вирішальними для пересічної людини.

Хоча його призначення зробили не такі завзяті прихильники Патріархату Української католицької церкви, як я, єпископ Василь Лостен невтомно працював у цьому напрямку з вищими представниками Церкви в Києві та Римі. Немає більше нікого, хто б так цінував наш український католицький обряд як виразну прекрасну сутність. Так само його екуменізм не має собі рівних. Він наполягає на особливій трудовій етиці з українськими православними. Одним з його найближчих друзів був єпископ Всеволод Майданський з Української православної церкви США. Мабуть, мало хто пам’ятає, що єпископ Василь Лостен ініціював щорічне святкування Голодомору в соборі Святого Патрика в Нью-Йорку на початку 90-х років, що досі відбувається, і наполягав на тому, що це стосується і православних, долаючи перешкоди, включаючи небажання інших, включаючи і католиків, і православних, занурених у своїх окремостях.

Громадські заходи та обряди не лише схвалював, брав у них участь, а й фактично ініціював їх. Я був на зустрічах з єпископом, де він перешкоджав закриттю дебатів, поки не було досягнуто резолюції. Природно, що він зловживав своїм становищем, оскільки ніхто не мав сміливості зупинити його. Результат, однак, був кращим, ніж очікували, майже за всіх обставин. Він зловживав позицією головуючого або навіть просто радника без права голосу, насправді використовував силу його посади та особистості для того, щоб зводити людей, навіть коли вони цього не хотіли. Здавалося, у кімнаті була особлива сутність, але вона не була схожа на голуба. Насправді вона мала бороду.

Минулого року на його 90-річчя я зателефонував йому, щоб висловити найкращі побажання, але зробив це через місяць. Я щиро вірю, що єпископ не образився, оскільки я сказав «краще пізно, ніж ніколи». Цього року він зателефонував мені саме в день мого народження, що не було знаковою подією, і сказав, що у нього є календар, на відміну від мене. Ми обидва засміялися, а потім приступили до обговорення потреб громадських структур, у яких ми спільно беремо участь.

Це не гіпербола. Коли Бог створив маленького Василя Лостена, він або зламав форму виливання, або відклав її в спеціальне місце, коли в цьому буде надзвичайна потреба. Многая Літа, Владико! Часто нам не вдається показати наше ставлення до Вас або робимо це з запізненням, але ми дякуємо Богу за вас і всю вашу роботу. Наш світ набагато кращий, бо Ви у ньому є.

15 травня 2021 р.,

Аскольд С. Лозинський,

та ваші гучні, але віддані пастирські вівці