До кооперативу «Голден Флора» увійшли 10 заготівельників, які займаються вирощуванням, заготівлею, переробкою лікарської рослинної сировини

Як в умовах недовіри та секретності вчені працювали над ядерною бомбою у другій половині ХХ століття.

Наша історія досі лишає багато невивчених або маловідомих широкому загалу моментів. Власне, пізнавати їх, «латати» шпаринки у її величезному полотні постійно закликає «День». Адже знання відкривають нам можливості для правильних висновків та прогнозів. Як і класична історія, наука має теж свої секрети.

«Атом у СРСР асоціюється переважно з Чорнобилем. Більш ерудовані можуть пригадати ядерні випробування на полігоні у Семипалатинську. Останніми роками також стала відомою трагедія Тоцьких навчань 1954 року. Але це – тільки вершина айсберга. За завісою залишається дуже багато», - так анонсували у Центрі визвольного руху онлайн-лекцію про протистояння радянських фізиків та спецслужб, коли готувався проєкт ядерної бомби (1940-1950-і роки). Деталі цієї поки маловивченої програми збирала для слухачів кандидатка фізико-математичних наук Ольга Сергієнко. Ділимося з читачами найцікавішим із прослуханої лекції про ядерний проєкт СРСР.

Невизнане відкриття

«Це не фізика і не технічні рішення, пов’язані з першими етапами радянського ядерного проєкту. Це історія, що і як тоді відбувалося, - зазначила на початку пані Ольга. – Ядерний проєкт радянського союзу почався із досліджень ядерних перетворень, зокрема, із експериментів із ядерними перетворенням у Харкові у 30-х роках. Далі – відкриття у 1940 році у Санкт-Петербурзі спонтанного ділення ядер урану. Але ця вся робота науковців розглядалася як відірвана від життя, як чисто наукова проблема, яка не буде мати прикладного застосування протягом багатьох років. Хоча після відкриття ділення ядер урану науковці зрозуміли, що ланцюгова реакція може становити у тій політичний ситуації небезпеку для людей, оскільки уряди країн захочуть створити зброю. Таке розуміння було і серед західних науковців, і серед радянських. Для радянського союзу було характерно, що серед науковців були різні угрупування, і той, хто мав скептичне ставлення до ядерних розробок, отримував схвалення від влади».

За словами пані Ольги, радянська влада вважала на той час основною загрозою для себе нацистський режим, а небезпеки від досліджень та розробок ядерних реакторів і бомб відкидалися. Під час Другої світової війни усі сили союзу були спрямовані на те, щоб відбитись від Німеччини, пояснює науковиця, тож було тоді не до додаткових досліджень.

«Ситуація почала змінюватися, коли німці захопили Харків. Тоді Сталіну доповідали, що німці та інші зарубіжні вчені працюють над ядерною бомбою. Сталін видав резолюцію, що союзу теж треба це робити», - додає Ольга Сергієнко.

Збір інформації

Інформацію про те, над чим саме та як працюють закордонні вчені, для радянського союзу збирали і науковці, і спецслужби.

«Дані для СРСР могли надавати також іноземці, які під час індустріалізації приїхали попрацювати сюди, при чому всі через певний варіант репресій змогли згодом повернутися на Захід, - продовжує науковиця. – Більшість таких науковців мали політичні погляди, що симпатизували комуністам. Тому схиляти цих людей до співпраці з радянським союзом було не дуже важко. Треба розуміти, що основна робота агентури – після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року – полягала в тому, щоб схиляти цих людей допомагати передавати інформацію розвідникам з радянського союзу. Розвіддані тоді отримувалися і від клерків, які мали доступ до секретних даних британських проєктів, тобто не лише від вчених. Клерки навіть були ефективніші, бо могли простіше нищити документи».

«Відповідно, інформація у розвідки була, у великій кількості. Тоді у світі не вважали, що треба приховувати від Союзу те, що робиться у ядерній науці. Так було на початку, коли ще не було все жорстко засекречено. Але саме на цьому етапі інформація йшла не від високопоставлених науковців, а від середнього рангу. Тож інформації вистачало, але вона схиляла спецслужби до думки, що Радянському Союзу не можна відставати від інших країн, тож треба теж працювати в цьому напрямку».

Секретне випробування

Власне, ідеться про підготовку першої ядерної бомби совєтів, яка з’явилася у 1949 році. Спочатку спецслужби ретельно підбирали науковців, яким можна довірити роботу над цим.

«У НКВС цим напрямом розвідки керував Павло Судоплатов. У 1990-х роках він видав мемуари, де цей епізод його кар’єри добре описано, а саме: як почали підбирати науковців, які мали б над цим працювати, яким можна дати доступ до інформації і можливість читати матеріали, які надходили агентурним шляхом. У результаті було відібрано кількох науковців – Ігоря Курчатова, Абрама Аліхатова, Юрія Харитона.

Але цих людей теж перевіряли, чи не передають неправдиві дані», - продовжує пані Ольга.

Успішне випробування першої радянської атомної бомби було проведено 29 серпня 1949 на побудованому полігоні в Семипалатинській області Казахстану. Ясна річ, і місце розташування полігону, і перебіг та дата випробування трималися в таємниці. Однак 3 вересня 1949 літак спеціальної метеорологічної розвідувальної служби США взяв проби повітря в районі Камчатки, згодом американські фахівці виявили в них ізотопи. Це вказувало на те, що в Радянському Союзі було проведено ядерний вибух. Весь світ дізнався про це під час публічної заяви американського президента Гаррі Трумена 23 вересня.

«Офіційно вже ніхто не пробував заперечити, що перша радянська бомба, яку підірвали у 1949 році, була повною копією американської бомби, яку було підірвано у 1945 році, - зазначає Ольга Сергієнко. – Повну документацію для створення бомби радянський союз отримав агентурними шляхами. Коли проводилась операція ліквідації Троцького, однією з явок була аптека у Санта-Фе, неподалік від кордону з Мексикою. Санта-Фе – це місто, що на той час було близьким за розташуванням до основної у розробці американської ядерної бомби бази. Тому така явка і така база була просто знахідкою для радянських спецслужб. А перша радянська ядерна бомба у 1949 році стала сюрпризом для західних союзників, які думали, що у Радянському Союзі ядерної зброї не було, що після знищення промисловості внаслідок Другової світової цього просто бути не може».

Ядерний реактор

Незважаючи на те, що ядерна бомба таки з’явилась, між науковцями та спецслужбами панувала недовіра, що характерно для системи Союзу як такої. Для прикладу, певні розрахунки вчених перевірялися, так само робили й науковці, отримуючи дані від спецслужб. Імена науковців намагалися приховувати від широкого загалу, особливо тих, хто отримував конкретний результат.

«У радянських науковців у процесі постійних перевірок тих даних, що дала агентура, виник свій варіант ядерної бомби. Але спецслужби наполягали, що для гарантії результату треба робити першу бомбу у робочому варіанті за американським зразком. Тобто наполягали на точній копії. Власний радянський дизайн був доведений до випробувань пізніше», - розповідає Ольга Сергієнко.

Паралельно тривали розробки вчених над ядерним реактором. Він був запущений 19 червня 1948 – А-1, відомий як «Аннушка» (збудували у Челябінській області). «Однак через пресинг учених із ядерною бомбою було вирішено запустити реактор з перепаленим каналом. Щоб усунути поломку, потрібен був уран, але на той час він не вважався потрібним матеріалом у СРСР, його отримали аж з Німеччини. На той момент у Радянського Союзу не було банально урану у достатній кількості. Щоб запустити другу незалежну загрузку такого об’єкта, як «Аннушка», було вирішено повторно використовувати паливні касети у новому реакторі, у багатьох паливних касетах вигорання палива було недостатнім, щоб утворювалися у достатній кількості нейтрони. Внаслідок цих робіт сильно опромінився Курчатов і багато інших людей. Тим не менше, А-1 був перескладений і знову запущений. Пропрацював до 1987 року».

Прихована аварія

Для створення ядерних бомб та реакторів у союзі розбудувалася мережа необхідних промислових об’єктів. Серед основних – завод «Електросталь» у Ногінську, Ленінабадський гірничо-хімічний комбінат, атомний центр Челябінськ-40, що включав перший промисловий реактор і радіохімічний завод біля міста Киштим тощо. На будівництві радянських ядерних об’єктів використовувалась робоча сила в’язнів. Їхня кількість з року в рік зростала. Як припускає пані Ольга, серед цих робітників було чимало українців:

«В’язні ГУЛАГу були з різних частин союзу з різним бекграундом, але в документах про національний склад цих в’язнів українці не згадуються. Проте окремою категорією були куркулі. А звідки таких в’язнів забирали – ми знаємо. Тут були також ті, хто потрапив у німецький полон у Другу світову та був звільнений, їх, власне, відправляли у такі будівельні війська. Серед цих людей теж цілком могли бути українці. Ці люди отримали великі дози опромінення, цього ніхто не вимірював, цих людей взагалі не рахували, бо все робилося для бомби. Коли науковці запитали, чи не можна відкласти випробування на пізніший термін, ніж передбачалося, на що Берія сказав – відкласти не можна ніяк, бо цього вимагає геополітична ситуація. Якщо встигнете – будете нагороджені, а ні – то покарані».

Так само прихованою на той час лишилася історія із Киштимською аварією, що сталася 29 вересня 1957 року. Зараз учені називають її міні-Чорнобилем. «На ядерному об’єкті вибухнула ємність, де зберігалися радіоактивні відходи від діяльності хімічного комбінату, - пояснює науковиця. – Існує багато версій, чому стався вибух, але всі вони зводяться до халатності виконавців. Чомусь система охолодження довго не ремонтувалася, хоча вийшла з ладу. Відходи перегрілися, і стався вибух. За іншою версією, там склали хімічно активні відходи таких типів, які не можна складати разом в одну ємність. Ця вся історія була засекречена, ніхто нікого не виселяв із заражених територій. Але згодом люди почали хворіти на онкозахворювання, не розуміючи причини».

Нездійсний «розгром» фізиків

Загальна атмосфера секретності та тиску, притаманна Радянському Союзу, позначилася на умовах роботи фізиків наприкінці 1940-1950-х років. Вони могли собі дозволити набагато більше, ніж будь-які інші громадяни Союзу, оскільки розуміли, що розв’язують найважливішу науково-технічну та оборонну проблему держави, разом з тим, їхнє життя нагадувало перебування у золотій клітці.

«Їм створювали комфортні умови проживання, але кожен крок їхній контролювався, їм навіть не можна було водити машину самостійно. Варто згадати про один момент, коли спецслужби відіграли важливу роль для розвитку фізики того часу, - каже Ольга Сергієнко. – Планувався розгром фізики, як і розгром генетики. Наприкінці березня 1949 року мали прийняти постанову всесоюзного засідання фізиків. Суть в тому, що спочатку хотіли представити різні наукові доповіді від противників теорії відносності та квантової фізики. Прихильникам марксист-ленінської ідеології пропонувалося дати привілейовані можливості для доповідей. Усім іншим – так, щоб не могли довести свою думку та захиститися. Пропонувалося визнати квантову фізику як ідеалістичне вчення. Ясна річ, при цьому згадувався космополітизм цих напрямків. На основі цього фізиків пропонувалося заклеймити, заборонити, репресувати і розгромити. А викладання фізики в університетах повністю перебудувати, щоб це відповідало сучасній науці – тобто базувалося на комуністичній ідеології».

Нарада не відбулася, хоча її ретельно готували фактично до останнього моменту. «Керівники ядерного проєкту пробують достукатися до керівництва, відбулася розмова, що не буде квантової фізики – не буде ядерної бомби, бо ядерна бомба базується на квантовій фізиці. Хоча був сценарій цього заходу, все ж його різко скасували. До цієї теми більше ніколи не поверталися. Таким чином якраз взаємодія науковців із спецслужбами у даній ситуації зіграла позитивну роль для радянської фізики, і для ядерного проєкту теж», - резюмує Ольга Сергієнко.

Багато паралелей та аналогій середини минулого століття повторилося і під час аварії на ЧАЕС. Про всі таємниці та промахи дізнаємося поступово. Спільна риса одна – заради «радянських досягнень» життя та здоров’я людей не бралося до уваги.

Автор: Інна Лиховид

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/naukovci-ta-specsluzhby)