Сергій Олексійович Сулима (позивний «Хой») народився 9 жовтня 1980 року у Луцьку. Останніми роками мешкав у селі Височанка, Галицького району, Івано-Франківської області.

Після 9 класів Луцької загальноосвітньої школи №22 вступив до Луцького вищого професійного училища №9, яке закінчив 2010 року. Після проходження строкової служби працював водієм у бригаді швидкої допомоги.

2015 року Сергій Олексійович добровільно пішов служити у четверту хвилю мобілізації, служив у 54-й окремій механізованій бригаді: спочатку – у розвідувальній роті, а згодом – командиром окремого взводу снайперів, який він власноруч створив та очолив.

Його колишній побратим Олександр Єрмак, у якого «Хой» був командиром, так згадує про нього на своїй сторінці: «Мужній воїн, десантник, що воював у гарячих точках світу в складі Французького легіону. Але після початку російсько-української війни спрямував всі свої навички та вміння на боротьбу з супротивником. Мав надзвичайну високу підготовку, його місце було в силах спеціальних операцій (ССО України), але Сергій волів тягнути звичайні бригади до досконалості. При тому всьому залишався простим. Його не часто можна побачити на світлинах. Маючи багато відеоматеріалу з ним, ми не хотіли показувати це все – для його ж безпеки та безпеки його родини. Але прийшов час почути іншим про Людину, що змінила життя багатьох у якіснішу сторону. Про того, хто у всьому ставав найкращим. Непереможеним і залишиться».

Автор зв’язався з Олександром Єрмаком, який погодився надати спогади про Сергія Сулиму, спеціально для Цензор.НЕТ.

«Сергія дуже важко описати коротко, настільки ця людина є неординарною особистістю.

Мислив він завжди інакше і дивився на речі під іншим кутом. Любив навіть грати у таку собі своєрідну гру – питав у нас: «Хлопці, а з того, що ви бачите, як ви думаєте, що я майструю? Добре, нехай. А для чого це може нам, снайперам, знадобитися? Ну добре, нехай так. А ще назвіть десяток інших варіантів використання цього», й так далі… Тобто, постійно змушував свою і нашу сіру речовину разом зі звивинами рухатися.

За весь час на війні він не викурив жодної цигарки, жодного разу ніхто не бачив, щоб «Хой» зробив хоча б ковток алкоголю.

Систематично займався спортом: біг, жим штанги лежачи, гантелі, боксерська груша. Це при тому, що штанга була зроблена ним із поперечини військового намету та газоблоків. Гантелі також були саморобні, і груша – з пластикових пляшок, наповнених піском.

На війні бігав зранку, іноді зі своєю фронтовою собакою Марусею, яка страшно боялася пострілів та вибухів, впадала у паніку й бігла світ поза очі…

Терпіти не міг несправедливості, нахабства, порожнього гонору. Він поводив себе з полковниками на рівні, незважаючи на кількість зірок на погонах, і всі бачили, яка сила у ньому живе.

Завжди стояв за своїх, як і за себе. Якось, рано-вранці, на пробіжці ми бігли навколо військового табору зі своєю піснею, слова якої придумав «Хой», наспівували її під крок усім хором, по-армійськи: один заводить – усі інші повторюють після того, як він прокричав речення. І от один військовий з іншого підрозділу крикнув услід щось образливе. Сергій скомандував: на місці стій, раз-два! Підійшов і «начистив» тому обличчя. Повернувся, і з піснею ми побігли далі.

Їжу він вживав завжди окремо від всіх. Так, він був дещо відлюдкуватий. За всю службу я разів 7, може, бачив, щоб він говорив телефоном із кимсь зі своїх. Забороняв розповідати нам багато про своє цивільне життя і сам практично нічого не розповідав про своє, бо казав – це непрофесійно, чим менше ваші побратими знають про тебе, тим краще. Бо як потрапите в полон, паяльника вам засунуть в одне місце, і будь-хто з вас все, що знає, розповість. Аби тільки 20 хвилин протримався, щоб група, яка перебувала на бойовому виході, могла змінити план дій і маршрути.

Випробовував себе, свої сили, свій організм. Мав ставлення до їжі, як автівка до палива, без культу їжі, от просто є, то й є, нема – то й нема. Розповідав, як мав досвід 40 днів без їжі, тільки на одній воді. Каже, але то треба нічого не робити фізично, бо не витримаєш. Казав: «Я лежав собі, думав, думав, думав і спав».

Дуже любив вибухівку й чудово в ній тямив. Постійно показував приклади і казав: «Хлопці, ви маєте розуміти принципи приведення того чи іншого у дію, і тоді правила поводження відійдуть на другий план, бо там все, як і все інше про зброю, написано для невігласів, які нездатні думати; щоб себе не повбивали – для них прописали усі можливі заборони. І показував приклади – кидає гранату без запалу у багаття. Всі негайно впадають у німий шок, а він: «Та чого ви, тротил просто вигорить – і все, ніякого вибуху бути не може». На день народження колись так і зробив – виніс тортик, а зверху підпалив гранату Ф-1 зсередини, так вона красиво собі іскрилася…

Розвіював міфи про ураження гранатами згідно з підручниками. Висмикнув чеку і відкинув гранату РГД-5 на 5-7 метрів і відвернувся. Вона вибухнула, всі знов шоковані, ну то й що: у «Хоя» уламок пролетів проміж ніг, ще у когось зачепив п’яту точку, у когось – руку, але це все було ні про що, всі тільки посміялися, та й на цьому усе. Навіть не контузило нікого.

Дуже влучно стріляв, до того ж, із будь-чого: чи то пістолета, чи то автомата, РПГ, кулемета, снайперської гвинтівки, гармати. Вмів просто все. На 100 метрів з СВД із стандартним прицілом ПСО-1 влучав тричі підряд у 25 копійок. Навіть робив для командування такі собі обереги – прострілені 25 копійок. Десь теж у мене є.

Вмів їздити на всьому і постійно їздив. На 131-му ЗІЛу. Потім на фронті купив собі мотоцикл із коляскою. Здавалося, на що б він не сів, – поїде одразу і без проблем. Колись сказав: «Ті сапери так довго все роблять, поїду я на полі заднім ходом ЗІЛом, якщо наїду на щось – якщо відірве, то тільки задню ось».

Любив поезію, класичну музику, малював. Якось розмалював і розписав увесь наш намет віршами Шевченка. Всередині поробив плакати з малюнками й характеристиками озброєння. Плакатів 25 формату А1, не менш.

Не витрачав гроші на якісь зайві забаганки. Любив усе скромне.

Терпіти не міг п’яних у формі, так званих «аватарів». Виховував.

Якось на полігоні загорівся наш танк із боєкомплектом всередині, і коли всі побігли від нього, рятуючи себе, Сергій побіг його гасити, за що був нагороджений медаллю від командування бригади.

Надзвичайно дисциплінований. Якщо шикування - то шикування. І всі красиві, у бронежилетах, з підчепленими шоломами, зі зброєю, як треба. Його фраза: «Красивий в строю – сильний у ліжку». Виглядав завжди дуже охайно, чистенько. Постійно на новому місці робив душ і у крижаній воді мився. Мав дуже добру фізичну форму і міцне здоров’я.

Не чув, щоб він хоч раз кашлянув або шморгав носом навіть.

Менш лінивої людини, ніж він, я не бачив. Таке складалося враження, що він постійно щось робить. Навіть коли він лежав, то робив це з розплющеними очима, не рухаючи тілом, видно було, що щось думав, розплановував.

Круто жартував, влучно. Постійно реготали від його коментаря до чогось.

Так «кошмарив» «сєпарів», що іноді наші щури у погонах прохали: «Сергію, будь ласка, не стріляй зараз у них, дай мені спокійно звільнитися».

Після демобілізації 4-ї хвилі, навесні 2016 року, наступного разу я побачив його лише 7 квітня 2021 року у рідному місті, а навколо – багато вдячних людей. Він лежав спокійний та усміхнений, так само впевнений, яким він мені і запам’ятався. Під час прощання я поклав до нього у труну шеврон бригади, в якій ми разом воювали, і такий йому любий, на рівні з прапором України – червоно-чорний шеврон, із яким я разом із Сергієм провоював увесь період 2015-16 років.

Прощання було надзвичайним, яким і є Сергій Сулима».

Відеоматеріали про Сергія Сулиму читач може переглянути на Фейсбук-сторінці Олександра Єрмака.

Останній свій контракт із Збройними Силами України Сергій Олексійович підписав 22 жовтня 2020 року.

Сержант, головний сержант 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 3 квітня у районі населеного пункту Шуми, Торецької міськради, Донецької області, через смертельні поранення, які отримав під час підриву на невідомому вибуховому пристрої.

Поховали Героя 7 квітня на Алеї Слави кладовища у селі Гаразджа. У нього залишилися мати та сестра.

Автор: Ян Осока

Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net/ua/r3263144)