Нещодавно я спостерігав напівакадемічну конференцію з питань безпеки України, ЄС та НАТО. Конференція була академічною, оскільки її приймав вищий навчальний заклад, але це було лише частково, оскільки жоден з доповідачів чи модератор не був академіком.

Сьогодні ця тенденція робить наукові кола більш актуальними. Вона має багато проявів, включаючи академічну писемність у читабельному чи популярному форматі, іноді навіть звільняючись від обтяжливих фактів. На жаль, часто результатом є те, що робота не є ні науковою, ні літературною, а певним гібридом, що призводить до дезорієнтації читача замість задоволення.

Тематична конференція була проблематичною, оскільки вона не пролила нового світла, обмежилася бюрократичною фразеологією і, як і більшість конференцій, присвячених Україні, пропустила найважливіший момент. В основному це було виною модератора, який був повсюди, і не зміг зосередитися на назві конференції. Звичайно, я був розчарований презентаціями, тим більше, що такі конференції мають тенденцію закінчуватися без висновків.

За тридцять років незалежності Україна стала незручною реальністю. Основні світові гравці хотіли б, щоб Україна просто пішла з країни, але тоді вони порушать основні міжнародні принципи та власну роль світових лідерів. На жаль, поточні проблеми безпеки України в умовах російської агресії є головним питанням, представленим у сучасних політичних європейських колах.

Фото з офіційного сайту президента України

Росію не можна заспокоїти просто, не жертвуючи Україною. У розпал нещодавньої кризи, коли російські загрози Україні проявлялися шляхом переміщення 100 000 військових до кордонів України, проведення воєнних морських операцій у спільному Азовському та Чорному морях і навіть запуску ракет, Україна готувалась у дати відсіч у військовій формі, Захід забезпечував Україну оборонним озброєнням та проводив навчання НАТО. Президент Зеленський подорожував з однієї країни НАТО в іншу, шукаючи підтримки для ПДЧ України. Він зустрівся з Ердоганом та Макроном особисто та Ангелою Меркель за допомогою відеозв’язку. Ходять чутки, що канцлер Меркель відмовилася від особистої зустрічі в Берліні.

Тематична конференція складалася з політиків/бюрократів з Німеччини, Литви, Польщі та США. Німецький представник був від партії Зелених, члена Європарламенту і, можливо, представника влади після вересневих виборів у Німеччині. Я поставив запитання, чи підтримають «зелені» ПДЧ України у НАТО. Вона розповіла про відновлювану енергетику для України.

Модератор, як і в більшості таких безглуздих промов нібито щодо безпеки України, перейшов на тему реформ в Україні. Представник США визнав, що Україна була в основному демократичною, але її програма верховенства права вимагає уваги та реформ. Я поставив запитання щодо того, де саме є недолік в Україні верховенства права і чим він відрізняється від недоліків у більш нібито цивілізованих демократіях. Я нагадав про підтримку з боку США саудівців, незалежно від того, чи була наша адміністрація Демократичною чи Республіканською. Саудівці найдовше мали закон, який забороняв їздити за кермом жінкам, і вони дотримувались цієї норми права з порушенням прав людини.

Більшість конференцій з питань безпеки України завершуються мовчанням щодо членства в НАТО, а потім переходять на тему потреби в українських реформах. Дайте спокій! Я сказав це через кілька годин після того, коли дивився прес-конференцію Зеленського/Блінкена. Президент Зеленський, здавалося, був у захваті бути присутнім у власному залі для переговорів. Секретар Блінкен говорив дуже мало, але люб’язно. Підтримка США для України була, наполягав він. У подальшому інтерв’ю він заявив, що США розглядають додаткову військову допомогу для України. Але не було жодного слова про ПДЧ НАТО. Можливо, це суто моя думка, але прес-конференція видалася марною тратою часу, подібно до попередньої напівакадемічної конференції. Все-таки це були два очевидно помітні заходи. На жаль, в обох випадках висновки зробили без висновків.