Ось вже з тиждень Україною то в один бік, то в інший котяться крик і ґвалт: влада на диво наполегливо і послідовно виганяє біса з політичної арени. Що ще більш дивно: прихильники Віктора Володимировича Медведчука в цьому процесі озиваються у найнесподіваніших прошарках українського суспільства.
Десь тиждень тому у одному з найпатріотичніших і найякісніших видань України з’явилася стаття на цю тему. Автор поставив собі гарну мету: довести проукраїнським політичним силам, що в них є гарні шанси завоювати прихильність виборця з Півдня та Сходу. Але у процесі доведення своєї точки зору автор пише, що Медведчук для Путіна – списаний матеріал, і то давно, ще з 2014 року. І, мовляв, це доводить дуже млява реакція з Кремля на лютневі санкції проти кума. Мовляв, той кремлівський кум лишень одне речення якесь сказав – та й по всьому. Та й в українців Медведчук авторитету не має. От в кого є авторитет в Україні – то це в Юрія Бойка, мовляв, той має довіру аж цілих 26 відсотків громадян.
Незаангажованому читачеві та цифра мала би видатися підозрілою: точно 26%? А часом не 25%?
І ви можете собі уявити – спостереження за інформаційним простором демонструють, що цілком ймовірно, що йдеться саме про тих славнозвісних 25%...
Якщо раптом хто з читачів не дуже уважно придивляється до подій в Україні і не знає: після президентських виборів в Україні політтехнологи штабу Петра Порошенка запустили стару перевірену технологію поділу аудиторії на два сорти – 25% мудрих і 73% якихось таких… не зовсім мудрих. Технологія спрацювала вражаюче: громадяни, котрі голосували за різних кандидатів, ледь не волосся один одному на голові рвали, іноді до реальних вбивств доходило… Найпопулярнішим було звинувачення 73% у проросійській позиції і відсутності не тільки мізків, а й патріотизму.
При цьому деякі аналітики час від часу звертали увагу на дивну обставину – періодичну появу на телеканалі «Прямий», котрий тоді ще тільки віддалено пов’язували з Петром Порошенком, схвальних новин про «регіоналів»…
І от 6 травня прихильників Петра Олексійовича чекав справжній сюрприз.
На «5 каналі», котрий до Петра Олексійовича має цілком безпосередній стосунок, у ток-шоу «Прямим текстом із Юрієм Луценком» зустрілися Володимир Омелян – член центральної ради партії «Європейська солідарність» і… Юрій Бойко – співголова фракції «Опозиційна платформа – За життя».
Так, саме той Юрій Бойко, якому приписують 26% народної довіри в Україні. Ну і «вишки Бойка» приписують, куди ж без них.
І поряд з Бойком у цьому ефірі – саме той Юрій Луценко, котрий кілька років тому, під час роботи на посаді генерального прокурора України, дивним чином не побачив у сумнозвісній справі «вишок Бойка» самого Бойка. Тобто спершу побачив, і навіть заявляв, що найближчим часом підготує матеріали для позбавлення депутатської недоторканності Юрія Бойка через ті вишки. А потім раз – і розбачив назад. Сказав, що не побачив прямих доказів того, що Юрій Бойко знав про злочинну схему і отримав кошти від цієї оборудки. Мабуть 26% народної довіри засліпили очі… чи щось інше?
Власне, відразу після початку війни народна довіра до російської «п’ятої колони» в українській політиці розтанула, як роса на сонці, і тогочасна українська влада мала би надійно зафіксувати той результат – разом із кримінальними справами, аби попередити появу рецидивів. Однак того чомусь не сталося, швидше навпаки – і от тепер Юрій Бойко власною персоною виступає на «п’ятому каналі», розказує українцям, чи можна вважати українців УПА героями, чи не можна… А мав би в кращому для нього випадку розповідати співкамерникам, як то кепсько – працювати на Росію, в гіршому – обмінюватися досвідом з Чечетовим…
Три роки тому виконавча директорка Центру протидії корупції Дарина Каленюк казала:
«Причина, чому прізвища Бойка немає у кримінальному провадженні щодо «вишок Бойка», є суто політичною. Комусь вигідно, аби Бойко лишався у політиці. Можливо, Порошенку вигідно, аби у другому турі на виборах його опонентом була не Тимошенко чи Садовий, а саме Юрій Бойко, за якого, як за гірше зло, більшість українців не проголосує. Або треба голоси «Опозиційного блоку» на ситуативне голосування у парламенті»…
Про причину появи Бойка в патріотичних ЗМІ цього разу можна тільки здогадуватися…
Далі країну мала би збурити ще одна новина – пряме заперечення припущень про те, що Путін списав Медведчука.
Звучала ця новина так: «Медведчук уперше увійшов до списку 100 найбагатших українців за версією українського Forbes. Видання оцінило його статки в 620 мільйонів доларів. Медведчук посів 12 місце в списку. За даними Forbes, він заробив гроші як підприємець у сферах енергетики, металургії, нерухомого майна та медіа».
Де ж тут заперечення?
Воно цілком очевидне: люди, котрих «списує» Путін, або їдуть в одному ліфті з «Моторолою», або сідають в одному кабінеті з «Гіві», або ж виглядають у те ж саме вікно, що й Чечетов…
Але точно не потрапляють у список найбагатших українців, та ще й переважно за рахунок бізнесу в Росії чи з Росією. Люди, яких списує Путін, взагалі ні бізнесу в Росії, ні бізнесу з Росією не мають – особливо якщо мали його до моменту «списання». А частенько і життя не мають, а якщо й мають – то з купою кримінальних справ.
Отже, вельми «скромна» і неемоційна реакція Путіна на санкції щодо Медведчука може означати тільки одне: Володимир Володимирович отримав ляпас, і то вкрай несподіваний, і вихвалятися тим ляпасом йому явно не дуже хочеться.
Чому той ляпас для нього став несподіваним, і чому на той ляпас не зважилася попередня українська влада – це якраз добрий матеріал для роздумів…
Особливо якщо подивитися на реакцію яскравих прихильників попередньої влади на те, що Медведчуку висунуто підозру в державній зраді. От, для прикладу, жіночка-активістка, волонтерка, прихильниця Руху спротиву капітуляції пише: «Насправді не смішно. Зеленський абсолютно серйозно сприймає чиїсь поради і далі царювати в Україні і прибирає конкурента».
Тобто не чіпайте Медведчука, бо треба ж комусь конкурувати із Зеленським. То може й Путіна тоді не чіпати? Як альтернативну владу… Так і хочеться запитати в жіночки, Рух спротиву якій саме капітуляції вона підтримує…
Ще один відомий експерт, теж, за дивним збігом, прихильник Петра Олексійовича Порошенка, пише, що «Медведчук - опозиційний політик, нехай і з протилежного від нас краю політичного спектру. А всі справи, пов‘язані з розслідуваннями проти політичних опонентів нинішньої влади, традиційно є об‘єктом зовнішнього (ОП) втручання і мають ознаки замовної безпорадної юридичної халтури».
Так і хочеться додати, що пан забув про те, що пан Медведчук – не тільки добрий опозиційний політик, а й добрий юрист. Адвокат взагалі чудесний, це ще з вісімдесятих років вся Україна знає. Такий, звісно, жодної юридичної халтури не пропустить…
Цікаво, коли той експерт заявить, що Володимир Путін – друг України, просто з іншого краю спектра…
Судячи з усього, недовго лишилося…
Кількість людей, котрі з радістю проголошують Медведчука «українським політиком», і готові пояснювати, що «не все так однозначно», а то й взагалі грудьми кидатися на захист опозиційного Медведчука, і при цьому оголошувати себе патріотами, вражає.
А це ж українські патріотичні ЗМІ тільки почали розкручувати Бойка як «політика, якому довіряють 26% громадян», а Медведчука – як «опозиційного політика з іншого краю спектра». І сотні патріотів вже забули, що на тому краю спектра, де Медведчук – смерті десятків тисяч українських патріотів, починаючи з Василя Стуса, Юрія Литвина, сотень інших, менш відомих імен – і закінчуючи свіжими іменами в нашій рубриці «пам’ять» і автомобілями зі скромними цифрами «200» за лобовим склом, котрі регулярно привозять українцям зі східного кордону «подарунки» від кума «опозиційного політика»….
Привозять патріотів – справжніх, а не тих, котрі ладні розкручувати в Україні ворогів в обмін на дешеві цяцьки голосувань у Верховній Раді чи скляне намисто вигідного списку конкурентів на президентських виборах…
Прикро, що досі чимало українців по всьому світові вважають цих людей з табору «не все так однозначно, не чіпайте опозиційного політика» патріотами.
Вони не патріоти – вони продають українцям смерть.
Результати їхнього «руху спротиву окупації» – свіжі списки загиблих з фронту.
Скільки ще часу телеканали, котрі цілком серйозно виставляють в ефір всіляких Бойків-Вілкулів, будуть вважатися патріотичними? Скільки ще часу їхні власники будуть вважатися патріотами?...
Питання відкрите.
Чи вистачить терпіння і славнозвісної «політичної волі» чинній українській владі таки вигнати бісів п’ятої колони з України – невідомо, нам би хотілося в то вірити, але навряд чи можемо на то вплинути. От на що ми точно можемо вплинути – це на наш власний розум і глузд. П’ята колона Путіна в Україні мусить завше залишатися ворогами України – скільки б відсотків народної довіри їм би не малювали соціологи і що б не казали про них «патріоти». Смертельним і лютим ворогом.
Мабуть, найкраще про це сказав Луценко, тільки не Юрій, а Ігор:
«Медведчук мав сісти 1991, за Стуса. Я противник смертної кари, але якщо б тоді розстріляли Медведчука, ніхто б не сказав, що це несправедливо. Це б порятувало б Україну – десятки тисяч агентів КДБ побоялися би продовжувати виконувати накази своїх московських кураторів, і ми б уникнули прикрої залежності від Росії; мабуть, були б настільки далекі від Москви, наскільки далекі зараз Прага чи Варшава.
Медведчук мав сісти і в 2005 році. Тоді ще прекрасно пам’ятали, як він «вирішував питання» на посаді голови Адміністрації Президента, не гребуючи навіть порівняно дрібними замовленнями по 50 тисяч доларів.
Медведчук мав би сісти у 2014 році, само собою.
Але тільки зараз до влади прийшов президент-несподіванка, і у своїй святій простоті вирішив, що Медведчука краще трохи приспустити, замість того, щоб далі робити з нього пугало і заробляти гроші. Що ж, добре і так, бо ми вже майже втратили надію.
Сподіваюся, Медведчука посадять в СІЗО – ну, якщо не пристрелять випадково при затриманні, як Сашка Білого чи Лісника. При Порошенку сидів Мосійчук, а тут буде Медведчук – поети та поціновувачі історичних рим оцінять».
Шкода, що патріотичні українські ЗМІ показують не цього Луценка, а іншого…