Фото https://www.facebook.com/europeanparliament/

Пропозиції мозкових центрів, що підтримують так звану відкриту стратегічну автономію та «технологічний і цифровий суверенітет» і на їхній основі – посилення національних інноваційних систем, передбачають досягнення сприйняття ЄС як «геополітичної держави», що діє водночас на користь країн-членів. Однак не всі вважають це можливим – наприклад, міністр оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер назвала це «ілюзією».

Співзвучною є позиція мозкового центру Європейського центру міжнародної політичної економії (The European Centre for International Political Economy, ECIPE), який наголошує, що деякі країни Європи, особливо менші, сприймають технологічний суверенітет неадекватно – як частину свого національного суверенітету, що може загрожувати цілісності ЄС аж до його розпаду. Тому, на думку експертів, з метою розвитку економіки й захисту основних цінностей Євросоюз має заохочувати тіснішу ринкову інтеграцію та регуляторну співпрацю не лише країн-членів ЄС, а й основних міжнародних партнерів, як-от країни ОЕСР.

ECIPE зі штаб-квартирою в Брюсселі й досвідом роботи з 2006 року підготував дослідження «У пошуках технологічного суверенітету Європи. Можливості та підводні камені» (Europe’s Quest for Technology Sovereignty: Opportunities and Pitfalls). Його наукові позиції відповідають позиціям Інституту міжнародної економіки Петерсона – приватного некомерційного науково-дослідного інституту з питань міжнародної економічної політики, одного з найвідоміших мозкових центрів з вивчення проблем світової економіки й «борця з популізмом», який підтримує принципи необмеженого вільного ринку. Основним донором ECIPE, як зазначено на сайті, є Фундація вільного підприємництва зі Швеції.

ECIPE зазначає, що обговорення технологічного суверенітету ЄС розпочалося ще до початку пандемії коронавірусної хвороби, а нещодавно оновлені стратегії промислової й цифрової політики Європейської комісії інституціоналізували різні уявлення про суверенітет, який геополітично потрібен для захисту європейських цінностей і конкурентоспроможності промисловості.

Позбутися небажаної залежності

Беззаперечним для різних за позиціями дослідників є той факт, що Європа втрачає глобальний економічний і геополітичний вплив, бо він залежить від технологічних рішень з-за кордону. Отже, таке сприйняття ризиків вимагатиме європейської відповіді й у промисловій політиці, і в регуляторних діях. Але чи достатній інструментарій звичайної регуляторної політики для досягнення технологічного суверенітету? Відповідь – не очевидна, тому спробуймо це з’ясувати, спираючись на масштабний доробок ECIPE.

Коронакриза, на думку експертів Центру, дає два важливі уроки для розробки технологічної політики ЄС. З одного боку, під час кризи цифрові технології та рішення становили неоціненну допомогу громадянам, бо, попри локдаун, забезпечили відкритість для бізнесу, даючи змогу працювати вдома, отримувати продукти й товари, навчатися, не виходячи з дому, застосовувати онлайн-платежі тощо. До того ж, громадяни ЄС стали сувереннішими щодо доступу до інформації та даних.

Але з іншого – криза засвідчила відчутну залежність від іноземних технологічних рішень. Деякі європейські та глобальні ІТ-рішення – від хмарної інфраструктури до комунікацій та платежів – і далі працювали стабільно, але багато ІТ-рішень на національному та європейському рівнях дали збій.

ECIPE застерігає, що кризу можна використати політично для виправдання більшого втручання ЄС і національних урядів у цифрову трансформацію. І це небезпечно. Центр вважає, що для багатьох урядовців у ЄС дискусія щодо європейського суверенітету стосується розробки політик, які можуть зменшити доступ громадян до інноваційних технологій, що засвідчили ефективність в умовах кризи. Пропоновані види політик поки що містять нові субсидії політично обраним компаніям або нові правила й зобов’язання для певних бізнес-моделей в інтернеті. Але, на думку ECIPE, урядовці, які просувають таку політику, як правило, ігнорують наслідки кризи й невдалі політичні промислові ініціативи, втрачені державні інвестиції та субсидії для відсталих промислових підприємств. Тому під час економічної скрути і ЄС, і національні мають бути обережними щодо витрачання грошей платників податків для створення (а фактично відтворення) уже наявних технологічних рішень, вважає ECIPE. Здебільшого рішення світового рівня застосовують у поєднанні з місцевими європейськими технологіями, які часто є послугами нижчої якості. Ба більше, через різний рівень економічного розвитку й відмінності в регуляторній культурі пропонована (закритіша й та, що містить субсидії) технологічна політика позбавлятиме багато держав-членів застосування наявних і нових можливостей, що виникають унаслідок глобальної диджиталізації, та сповільнить економічне оновлення й конвергенцію.

Регулювання чи інновації

ЄС не можна вважати монолітним блоком, який процвітає завдяки унікальному набору технологічних політик. До пандемії ініціативи європейського суверенітету переважно просували Франція й Німеччина, занепокоєні падінням промислового потенціалу їхніх компаній у часи зростання економічної та геополітичної конкуренції. Промислова й технологічна політика, яку зараз підтримують дві найбільші країни ЄС, непропорційно сильно негативно вплине на менші відкриті економіки Європи, компанії й громадяни яких можуть потрапити під тиск зовнішньоєвропейського протекціонізму. Технологічний протекціонізм, що застосовують назовні й пропонують деякі політичні діячі великих держав-членів, спрямовує ЄС як цілісну організацію в гірше становище. Протекціонізм зашкодить малим країнам більше, ніж великим, економіка яких, як правило, має диверсифікованішу структуру.

У ЄС мало б сенс домовитися про спільне визначення поняття «технологічний суверенітет». Різні тлумачення можуть спричинити серйозні політичні невідповідності, підриваючи ефективність економічної політики ЄС і національної політики держав. На думку ECIPE, сувереннішими у світовій економіці європейці можуть стати за умови лідерства в економічних інноваціях, а не лише в регулюванні. Якщо технологічний суверенітет матиме формат технологічної відкритості, то він може бути корисним, даючи змогу відмінним між собою економікам швидко розвиватися, застосовуючи наявні технології. Якщо ж він базуватиметься на меркантилістських або протекціоністських ідеях, це ускладнить багатьом країнам-членам доступ до сучасних технологій, до застосування нових бізнес-моделей і залучення іноземних інвестицій, що негативно вплине на майбутню глобальну конкурентоспроможність ЄС, економічне оновлення й економічну конвергенцію. Рух до європейського технологічного суверенітету, що надає вигоду більшості європейців, а не лише кільком політично обраним «переможцям», має створювати регуляторне середовище, в якому технологічні компанії можуть процвітати, не будучи обмеженими національними кордонами.

Від торгівлі до технологій

Єдиний європейський ринок за останні роки погіршився, і нинішня Єврокомісія неодноразово закликала до його зміцнення. Щоб стати світовим лідером у галузі інновацій, потрібен справжній єдиний ринок ЄС, на якому компанії можуть масштабуватися з якомога меншою кількістю перешкод, а потім конкурувати на глобальному рівні. Його має доповнювати політика, що забезпечує більшу конкуренцію, а також стимули для досліджень та інвестицій. Брюссель не зможе самостійно встановити глобальні стандарти щодо технологічної політики. Європейські політики повинні прагнути тіснішої ринкової інтеграції та регуляторної співпраці з надійними міжнародними партнерами, як-от Велика сімка або країни ОЕСР. В інтересах ЄС захищати міжнародний порядок, що базується на правилах, а не на інтересах, з відкритими ринками. Міжнародну співпрацю необхідно розширити за межі торгівлі, включаючи співпрацю в галузі технологічної політики, наприклад, штучного інтелекту.

Співпраця з регуляторами таких союзників, як США, необхідна для спільного встановлення глобальних стандартів, що базуються на спільних цінностях. І ЄС, і США здобудуть набагато більше, якщо нададуть пріоритет такому вирівнюванню, досягнуть спільного бачення оновленої відкритої міжнародної торгової системи, яка дедалі частіше зазнає впливу режимів із принципово протилежними від європейських поглядами на державне втручання й права людини. Закріплені в технологічній відкритості ЄС і США можуть сприяти суверенітету технологій, що дає змогу розвиватися й оновлюватися в інших регіонах світу. Експерти вважають, що формулювання політики, спрямованої на досягнення технологічного суверенітету, постає перед закликами щодо перевизначення стратегічних цілей ЄС, систематичного перегляду наявних у нього інструментів і розробки нової доктрини міжнародних відносин у більш трансакційному, конфронтаційному міжнародному контексті.

ЄС не повинен, наполягає ECIPE, намагатися брати приклад зі США й Китаю. Він ніколи не матиме такого рівня самостійності влади, як у них. Для ЄС втручання держави є й надалі має пов’язуватися з верховенством права, що не є слабкою стороною. У реальному світі економічний суверенітет залежить від здатності створювати економічну силу у відповідь на економічну агресію, а також від стійкості та диверсифікації внутрішньої економічної системи з метою мінімізації шкоди.

Отже, ЕСІРЕ вважає, що поняття «суверенітет» у контексті технологій застосовують для опису різних форм незалежності, контролю цифрових технологій, бізнес-моделей і контенту, а також автономії. Наприклад, у Франції «цифровий суверенітет» означає «контроль використання технологій і комп’ютерних мереж», а втрату суверенітету фіксують тоді, коли уряд не контролює розвиток цифрових мереж. Але ж суверенітет ніколи не є повним, стверджує ЕСІРЕ. Це стосується і цифрового, і технологічного суверенітету. Є багато міжнародних угод, які обмежують суверенітет урядів щодо прийняття певних рішень. Тому, з погляду ЕСІРЕ, три важливі висновки показують, що використання технологічного суверенітету у варіанті Німеччини й Франції, які вже стають мейнстримом, не мають перспективи.

По-перше, ні Європа, ні США не зможуть покладатися на власний розмір ринку як основне джерело забезпечення автономії, суверенітету та впливу у світовій економіці. Японія постає перед тією самою реальністю. Китай та Індія можуть впливати на власний ринок і посилювати політичний тиск на інших, щоб досягти домінування їхніх законів, правил і норм, але ці країни не наблизяться до рівня домінування, яке мали США і Європа після Другої світової війни, адже світова економічна потужність нині розподілена. З одного боку, більшість регіонів світу борються за збереження даних і захист мереж від вторгнень і прагнуть отримати більше вигод від цифровізації завдяки технологічному суверенітету, а також вважають, що від технологій виграють лише іноземні технологічні гіганти. З іншого – більшість економічних вигод від нових технологій і нових бізнес-моделей отримують там, де їх застосовують. По-друге, з падінням порівняної економічної могутності Європі доведеться вдосконалювати здатність впливати на глобальні правила й результати діяльності, приваблюючи іноземні інноваційні компанії. З часткою менш ніж 15% світового ВВП уже сьогодні Європа стане дедалі залежнішою від інших частин світу у сфері передових технологій і цифрових послуг, бо неможливо зменшити глобальну залежність одночасно зі зменшенням відносного економічного розміру.

По-третє, джерелом технологічної автономії Європи є її спільний ринок, який потрібно поглиблювати. Розмір має значення, а з більшою економікою Європа може зробити себе привабливішою як місце для інновацій і розвитку майбутньої економіки. Ба більше, зростання економічного впливу ЄС також забезпечить значніший вплив на глобальні норми й стандарти в галузі технологій.

4К успіху

Замість зазначених принципів технологічного суверенітету ECIPE пропонує базувати його на моделі 4К (4С): культура, контроль, конкурентоспроможність і кібербезпека.

«Культурний» підхід до технологічного суверенітету базується на тому, що Європа відрізняється від інших частин світу у сфері захисту цінностей і ринкових норм, що проявляється, наприклад, у захисті даних. Такий погляд базується на уявленні про те, що цифрове регулювання є фундаментальним вибором між правами особистості й свободою бізнесу, а Європа зробила вибір на користь поєднання захисту людських цінностей і права на свободу бізнесу.

Контроль. У цьому аспекті визначальним є «командно-контрольний» погляд на технологічний суверенітет. Він полягає у тому, що ЄС і держави-члени повинні мати інструменти контролю результатів цифрової економіки загалом, а також того, як громадяни й компанії користуються сучасними цифровими послугами.

Конкурентоспроможність. З такого погляду європейські мультинаціональні компанії (МНК) повинні мати змогу конкурувати на світових ринках. Потрібно відновити європейський вплив на встановлення світових стандартів, щоб порівнятися за впливом із МНК компаній інших країн.

Кібербезпека. Тут зростає попит на нові політики щодо захисту персональних і ділових даних, а також на розпорядження всіма інструментами й технологіями захисту цифрової цілісності й цифрової стійкості. Вочевидь, наявна певна світоглядна пастка неоліберальної політико-економічної думки в Європі. З одного боку, ECIPE закликає «до тіснішої ринкової інтеграції та регуляторної співпраці з надійними міжнародними партнерами, як-от Велика сімка або переважна група країн ОЕСР», до «співпраці з регуляторами таких союзників, як США…». Натомість у дослідженні Європейської ради з міжнародних відносин (The European Council on Foreign Relations, ECFR) «Стратегічний суверенітет: як Європа може відновити здатність діяти» (Strategic sovereignty: how Europe can regain the capacity to act), автори якраз заявляють, що «Європа ніколи не була суверенною. Навіть сьогоднішня геоекономічна сила ЄС є наслідком не його внутрішньої стратегії, а відсутності зовнішніх впливів. Тільки-но США розпочали застосовувати жорсткіші дії, відсутність належного рівня суверенітету відразу заявила про себе», а також, що «Європа не має спроможності витримати тиск таких централізованих держав, як Росія і Китай» у разі продовження наявної економічної політики без використання нового бачення технологічного й цифрового суверенітету.

Автори: Володимир Панченко доктор економічних наук, керівник наукових програм Інституту суспільних досліджень; Наталія Резнікова, доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Джерело: «Український тиждень» (https://tyzhden.ua/Economics/251882),
матеріал друкованого
видання № 17 (701)
від 28 квітня