Маю честь називати її «НАШОЮ», оскільки протягом майже 20 років належу до колективу її авторів. Це довголіття говорить про те, що мені, як автору, імпонує ваша редакційна політика: демократичність, незалежність, україноцентричність в матеріалах про Україну, сповідування правди, неформальність, відсутність бюрократії у виробничих відносинах. А ще тематичний обсяг: Америка, зокрема – життя її українських громад, та Україна. Так я стала кореспондентом в Україні (відвідую її щорічно) та метрополії Нью-Йорку (відповідно висвітлюю життя української громади) .

Я, мої герої та читачі цінуємо те, що редакція дає свободу вибору тематики, враховує авторські та читацькі вподобання, потреби, проблеми. Своїми публікаціями «Час і Події» формує суспільну думку, допомагає не тільки словом, а й ділом. Навіть змінює долі людей! Прикладів немало. Ось у свій час, газета допомогла директору одного із військових санаторіїв Криму позбутися рейдерського захоплення свого зразкового господарства (наш лист до держсекретаря Гілларі Клінтон); в районному місті Гайсин, Вінницької обл., зберегти Краєзнавчий музей (листи в Міністерство культури та відкритий лист меру міста); у Львові зберегти приміщення для Музею військових строїв (клопотання газети перед головою міськради А. Садовим). Або лист президенту Зеленському із пропозицією включити героя нашого нарису Леоніда Яковишина... в уряд. Або практична та моральна допомога відомому львівському художнику-модерністу Ро­­ма­ну Петруку та київським гідам-дослідникам Тетяні Нечай і Наталі Пироговій, що опіку­валися ним, розповідь про драматичну історію його пам’ятника «Сонце правди Шевченківського слова» у Києві. Або ще один приємний «вихід у люди» нашої просторої публікації в Літературному додатку «Пісня на все життя» - творчий портрет н. а. України, Шевченківського лауреата, відомого соліста квартету «Явір» Олеся Харченка, яка невдовзі стала однойменною книгою....

******

В гостинному домі пані Олександри Мудрої, 2003 рік. Олександра Мудра, Оксана Ханас, Тамара Ганенко, Лідія Корсун, Софія Разумова, Віталій Копитко, сестри Модрицькі

Лідія Корсун – журналістка, кореспондентка газети «Час і Події»

Пам’ятаю перший свій допис до газети «Час і Події» за підказкою вчительки української Рідної школи в Чикаго, поетеси Олександри Мудрої, якій я емоційно розповіла про свою екскурсію в штат Коннектикут, а вона порадила: «То напиши про це до нашої газети «Час і Події». На моє диво, тодішній перший редактор Анатолій Гороховський надрукував мою розповідь за назвою «Одержима Теодейт». Це була подія в моїй журналістській діяльності, бо газета сприйняла мої перші подорожні замітки та враження як цікаві для інших. В наступні роки до рубрики «Подорожі» додалося ще 15 моїх солідних публікацій про відвідини інших країн світу. А тоді це було 179 число від народження газети, травень 2003 р.

До слова, публікації із циклу «Подорожі» цікаві тим, що в нарисах про відвідані країни були обов’язково підрозділи про українську діаспору або ж українську заробітчанську тогочасну еміграцію, які я досліджувала паралельно з туром. Наприклад, розповідь про Аргентину в книзі «Еврика на все життя» (ст. 599-611), куди публікація перекочувала зі шпальт газети, закінчується 3-х сторінковим підрозділом «Українська Аргентина вчора і сьогодні». Знайшла можливість взяти інтерв’ю у двох очільників основних українських організацій цієї країни – Юрія Данилишина та Марії Зінько – українців другого покоління, великих патріотів. Вони зуміли показати і пам’ятник Тарасу Шевченку в парку Палермо Буенос Айреса, і виставку «Голодомор: невідомий геноцид» в культурному центрі «Реколета» ( 2009). Довго дружили по-діловому з ними заочно. В розповіді про Сінгапур, і, зокрема, про всесвітньовідомі мемуари Лі Куан Ю, є підрозділ «Сінгапур-Україна». В розповіді про Гонконг – підрозділ «Український Гонконг» – особливо щемний. У двох ресторанах працюють наші люди, зокрема, в одному із них – дует із Маріуполя Геннадій Агруч та Алла Іванченко, з якими взяла інтерв’ю про їхнє життя, зв’язок з Україною і т. ін. Кожного вечора там звучить виключно українська народна пісня: «Несе Галя воду», «Цвіте терен» та ін. Інший ресторан – «Ivan The Kozak» – заснований українцем. Це був 2009 рік. Можна лиш уявити, скільки нашого люду є там та по всьому світу зараз... Але братаємось…

******

Я розглядаю це вітання з ювілеєм як і власний звіт перед засновниками газети, її редакцією та читачами за ці протягом майже два десятка літ. Маю навіть у цифрах. На основі надрукованих у «Часі» та інших діаспорних виданнях статей на початку 2010 р. видано авторську книгу «Еврика на все життя» зі списком бібліографії опублікованих матеріалів. А на початку 2006 року з’явився сайт «Часу і Подій» з окремим обліком друкованих матеріалів кожного автора. Отож, з 2003 р. і по сьогодні – 350 публікацій. Підкреслюю: лише в газеті «Час і Події». Багато це чи мало? Враховуючи обсяги – не менше 2, а той 3, 4 полос, як на мене – достатньо. Лиш болюче жаль великої втрати – знятих зі сайту численних фотографій, що були надзвичайно цінним та ексклюзивним доповненням до текстів.

Анатолій Генріхович Гороховський, засновник і перший редактор газети

Моя тематика: культура, політика, репортажі, подорожі, життя наших українців минулого та сучасності. Людей видатних – працею і творчістю. Відомих і маловідомих. Тих, хто не шкодує себе за Франком «для загального добра» ( Див. книгу «Еврика на все життя» та сайт зі списком всіх публікацій автора: http://www.chasipodii.net/author/106/?first=0 ).

Люблю людей. Люблю їх альтруїзм. Люблю талановитих. Всі, про кого писала детально чи присвячувала їм, прошу врахувати це моє зізнання в любові!

*******

Мені здається, що жодна інша діаспорна газета не приділяла так багато уваги окремим знаковим Подіям (Америки, Чикаго, України, Києва). Щодо Америки, до прикладу, останніх часів – це період бурхливих протистоянь в час американських президентських виборів та пост виборів 2020 р., коли тут розгорнулися відомі неоднозначні події... В Україні: згадаймо Помаранчеву революцію: лиш моїх власних 8 (вісім!) потижневих детальних репортажів! А ще скільки статей – редакційних та інших авторів!

Згадаймо Майдан 2013-2014 рр. 28 авторських репортажів про Майдан, зокрема – десять з них про Громадські Віче з 1 червня по 10 серпня 2014 р, чого немає, наскільки нам відомо, ні в одному іншому друкованому виданні. Останні народ називав ще Вічами Майданівської Січі. Якраз вони і були проявом того народовладдя (а-ля Запоріжська Січ), про яке народ мріяв, надіявся, вийшовши на Майдан. Їх проводили лідери громадських організацій, сам народ уже без участі обтяженої владою відомої трійки – четвірки зі Сцени. Інша справа, що не так сталося, як гадалося. Але волю саме українського народу газета демонструвала слідами гарячих Подій, була поруч з ним.

******

Фестиваль «Українські дні в Чикаго», 2004 рік. Стоять: Володимир Павелчак, Олександра Мудра. Сидять: Леся Ганенко, Лідія Корсун, Софія Разумова, Тамара Ганенко

Або візьмемо «Події» з життя української громади Нью-Йорку та його околиць: 185 публікацій! Тільки рецензій про вистави Українського театру народного артиста України Івана Бернацького в Нью-Йорку – 18 протягом 10 років! Читачам метрополії Чикаго, сподіваюся, було цікавим життя сусідів. А українським Нью-Йоркчанам – взнати, як їх сприймає рупор сусідів – газета «Час і Події» в Чикаго поглядом свого кореспондента. І не менш важливо: пишеться ж історія українського закордоння!...

*******

Скільки ж пройдено з вами, шановні колеги – редактори, коректори, верстальники, дизайнери! Всі, хто будь-яким чином був причетний до кропіткої праці робити (творити) «живу газету»! Незважаючи на хвороби, на свята, вихідні дні і всякі інші «не можу». «Треба» - девіз класичного газетника. Кожної середи тираж мусимо забрати зі типографії. У четвер - доправити в точки розповсюдження та внести статті на сайт: www.chasipodii.net... Хвала вам – людям думки та комп’ютерної клавіатури! Хвала читачам, котрі цінують друк та його тепло і енергетику....

******

На закінчення, хочу подякувати за співпрацю перш за все президенту компанії «Mediator» Софії Разумовій за її великі зусилля зберегти газету загалом та незалежною зокрема. Вона є тим паровозом, що рухає газетний потяг по хвилястій колійній дорозі світових Подій вже 25 років, затримуючись надовго на зупинках «Америка» та «Україна». Володіючи творчим потенціалом, вона – генератор ідей і рушійна сила всіх газетних процесів. Має гостре політичне чуття, організаційний (менеджерський) талант та вміння знаходити потрібні кадри. А ще – неперевершений комунікатор. Знайде спільну мову з будь-ким. Але коли потрібна рішуча воля і тверда рука – теж не позичати.

Прийом посольства України у Вашингтоні - робимо репортаж!

Дякую всім редакторам, з якими доводилося працювати. Зокрема: Анатолію Гороховському, доброї пам’яті Володимиру Павелчаку, Ларисі Кухар, Віктору Рибаченку, багатолітній, талановитій та успішній – Марині Олійник. Дякую високопрофесійній та старанній верстальниці Наталі Котлярчук, екс- верстальнику – Ігорю Лісовичу, багаторічному коректору Оксані Войтович, якій колись нелегко давалися мої тексти особливого стилю, чинному дизайнеру сайту Іллі Савчину, який завжди йде назустріч нам, авторам. Подяка всім-всім, тут не згаданим, хто на протязі цих років причетний до творення та формування Іллінойської газети «Час і Події» зі своїм неповторним обличчям.

Всім – здоров’я, творчих сил та нових здобутків на Многая Літа! Бажаю всім відзначити ще не один ювілей! Happy Anniversary!

Здрастуй, Нове число «Часу і Подій» у своїй другій чверті цього перенасиченого Подіями ХХІ століття!

28 квітня 202І р., Нью-Йорк