Пані Тамара Тищенко, пані Олександра (Леся) Мудра, пан Володимир Ковалик

Цього травня виповниться 25 років з часу виходу у світ першого номера нашої газети «Час і Події» – у 1996 році.

Безумовно, для етнічного видання це солідний «вік». Для мене і для моїх колег, котрі, як і я, не люблять пишних святкувань на свою честь, зовсім природно відзначити цю дату виданням ще одного номера – святкового. І як завжди, шановні читачі, у ньому будуть зібрані для вас найцікавіші і найрізноманітніші матеріали, де наш авторський колектив буде представлено у всій його професійній та естетичній красі. : )

Минулий рік був складним для всіх. Карантини і економічна криза знищили фактично половину друкованих видань. У Чикаго практично весь 2020 рік (та й досі) з етнічних газет виходило тільки 5 – «Час і Події», «Реклама» і кілька польських газет. Ми зберегли свою газету ціною… ну але годі скиглити. : ) Адже, на жаль(!), довелося лишити тільки наш мінімальний склад редакції, відмовитися не тільки від офісу, але і від послуг кількох наших чудових журналістів… Чесно кажучи, якби не майорів попереду чвертьвіковий ювілей – як рубіж і досягнення(!), ми, можливо, і не втрималися би… А за напруженими трудовими буднями – в останній момент забули про ДАТУ! : )

Анатолій Гороховський (в центрі)

Тож ми навіть би й не помітили свого ювілею, захоплені роботою, якби не ви, наші читачі і друзі. За останній тиждень ми отримали таку кількість е-мейлів, дзвінків і навіть звичайних листів, що я була трохи здивована – усі зайняті, заклопотані, та й не модно сьогодні писати листи до газети! Тому ваша увага дуже зворушила і порадувала усіх нас!

Від усього нашого колективу дякуємо за теплі побажання, за високу оцінку нашої роботи, за підтримку і за: «Так тримати! Молодці! Дякуємо!»

Ваша вдячність адресована, на мій погляд, не тільки тим, хто працює в нашій газеті сьогодні, але й усім тим, хто протягом цих 25-ти років наповнював її своїм талантом, інтелектом та думками. Ваша вдячність призначалася й усім тим, хто усе, що назбирав у душі, виплескував щедро на газетні сторінки, не даючи вам занудьгувати і зісковзнути в безодню байдужості.

Софія Разумова, Сергій Халабуда, Марія Папас

І в першому нашому ювілейному номері я хочу вшанувати людину, завдяки енергії і професіоналізму котрої і було засноване наше видання, – Анатолія Генріховича Гороховського, та його «праву руку», талановитого журналіста і дизайнера – Сергія Халабуду. Сім років Анатолій Генріхович і Сергій Халабуда досить успішно, двічі на місяць, видавали номери, наповнені найцікавішими інтерв'ю, репортажами і розповідями про історію діаспори, українських організацій, лідерів нашої громади.

Анатолій Генріхович зумів залучити до видання газети культурну еліту, увесь цвіт діаспори того часу. Багато років з нашою газетою співпрацювали такі шановані люди, як пан Куропась, пан Пундій, академік Маркусь, пані Діпко, пані Савицька та її син Роман Савицький, родина Антоновичів та багато-багато інших. Звичайно ж, з особливою вдячністю та теплотою мені хочеться згадати про пані Олександру Мудру. Вона з перших днів видання газети брала найактивнішу участь в її створенні та вдосконаленні, завжди була вірною «Часу і Подіям», і, не дивлячись на свої недуги, не шкодувала ні сил, ні часу для вдосконалення часопису.

Фестиваль «Українські дні в Чикаго», 2010 рік

Всі ці роки історія української Америки писалася в нашій газеті кращими творчими силами нашої імміграції. Багато з них, не маючи журналістської освіти, але будучи від природи наділеними «іскрою Божою» у цій галузі, на ваших очах піднялися до рівня професіоналів.

В нашій газеті за ці 25 років зібрано унікальний матеріал не тільки про українське Чикаго, а й про українців зі всього світу.

Наші кореспонденти з різних штатів Америки, України та інших країн завжди доповнювали наш основний колектив. Усім їм я хочу сьогодні щиро подякувати. А вам, шановні наші читачі, ще раз дякую за вашу підтримку та незгасаючий інтерес до нашої газети!

Володимир Павелчак, Орест Бараник, Степан І́лькович Хмара

Ну і звісно – щиро дякуємо всім нашим рекламодавцям(!!!), професіоналам, бізнесменам, які повірили, що українці, читаючи безкоштовну газету, будуть активно підтримувати у відповідь їхні бізнеси. Більшість із Вас за 25 років стали нашими хорошими друзями, ви даєте мені можливість випускати щотижня не збірник новинок з інтернету без посилання на джерело, а серйозну багатопланову газету, з якою працюють солідні організації, навчальні заклади, посольства, мерія, визначні люди – як в Україні, так і в Америці.

Всім вам – наш низький уклін і щира вдячність! А особлива вдячність – нашій Кредитівці «Самопоміч»! З першого номера і до сьогодні – вона основний наш спонсор!

За 25 років, як і будь-яка жива істота, наша газета обросла реальними та вигаданими історіями, друзями та ворогами (останніх, на щастя, менше), а також чутками, шлейф яких часом накриває нас з головою і заважає працювати у тому напруженому режимі, в якому тільки і можливо створити і випустити серйозне і велике видання. І тому, починаючи з даного випуску, я почну друкувати невеличкими уривками історію життя нашого видання. Я намагатимусь згадати усіх тих, хто вклав свою душу, талант, знання, щоб ця газета розвивалась і стала частиною життя української громади Америки…

В.Ф. Рибаченко та М.Олійник на святкуванні 15-річчя газети

Кількість прихильників-читачів з кожним роком зростає, як снігова куля, і ми вже не встигаємо відповісти на всі е-мейли, опублікувати всі статті, які отримуємо, і виконати усі побажання для літературного номера. Шкодуємо про це і перепрошуємо.

Ну і нарешті, ще раз принагідно дякуємо від щирого серця всім, хто нас читає, підтримує своїми захопленими відгуками, а своєю критикою спонукає до творчості, пошуку, не дає зупинитися і стояти на одному місці!