rss
05/14/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
У фокусі – Америка \ Держава та великі корпорації

У жовтні 2013 року президент (Обама) та Конгрес не змогли домовитися щодо видаткової частини бюджету країни. Уряд США залишився без фінансування, і преса багато розмірковувала про те, як же чиновники працюватимуть без платні, так і будуть працювати?

Зокрема, було таке повідомлення агентства Reuters:

Управління з контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів (FDA): Близько 55% співробітників FDA продовжать роботу. З них 74% фінансуватимуть за рахунок внесків, які FDA отримує від компаній - представників галузей, які вона регулює.

До чого ж люблять ці компанії своїх регуляторів... Мабуть, непогано живеться їм при регулюванні. Які ж щасливі вони під опікою держави, жити без неї не можуть. А ми все шкодуємо приватників, на чию свободу вибору зазіхає держава!..

Блатний капіталізм

Він знав, що справжній сенс будь-якої хвилини – гра і драма злих історичних сил.

Свавілля, хижий інтерес, шкурний страх і дурість.

Самуїл Лур’є
(про Салтикова-Щедріна)

Title 
 Фото: official U.S. House site
Пол Райан, 54-ий Спікер Палати представників США

Англійською: crony capi­ta­lism. Від слова crony (друзяка, кумпан і т. п.) пішло слово cronyism, яке українською передається приблизно як кумівство або блат. Це – коли хтось може отримувати користь, особисто собі, від політики держави. Така система спонукає фірми шукати прихильність політиків і чиновників, аби отримувати вигоду за рахунок хороших зв’язків, а не від продуктивної діяльності.

Очевидно, що чим більша й глибша залученість держави у мікроекономічні відносини (шляхом регулювання, оподаткування, субсидування, протекціонізму, квотування, ліцензування тощо), тим більше прибутковість бізнесу залежатиме від державної підтримки, і тим більше можливостей відкривається для кумівства й блату. Чим більша приватна корпорація, тим більше у неї ресурсів для «пожертвувань» держструктурам. Так виникає протиприродна любов Великого Бізнесу та Великої Держави.

Блатний капіталізм – це економічна система, в якій прибуток і вигода бізнесу залежать від політичних зв’язків. І чим більша держава, тим більше відкривається можливостей для розвитку блатного капіталізму. Аж до наділення корпорацій прихованою або фактичною монополією на ринку.

...Знаєте, що таке «двері, які обертаються»? Мовою політиків і публіцистів це означає ось що: якийсь бізнесмен йде у політику й стає політиком, а якийсь політик, який пішов із влади (через якісь причини), стає високопосадовцем у якійсь корпорації. Зрозуміло, що такі перетворення можливі тільки при особистісних зв’язках – одного у колі політиків, іншого – в колах приватних компаній. А найкраще – і там, і тут.

... Яскравий приклад одного з безлічі таких перетворень – знаменитий негідник Пол Райан. Був яскравим конгресменом-республіканцем, говорив багато хороших слів, критикував Обаму. Його готували на посаду спікера Палати представників і вибрали наприкінці 2015 року, після відставки спікера Бенера, багаторічного лідера республіканців. Разом з обранням Трампа у 2016, в Палаті з’явилася республіканська більшість. Після цього Райан став незрозумілим. Він підтримував деякі заходи Трампа (як-от скорочення податків), але при цьому два роки, маючи більшість, різними засобами нерідко гальмував його політику в інших сферах. А потім пішов із політики у листопаді 2018 р., щоб тут же стати членом Бюро директорів корпорації «Фокс» (не підрозділу «Фокс-ньюс», а всієї корпорації). І разом із ним пішли у відставку ще 40 депутатів-республіканців. Несподівано, перед самими проміжними виборами. Партія не була готова до такого повороту, на цих виборах втратила більшість, і спікером стала Пелосі. А з приходом Райана у «Фокс» політичний курс корпорації нахилився вліво... Такі ось збіги...

...Термін crony capitalism часто трапляється у публіцистиці, але в науковій літературі – набагато рідше, зазначає Рендолл Холком. Однак варто зрозуміти його значення – і ви виявите, що існує величезна маса наукової літератури на цю тему. Десятиліттями вчені досліджували блатний капіталізм, не використовуючи цього терміну. У кожному разі в фокусі були ті чи інші компоненти системи, без виразного формулювання саме того факту, що все це – частини якогось єдиного явища.

Деякі кажуть, що термін – невдалий. Коли проста людина чує вираз «блатний капіталізм», то ототожнює його з капіталізмом взагалі, і це робить її більш сприйнятливою до антикапіталістичної пропаганди лівих демагогів. Це – взагалі вже не капіталізм, вказують вони, а якась нова форма організації суспільства. І пропонують замість цього просто слово cronyism (система блату, або кумівство) або, понад те, crony government (держава кумівства, або блатна держава). Мабуть, у цьому є резон, хоча термін crony capitalism вже увійшов у широкий ужиток.

Отже, що ми маємо в результаті узагальнення окремих компонентів системи блатної держави?

Було: держава – це виразник спільних інтересів, вона прагне поліпшити функціонування економіки, вона бажає спільного блага й володіє достатньою повнотою інформації про всі проблеми та способи їхнього вирішення. Державна влада може все, якщо захоче. І т. д. Звучить наївно? Але саме такі уявлення лежать в основі моделей і програм економістів-державників. Не кажучи вже про пропаганду в ЗМІ.

Сьогодні ми знаємо, що реальна держава може не хотіти або не могти проводити рекомендовані економістами політичні заходи. Рішення держави приймають конкретні люди, тому нереалістично описувати державу як якусь єдину сутність, котра приймає рішення. З іншого боку, рішення в державі ухвалюють не індивідуально, а в результаті колективних процедур. Наприклад, логролінга (змова окремих депутатів: ти підтримаєш мій законопроект, а я – твій).

Держава – не всезнаюча. Найчастіше вона не володіє інформацією, необхідною для проведення найкращої політики. Наприклад, оптимальне виробництво суспільних благ вимагає знання попиту на такі блага, але це – неможливо, оскільки ринку цих благ не існує. Оптимізація коригування екстерналій передбачає знання величин відповідних витрат – теоретично вони існують, але на практиці їх не спостерігається. Корінь всіх подібних проблем полягає у тій іманентній властивості ринку, яку Хайєк назвав розсіяним знанням, принципово недоступним зовнішньому спостерігачеві. Досягнення Хайєка настільки незручні для економістів і політиків, що їх просто не знають і знати не хочуть.

Держава – не альтруїст. Приймаючи рішення, особи в державі стурбовані власними інтересами. Обрані політики приймають рішення, думаючи не стільки про інтереси суспільства, скільки про свою вигоду.

Бюрократи не отримують пряму вигоду від прийняття оптимальних рішень, але за погані можуть бути покарані. Тому вони не ризикують і не проявляють ініціативу. Як показав Вільям Нісканен, їхній власний інтерес може зводитися до збільшення бюджету своїх контор, і зазвичай вони можуть цього досягти, хоча для суспільства це – витрата ресурсів без економічної віддачі.

Держава – не всемогутня. Навіть диктатору потрібні структури, що підтримують його владу. Тим більше, у демократичній державі політики повинні надавати перевагу тим, хто їх підтримує.

Коли політикам або бюрократам дається влада вводити заходи регулювання або розподіляти кошти, їм дається влада винагороджувати одних за рахунок інших. А оскільки, як завжди, є охочі отримати дещо, не доступне звичайним законним шляхом, або вберегтися від конкурентів, політики звертають погляди туди, де можна продати такі привілеї в обмін на послуги чи фінансову підтримку, яку називають законними пожертвами. З’являється кумівство. Блатний капіталізм завжди означає змову держави та бізнесу, і змова ця обов’язково спрямована проти сторонніх економічних агентів – нерідко проти всього населення (у вигляді прихованих податків, завищених цін на ринку та ін.)

Title 
 Фото: pixabay.com

Ренту замовляли?

«Рента» тут – додатковий прибуток, який не можна отримати на нормальному конкурентному ринку. До такого прибутку немає відкритого доступу. Навпаки, його отримання вимагає спеціальних й іноді чималих зусиль. Гонитва приватних бізнесів за рентою тісно пов’язана з корупцією у державних структурах.

Далі, якщо тільки частина ресурсів фірми скеровується на добування ренти, ці ресурси вилучаються з продуктивного вжитку. Зрозуміло, що і з точки зору всієї економіки згадана частина ресурсів є непродуктивним витрачанням коштів, які могли би бути використані продуктивно. Коротше кажучи, прибуток, одержаний кимось у вигляді ренти, це – не надбавка до чистого доходу країни, а відрахування з нього. За Таллоком, гонитва за рентою – це використання ресурсів з метою отримання «ренти» у результаті діяльності (легальної або нелегальної), що має негативну соціальну цінність.

Холком посилається на статтю Енна Крюгера, яка описує це явище в Індії 70-х. Безліч геніальних і блискучих індійців, пише вона, були зайняті не виробництвом чогось або додаванням цінності до економіки країни, а спробами «протягнути» свої фірми через «болото» державного регулювання, аби отримати вигоду від обмежень для інших фірм. Скажімо, був обмежений імпорт деяких товарів, і попит на ринку перевищував пропозицію. Це означало ціни, підвищені у порівняні з цінами вільного ринку, а різниця становила ренту для привілейованих продавців. Для торгівлі цими продуктами необхідно було отримати ліцензію, і такі ліцензії добувалися тільки через особисті зв’язки з чиновниками.

Додамо, що саме створення державою дефіциту імпортних продуктів на ринку, з обов’язковим ліцензуванням продавців, підозріло скидається на штучне створення умов для погоні за рентою. Іноді мотивом подібних обмежень може бути захист вітчизняних виробників від закордонних конкурентів. Так було, до прикладу, із регулюванням імпорту цукру в США – історія, описана в іншій статті Крюгера (1990). Колись ці заходи були задумані, щоб захистити американців-власників цукрових плантацій на Кубі. Але ось з’явився там Фідель Кастро, захищати вже не було кого, але програма залишилася. І стала підтримувати завищення відпускних цін на цукор для вітчизняних фермерів. Обмеження на імпорт «пробивала» одна група, а можливість «загрібати» грошенята виникла в іншої. Один із випадків, коли державне регулювання безпосередньо створює нові стимули для погоні за рентою.

Дарон Асемоглу показав, що в інституційних структурах, де переважає гонитва за рентою, більше ресурсів тече в такі професії, як адвокати, – за рахунок таких професій, як інженери. У гонитві за рентою завжди потрібні послуги адвокатів, але рідко – праця інженерів. Інші досліджували вплив на економічне зростання країни такого фактора, як пропорція між кількістю студентів коледжів за професіями. У суспільстві, де на студентських лавах переважають майбутні інженери, темпи зростання економіки вищі, ніж там, де більше майбутніх юристів.

Купимо регулювання за доступною ціною!

Це – ще одна компонента блатного капіталізму. У 1971 р. вийшла стаття проф. Джорджа Стиглера «Теорія економічного регулювання». Незабаром з’явився також ще ряд статей інших авторів. У Стиглера проблема була подана в найзагальнішому вигляді, і тому його стаття стала основоположною.

Стаття починається так: «Держава – її машина і її міць – джерело потенційної загрози для будь-якої галузі суспільства. Своєю владою забороняти або змушувати, брати чи давати гроші держава може допомагати або шкодити величезній кількості галузей або видам занять, – і вона робить це».

Теорія Державного Регулювання – це не про те, як державі необхідно здійснювати регулювання економічної діяльності.

Головне завдання теорії економічного регулювання, каже Стиглер, – пояснити: кому дістанеться вигода чи тягар регулювання, яку форму матиме регулювання, а також вплив регулювання на розподіл ресурсів.

«Галузь може або активно вимагати регулювання, або воно може бути їй нав’язане, – пише Стиглер. – Центральна теза цієї статті полягає в тому, що, як правило, галузь досягає регулювання, притому воно влаштоване і діє головним чином для її вигоди». (Курсив мій – ЕМ).

Є види регулювання, чий вплив на регульовану галузь, безумовно, обтяжливий, – простий приклад: високе оподаткування роздрібних цін на продукти галузі (віскі, тютюнові вироби, гральні карти...).

Але такі тяжкі види – виняток. Поширений випадок – схоплене (captured) регулювання (в тому сенсі, як кажуть українською, «у нас все схоплено»).

За Таллоком, регулювання індустрії може створювати пастку тимчасових вигод (transitional gains trap). Отримані регулюючі заходи капіталізуються в цінність активів, тож «тимчасова вигода» з часом стає частиною регулярного доходу. Так, завищені ціни на цукор підвищують цінність земель, де вирощують сировину (буряк або очерет). Позбавте фермерів субсидій, і ціна на їхні землі впаде. Їхня прибутковість залежить від заходів регулювання. Таким чином власники землі через необхідність стають блатними капіталістами. Повідомляє Холком: у 2010 р. цукрова промисловість дала близько 5 млн. дол. у вигляді політичних пожертв і ще 7 млн. витратила на лобіювання підтримки «цукрових програм».

Організовані інтереси

Менсер Олсон пояснив, що кожна група організованих інтересів отримує від своїх політичних зв’язків більше вигоди, ніж могла б отримати від нормальної економічної активності. Тобто, економіка в цілому отримує менше віддачі (при тих же ресурсах і тих же податках). Коли відповідні зв’язки закріплюються, і подібних груп стає досить багато, сила політичних зв’язків може переважити силу економічної продуктивності, і тоді економіка країни починає хилитися до застою або занепаду.

У ту пору, коли держава була слабкою, подібні групи інтересів теж були слабкі й нечисленні. У такій ситуації у підприємців є сильні стимули для розвитку своєї економічної діяльності, яка призводить до економічного зростання. Так було в Америці аж до початку XX століття. Хоча випадки кронізму вже були раніше, зрощування інтересів держави з бізнесами ще не стало масовим явищем.

Аж до початку Громадянської війни (1860) федеральна держава було такою маленькою і слабкою, що деякі люди могли і не знати імені президента країни. Здебільшого всі проблеми вирішували на рівні штатів або громад. Хтось, можливо, хотів би підкуповувати чиновників, але фактично підкуповувати було нікого.

Весь цей час економіка країни зростала високими темпами. Цьому не завадили навіть перерва на війну Півночі з Півднем і кілька спадів. Навіть такі сильні кризи, як 1873-79 рр. і ще суворіша – у 1893-98 рр., не порушили загальної довгострокової тенденції. Оговтавшись від криз, економіка швидко надолужувала згаяне й починала, як і раніше, успішно зростати.

Про те, як виникла й росла Велика Держава, розказано в іншому місці. Прискорення цього процесу пов’язане із Першою світовою війною та її наслідками.

Федеральна держава росла, як на дріжджах, у численності апарату та в активності обох частин розділеної влади – уряду (президента) й Конгресу. Держава міцнішає, узурпуючи дедалі більше й більше влади, яка не прописана їй у Конституції. І швидкими темпами зростала кількість організованих груп із політичними зв’язками та відповідними подачками й потураннями за рахунок решти населення.

Якщо відволіктися від специфіки США, загальна закономірність заснована на порівняльній економічній вигоді. Якщо інституційна система суспільства організована так, що віддача від економічно ефективної діяльності перевищує віддачу від політичних зв’язків, суспільство процвітає. Якщо все йде навпаки – тоді найбільш підприємливі спрямовують свою енергію на те, аби потрапити в привілейовану еліту й збагачуватися за рахунок продуктивності інших людей.

Як правило, у суспільствах першого типу права приватної власності добре захищені, а в суспільствах другого типу охорона прав власності – або малоефективна, або відсутня взагалі. У таких системах процвітають кумівство й корупція.

Державний патронаж

Отже, чим більший розмір держави, з її відомствами та бюрократією, тим більше у неї регулюючої влади та коштів, якими вона розпоряджається, а відтак, тим більше відкрито можливостей для блатних відносин із зацікавленими сторонами. Держава, яка володіє значною часткою національного доходу, має більше коштів на субсидії, трансферти та подібні поблажки для своїх друзяк у світі бізнесу.

Не залишаються осторонь навіть законні витрати держави на суспільні блага. Скажімо, при розподілі оборонних витрат чиновники вибирають: кому запропонувати контракти, де розташувати військові бази. Як вони вибирають – зрозуміло. Така ж історія і з будівництвом доріг, наприклад, і в сенсі контрактів, і в сенсі рішення про маршрути доріг. (Якось у Томську мені так пояснили, чому транссибірська магістраль обійшла це місто: місцеві купці поскупилися дати хабар кому треба). Практично будь-який напрямок витрат держави містить потенціал для блату.

Аналогічна ситуація і з правом на регулювання. Чим воно сильніше й ширше, тим сильніші стимули здобути потрібне регулювання через політичні зв’язки. Не володіла б держава такою владою, не було б з боку бізнесу зусиль приголубити й приручити державні агентства. Навіть якщо якийсь регулюючий акт приймається нібито для спільної користі (таке теж трапляється), шукачі ренти шукають можливість якось поживитися за чужий рахунок – і часто знаходять таку можливість. Останнє може дивувати тільки тих, хто забуває, що «держава» складається з таких самих людей, як ми з вами, і у кожного з них на першому місці свій приватний інтерес.

«Не думайте, що щоранку він прокидається з думкою: що б таке зробити сьогодні для ефективності економіки країни?», – каже Рональд Маккін.

Державне втручання у діяльність ринку не просто скеровує інтерес бізнесів до пошуку політичних зв’язків заради своєї вигоди. Буває, що воно не залишає їм іншого вибору просто для захисту своїх кровних інтересів. Як показав Фред Макчесні, іноді погроза держави податком або обтяжливим регулюванням буквально примушує до пошуків блату й лобіювання навіть тих, хто бажав би залишатися осторонь. Нерідко такі загрози є результатом лобіювання тих, хто вже отримав блат у політичних структурах і має намір витіснити на ринку своїх конкурентів. Фактично Велика Держава штовхає всіх і кожного, не зважаючи на мотивацію, до участі в політичному процесі й змушує їх пропонувати якусь підтримку політикам – іноді в обмін просто за те, що ті залишать їх у спокої. В економічній системі блатного капіталізму у бізнесів немає іншого вибору, окрім як брати участь у всьому цьому.

Звичайний аргумент на користь Великої Держави звучить так: вона необхідна, щоб коригувати роботу ринкової стихії в інтересах суспільства, запобігати зловживанням свободою з боку великих корпорацій, захищати «малих і сірих». Насправді все відбувається з точністю до навпаки: влада держави дозволяє одним групам покладати тягар на інші, що змушує всіх долучатися до цієї гри й шукати ходи для блату для своєї користі.

Держава не контролює блатний капіталізм, вона його створює.

Автор: Євген Майбурд

Джерело: https://www.facebook.com/emayburd

Ford призупинив роботу декількох американських заводів через брак чіпів

Засуха на Тайвані може поглибити глобальний дефіцит чіпів і спричинити дефіцит авто у США

Реальне ЦРУ#2021-19 (05/12/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com