rss
05/14/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
У фокусі – Америка \ Життя в Детройті навчило мене расовому реалізму
Title 
 На фото (внизу) – вбивці Шеннон Крістіан
і Крістофера Ньюсома.

Коли я ріс у Детройті в 90-х роках, дорослі постійно казали мені: білі покинули місто просто тому, що були расистами. Навіть у дитинстві це пояснення завжди здавалося мені дивним, але я чув його так часто, що прийняв як факт. Ніхто ніколи не згадував злочини як одну з причин, через яку так багато білих втекли у передмістя, але вони були всюди.

Стрілянина, пограбування й викрадення автомобілів були нормою – і майже завжди їх здійснювали молоді чорношкірі чоловіки. Жорстокі бійки були звичним явищем у моїй середній школі, хоча вона була розташована через дорогу від поліцейського відділку. Нерідко можна було побачити поліцейських, які виводять школярів із будівлі у наручниках протягом навчального дня. Мій батько ходив у ту ж середню школу в 70-х роках. У той час ще існували білі школи, і ця була однією з найкращих шкіл Детройта. Коли я відвідував її на початку 2000-х, вона стала в основному чорною, і однією з найгірших у місті.

Всім казали, що чорні чоловіки не небезпечніші, ніж будь-хто інший, і що ви – неосвічений расист, якщо думаєте інакше. Проте, люди називали моє місто «столицею вбивств Америки», і не було жодних сумнівів у тому, хто здійснює ці вбивства. Навіть директори похоронних бюро Детройта час від часу збиралися разом, аби благати чорних припинити бійню, оскільки зрешечені кулями трупи були повсякденною рутиною їхнього бізнесу – і вони досі так роблять.

Зрештою, я переїхав у Мілуокі. Там була аналогічна історія. Так я виявив, що в місті, в якому я виріс, немає нічого унікального, це – просто частина шаблону. У кожному небезпечному місті багато афроамериканців. Але в Америці немає районів із переважанням білих або вихідців зі Східної Азії, де існувала б жорстока вулична злочинність. Я виявив, що це стосується не тільки США, але і всього світу. Йдеться про чорний квартал у Лондоні, Гаїті чи про всю Африку на південь від Сахари – ви бачите одні й ті ж проблеми: злочинність, корупцію, бідність. Побачивши цю закономірність, я зрозумів, що між расами існують вроджені біологічні відмінності, і що ці відмінності мають наслідки.

Будь-хто, у кого є очі, міг все це помітити, але вчителі, вчені мужі й політики ніколи не говорять про це. Натомість я постійно чув про те, як поліцейські заарештовують і переслідують чорношкірих без будь-якої причини, крім своєї фанатичної ненависті, і що білі, які втекли з Детройта десятиліттями раніше, керувалися ірраціональними страхами й невігласним расизмом. Це «подвійне мислення» можна застосувати не тільки до сьогодення, а й до минулого. У школі вчителі змушували нас повірити у те, що рабство було унікальним злом, яке здійснювали тільки білі, і що, крім євреїв у Біблії, тільки чорні були жертвами рабства. Ми так і не дізналися про берберійську работоргівлю, коли мусульманські пірати викрадали й поневолювали сотні тисяч, якщо не мільйони, європейців; або про арабську торгівлю мільйонами африканських рабів. І чорні були не єдиною групою, для якої впливові люди знаходили виправдання. Я був у 10-му класі 11 вересня 2001-го року, і пам’ятаю, як Джордж Буш всього через кілька днів заявив: «Іслам – це мир». Майже 3000 американців загинули у результаті найжахливішого терористичного нападу в історії нашої країни, і це була відповідь нашого президента.

Навіть після того, коли ви закінчите навчання, і навіть якщо проігноруєте наших політиків, що потурають цьому, ви зможете побачити подвійні стандарти нашого суспільства, спрямовані проти білих, у засобах масової інформації. У 2006-у році вибухнув скандал із командою із лакросу Університету Дюка: бідна чорношкіра жінка нібито постраждала від групового зґвалтування групою багатих, привілейованих білих спортсменів. Його широко висвітлювали у засобах масової інформації, і він став приводом для всіх експертів країни, аби говорити про злісний расизм в Америці. Зрештою, слідчі виявили, що все це було шахрайством. Чорна жінка збрехала. Білі студенти коледжу не зробили нічого поганого. У наступному році п’ять чорношкірих викрали, зґвалтували, катували і, нарешті, вбили Шеннон Крістіан і Крістофера Ньюсома, молоду білу пару, яка не знала нападників і не зробила нічого, щоб спровокувати їх. Це дійсно відбулося; жодного шахрайства. Висвітлення злочину в ЗМІ не склало навіть десятої частини від того, що було у випадку сфальшованої справи, яка стосується команди із лакросу.

Багато людей вважають, що раса – це вигадка, і що суспільство несправедливе до не білих. Насправді все навпаки.

Автор: Robert Kelly

Джерело: American Renaissance (https://www.amren.com/blog/2021/04/living-in-detroit-taught-me-race-realism/)

Ford призупинив роботу декількох американських заводів через брак чіпів

Засуха на Тайвані може поглибити глобальний дефіцит чіпів і спричинити дефіцит авто у США

Реальне ЦРУ#2021-19 (05/12/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com