Цього року наближення Великодня і Страсний тиждень стали для людства суцільним нагадуванням про необхідність якісної преси. Преси, котра би вказувала людству на помилки, слідкувала за ним, і здіймала ґвалт у всіх тих випадках, коли сильні світу цього намагаються сховати в мішку шило масового ураження.

Страсний тиждень почався із згадки про подію, котра стала тяжким болем для українців і білорусів.

35 років тому, 26 квітня 1986 року, вчасне інформування бодай самих тільки мешканців України та сусідніх з Чорнобилем областей Білорусі та Росії про аварію на ЧАЕС – а також про необхідні заходи безпеки – могло би врятувати здоров’я, і, зрештою, життя багатьом людям. Однак радянська влада вибрала шлях «боротьби із панікою», і це стало початком кінця СРСР. Втім, і самої аварії могло би не бути – якби інформація про попередні аварії та проблеми на ЧАЕС пішла не «під сукно» чиновникам з КГБ, а у ЗМІ, котрі би мали би носитися з тією інформацією доти, допоки не було би встановлено і усунено причини тих аварій. Цілком можливо, що був би пильний нагляд преси за АЕС – то й братися за експерименти не було би охоти…

Цього року в березні також були роковини трагедії в Японії, у Фукусімі. Японці вже давно проаналізували причини того, що сталося – хоча, звісно, могли би звалити всю вину на цунамі. Але виявилося, що при проектуванні АЕС інженери розраховували на цунамі, але на таку хвилю, яка була характерною для берегів Каліфорнії. Тобто, просто взяли параметри АЕС, розраховані для Каліфорнії – і взялися будувати у Фукусімі. Але хвилі біля берегів Фукусіми – зовсім іншого масштабу… Відтак японці зараз всіляко наголошують на тому, наскільки важливим є відкрите всебічне обговорення таких проектів. Навіть якщо вся нація раптом стане архітекторами, і по 150 разів пересвариться між собою, таке обговорення дає більше шансів виявити помилки і прорахунки. Ліпше цунамі сварок – ніж потім всім світом думати, як запхати назад у пляшку ядерного джина…

Точної інформації про те, що сталося 35 років тому у Чорнобилі, досі немає – точніше, є, але в Москві, під грифом «секретно», і невідомо, чи взагалі ці дані колись буде оприлюднено…

Втім, у людства є й інші проблеми, не менш важливі – котрі теж потребують аналізу у висвітлення у якісній пресі.

Зокрема – проблема з цілою сферою біології.

У не зовсім якісну пресу ця проблема просочилася, частково, з подачі РПЦ — тобто, вважайте, представників КГБ в рясах. Тільки якщо 35 років тому вони намагалися «побороти паніку», то цього разу в них було завдання зовсім інше – паніку посіяти.

Паніка виникла через вакцини. Мовляв, під час виготовлення вакцин використовувалися клітини ембріона людини, тому використовувати вакцини РПЦ не рекомендує. У Ватикані назвали використання таких клітин «морально допустимим», оскільки «не існує доступу до морально бездоганних вакцин».

Але ж даруйте, проблема зовсім не в тому – і вона набагато ширша і більша, ніж питання про вакцини!

Отже, у 1973 році в Нідерландах з живого ембріона дівчинки було взято клітини нирок. Ембріони відчувають біль, і больовий поріг в них набагато нижчий, ніж в людини. Такий собі Френк Грехем дуже довго чаклував над цими клітинами, і зробив їх безсмертними – але без ризику того, що вони стануть раковими. Межа між раковими клітинами і безсмертними дуже тонка, і саме клітинам цієї дівчинки вдалося ту межу подолати. Їх вирощують десь так само, як дріжджі – вони ростуть самі по собі. Звичайні людські клітини, котрі не пройшли такого довгого еволюційного шляху, на такі подвиги не здатні. А ці в процесі еволюції стали генетично набагато досконалішими. У звичайної людської клітини 46 хромосом, а в цих вдосконалених клітин – 64.

Картина Віктора Нікітіна «Чорнобильська Мадонна». Цю картину, а також інші картини, присвячені Чорнобилю, можна краще роздивитися на онлайн 3D-виставці «Фукусіма-Чорнобиль 10/35», організованій художницею Зоєю Скоропаденко, на сайті www.zoiaskoropadenko.com). Виставка діє до 29 травня.

І зараз по всьому світові є купа клітин, вирощених з цих нирок бідолашної нідерландської дівчинки. Приблизно кажучи, якщо порахувати по всіх лабораторіях, то таких біологічних клітин набереться кілька тонн(!!!).

Називають їх HEK-293 (Human embryonic kidney cells 293).

Саме на цих клітинах вирощують всілякі аденовірусні і ретровірусні вектори. Тобто, людською мовою, добрячий шматок фармацевтики, вся генна терапія, генна інженерія, вся біотехнологія як така тримається саме на цих клітинах. Без цих клітин жодна генна терапія не є можливою. Замінити ці клітини нема чим.

З 1973 року ці клітини – і та сфера науки, котра з них виросла – врятували життя не одній людині.

Для атеїстів тут взагалі нема жодної проблеми. Трохи сумно, але ніц не вдієш – все зроблено заради благої мети.

А от будь-якому християнинові зрозуміло, що сфера, котра виросла на такому ґрунті, не могла не вибухнути. І вона вибухнула, влізла боком всій цивілізації без винятку.

У 2015 році в журналі Nature Medicine було надруковано статтю дослідників з Університету Північної Кароліни (США) та інституту вірусології в Ухані (Китай) про гібридну версію коронавіруса кажанів, який дуже добре росте в клітинах людини. Так –так, тих самих клітинах.

Продовження історії, думаю, знають всі. У 2015 році рушниця ще висіла на стіні, у 2019 вона вистрілила.

Але найважливіший момент і далі залишається за кадром. Чомусь ніхто не пише про те, як виглядають події 1973 року в нідерландському місті Лейден, а також їх наслідки, з точки зору християнина.

І це дуже дивно – адже це історія, котра, по суті, є сучасним варіантом історії, котра трапилася в Єрусалимі орієнтовно 2021 рік тому.

З тією тільки різницею, що дві тисячі років тому на хрест, заради того, щоб подарувати людям життя вічне, пішов дорослий чоловік, і то пішов свідомо.

Що насправді сталося з дівчинкою, котра так і не народилася, але стала безсмертною, не знає ніхто, хіба, можливо, окрім самого професора Френка Грекхема (Frank Graham), котрий і донині активно працює, зараз він займається розробкою вакцини від коронавіруса в Канаді.

Як так вийшло, що з цього ембріона взяли клітини нирок – невідомо.

Але, з точки зору християнина, нема жодного сумніву в тому, що в цієї дівчинки була душа. І в цієї душі забрали частинку тіла, зробили ту частинку безсмертною і розмножили.

Значна частина християнського світу егоїстично задумується над тим, етично чи не етично вживати вакцину, у розробці якої були задіяні ті клітини. Хоча про етичність говорити вже запізно – якщо до вас не добереться вакцина, котру розробляли з допомогою HEK-293, то добереться вірус, який, щоб там не казала ВООЗ, таки розробляли з допомогою тих же клітин. Втікати нема куди.

Про що насправді мав би задумуватися кожен християнин – це про молитву за бідну душу тієї дівчинки, котра стала безсмертною, так і не народжуючись.

В українській народній творчості є купа версій того, що стає з дітьми, котрі помирають нехрещеними. Випадок дівчинки з Лейдена – то є цілий філософський ребус для будь-якого теолога: вона не померла, вона отримала життя вічне, але разом з ним – і відсутність життя, в тому, що вона пережила нелюдські муки, нема жодних сумнівів, з мертвого тіла витягнути робочі клітини було нереально.

Безсумнівним є тільки одне: ця душа потребує нашої молитви, молитви всього людства. Чи полегшить це муки цивілізації, ураженої плодами її власних наукових розробок – невідомо. Але ми однозначно матимемо шанс відійти від наших егоїстичних роздумів про етичність вакцини – і покаятися за той гріх, чи то науковця, чи то матері тієї дівчинки, чи обох, котрий став основою цілого наукового напрямку. Ті клітини рятують життя, і не одне, але мусимо щоразу молитися за ту невинну душу, життя котрої було покладено на той хрест.

Про дівчинку, котра зійшла на Голгофу заради людства ще до народження, повинна молитися ціла планета. Богові видніше, чого та душа більше потребує – вічного спокою, чи чогось іншого. Але те, що вона потребує нашої молитви – то безперечно. Ба, більше: цієї молитви потребуємо ми, зарозумілі у своїх наукових пошуках мудрагелі.

Тож мусимо молитися Богові, щоб послав нам мудрості – до нашої вченості.

Бо вченість без мудрості – жахлива річ.

На наше щастя, Бог – милостивий і людинолюбець.

Він зглянеться, якщо щиро молитися – особливо в той день, коли ми святкуємо те, що

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!