Продовження.
Початок в попередньому номері

В печерній церкві

Вірогідно, що монастир тут з’явився ще за часів Княжої доби. В другій половині XVII ст. він був зруйнований. Ким та коли – поки що не з’ясовано. Це могло статися як під час повстання під проводом Хмельницького, так і під час війни з турками. Пізніше, від 1708 року та до загарбання Поділля Росією (1793), тут діяв унійний монастир ордену чину Святого Василя Великого.

Печерна церква здавна присвячена на честь Різдва Івана Хрестителя. Найвірогідніше, це якось пов’язане з розташованим за кілька десятків метрів величезним джерелом та утвореним ним озерцем – Івана Хрестителя вважають «водним» святим. Над скелею стояв ще й наземний мурований (раніше дерев’яний) храм, присвячений Воздвиженню Чесного Хреста Господнього (знищений в 1930-ті).

Озерце, утворене джерелом, та фігура св. Онуфрія

Нижній грот використовували ченці як капличку. Колись там стояла фігура св. Онуфрія, наразі перенесена до джерела.

Скеля з печерами та водоспадом – одна з найкрасивіших локацій не лише на Поділлі, а й в Україні загалом.

У роки революції палац традиційно розграбували, але не знищили. Пізніше від руйнування унікальну споруду врятував місцевий лікар Селецький, який організував тут лікарню. Перекази стверджують, що відвадити завзятих комісарів, які бажали зруйнувати все «до основанья», вдалося завдяки втручанню відомого більшовицького діяча Валеріана Куйбишева. Той нібито був родичем дружини Селецького.

Пізніше на базі палацу організували дитячий санаторій для лікування туберкульозу кісток, а після війни – просто дитячий туберкульозний санаторій, що працює дотепер. Саме лікарі й врятували унікальну пам’ятку від знищення.

Волонтери

З кінця минулого року проблемами палацово-паркового комплексу в Маліївцях активно опікуються волонтери. Ініціатором палацо-охоронного руху стала краєзнавиця, гід та уродженка села Маліївці, кам’янчанка Анастасія Донець – голова громадської організації «Малієвецька спадщина».

Сходи, що ведуть до джерела

«Все почалося з інформації, що в дитячому санаторії «Світанок», якому належить палац, виникли проблеми з опаленням, – розповіла Z пані Анастасія. – Через відсутність на оздоровленні дітей не надійшла оплата за газ. А для споруди, якій майже чверть тисячоліття, зимівля без опалення – це катастрофа. За цей час палац окупують вогкість, пліснява та грибок, які потім буде надзвичайно важко вивести. На щастя, виявилося, що в палаці збереглася стара котельня, яка може працювати на твердому паливі. З пальним проблем теж не було – в нижній частині парку вистачає як сухостою, так й повалених дерев…»

Тут варто зробити певне пояснення. Впродовж останніх десятиліть обмежених людських і технічних ресурсів дитячого санаторію вистачало лише на догляд передпалацової частини парку (вона теж чимала), а от аби давати лад ще й «нижній» – то вже ні. В результаті давній «англійський парк» приречено перетворився на справжнісінькі подільські хащі.

Фігура св.Онуфрія з оленем, що стояла в нижньому гроті

3 грудня 2020 року пані Анастасія на своїй сторінці в Facebook оголосила доброчинний збір коштів на бензопили та звернулася до потенційних волонтерів, які би зголосилися попрацювати на заготівлі пального. За кілька днів була зібрана сума понад 25 тисяч гривень, необхідних як на обладнання, так й на те, аби замовити транспорт для волонтерів.

Вже 18 грудня у Маліївцях відбулася толока, у якій взяли участь небайдужі добровольці, які приїхали з Кам’янця-Подільського, Дунаївців, Хмельницького та навіть Києва. Звісно, що долучилося й чимало місцевих мешканців та працівники санаторію. Загалом – близько пів сотні людей, озброєних сімома бензопилами, десятком сокир та за участі трьох тракторів.

Проблема з опаленням була успішно вирішена, тоді ж виникла ідея дати лад ще й самому парку. Він, нагадаємо, густо заріс чагарниками та самосійними деревцями. До того ж, влітку знаменитий водоспад є популярним місцем відпочинку подолян – з усіма сумними наслідками у вигляді чималих покладів сміття. Так на першій толоці і виник неформальний рух «Волонтерський туризм».

Анастасія Донець – людина, яка все то придумала

Як видно з назви, це – туристи, які не просто мандрують, а роблять це з користю для суспільства. Відтак було проведено ще чотири толоки в парку в Маліївцях та одну – в Куявському парку, що біля села Сосновка. Куявський палац шляхтичів Товкачів теж донедавна був дитячим санаторієм, який вже майже три роки стоїть пусткою.

«Наші толоки – це не просто подорожі з хорошою справою – прибиранням і спілкуванням на свіжому повітрі, – розповідає Анастасія Донець. – Толоки – добрий спосіб привернути увагу влади і суспільства до проблеми покинутих парків та палаців. Наша кінцева мета – отримати державне фінансування на заклади культури, що будуть організовані громадами в цих маєтках».

Толока, що відбулася минулими вихідними, була вже п’ятою «маліївецькою».

«Я люблю подорожувати, – ділиться враженнями волонтерка, художниця та арт-терапевтка Олена Бабенко, яка зі сином Левом приїхала з Хмельницького. – А волонтерські подорожі – це набагато краще, ніж просто мандри! Тут і нові зустрічі, і знайомства з різними цікавими людьми, і робота на природі. А головне – усвідомлення, що ти приносиш користь людям і країні.

От й сьогодні, подивіться: парк нарешті став схожим на парк. Дивовижно, як колективна праця змінює простір: тільки-но, пів години тому, ми бачили чагарники, а тепер – чистенькі галявинки. З паркових схилів позникало сміття. Джерело, яке було засмічене і ледь пробивалося, – весело задзюрчало. Ніби хтось махнув чарівною паличкою – і все стало іншим! Коли бачиш такі перетворення і знаєш, що ти до них причетний, то, якоюсь мірою, теж відчуваєш себе чарівником, якому все під силу!»

Зазвичай у толоках бере участь і 6-річний Матвій, ще один син пані Олени, який є наймолодшим учасником руху «Волонтерський туризм», але цього разу він залишився дома.

Керівниця проєкту «EtnoМандри» волонтер із Хмельницького Оксана Степанова більше акцентувала на стратегічному: «Мета толоки у Маліївцях – збереження та порятунок перспективної туристичної локації Хмельниччини, яка гідна посісти почесне місце у списку таких туристичних брендів, як Кам’янець-Подільський, Меджибіж чи Самчики. Я щаслива, що нарешті змогла долучитись до цього руху!» – ділиться вона своїми враженнями із Z.

Волонтер з Вінниці Володимир Коваль всю толоку «чаклував» біля фонтана «Лев» – повирубував чагарники, вичистив опале листя та гілки довкола, очистив майданчик перед басейном та повишкрібав з фонтану мох, що ковдрою вкрив його плити: «Оце цілий день тут працюю, аби повернути фонтан до стану початку ХХ століття,– жартує він. – А все заради одного кадру. Хочу себе увічнити, як те зробив Ксаверій Францішек Орловський – останній власник маєтку… От бачиш фото? Тепер і мене так сфотографуй!»

Чи не найемоційнішу оцінку трудового десанту в Маліївцях дала кам’янчанка Оксана Мулярчук, викладачка КПНУ ім. Івана Огієнка: «Існує досить поширена та, як на мене, абсолютно деструктивна думка, що «сходи підмітають зверху». Тобто хтось там, «зверху», має почати наводити лад, а ми, «маленькі українці», на своїх нижніх сходинках ні на що не впливаємо і маємо стояти серед сміття та сумирно чекати, коли благодійники наведуть для нас красу. А я скажу: «Ні!» І я щаслива, що у нас є такі прекрасні та світлі люди, які не поділяють подібних песимістичних настроїв, а просто стають і починають «мести сходи» з того місця, в якому перебувають. Вони доводять, що не потрібно чекати «мітли» зверху, достатньо навести лад на сходинці, де ти стоїш у цей момент, і світ уже стане кращим».

До речі, про лад. Я побував у Маліївцях минулого жовтня – і можу порівняти та оцінити результат. Ще восени тут був звичайний ліс із подекуди непрохідним підліском, а озерця оточували густі верболози. Сьогодні ж добре видно, що це – вже справжнісінький парк.

Толока не обійшлася й без великої культурної програми. Зокрема, в бальній залі старовинного палацу знову, як у давні часи, звучала барокова музика, тепер – у виконанні гурту «Домінанта» з Кам’янця-Подільського. Найемоційнішою слухачкою тут виявилася кастелянка санаторію пані Людмила Вавшко. Заховавшись в куточку балкона, вона слухала чарівну музику Вівальді, тихцем втираючи сльози.

Всіх зачарував своєю музикою і давній волонтер, учасник багатьох толок – сонячний хлопчик Лев Бабенко. Сам він теж був у захваті та на сьомому небі від щастя від уваги та оплесків.

Палац Орловських колись славився величезною колекцією художніх творів. У продовження цієї традиції культурна програма містила й виставку художніх творів. Зокрема, були презентовані копії відомих класичних картин майстрів епохи Ренесансу – дипломні роботи студентів кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.

Як повідомила Z організаторка волонтерського руху Анастасія Донець, волонтерські толоки вже дали результат: «Після першої толоки, що мала неабиякий резонанс у соціальних мережах і медіа, мені одразу ж зателефонували і з облради, і з обладміністрації – запросили на зустріч. Тепер буваю в Хмельницькому ледь не щотижня – ми працюємо над документами, хочемо, щоб новий заклад був функціональним, не мав бюрократичних перешкод у майбутній поточній роботі. Але перше, що нам треба, – щоб депутати проголосували про створення на базі палацу та парку обласного закладу культури. Без цього нічого не буде».

Тим часом волонтерські туристи планують нові акції. Зокрема, 27 березня відбулася толока у замку в Чорнокозинцях, а 10 квітня – біля палацу в Удріївцях.

Автор: Дмитро Полюхович

Джерело: ZBRUC
(https://zbruc.eu/node/104146)