Якось принагідно потрапила мені у руки у моїй домашній бібліотеці книжка другого президента України Леоніда Кучми «Україна не Росія» з його особистим підписом.

Леонід Кучма найдовше був президентом України, і, мабуть, здійснив в Україні найбільше державно значущих заходів. За нього Україна перейшла від просто незалежної невизначеної устроєво держави до Конституційної демократичної республіки, щоправда, з більш і менш успішними моментами. Так, не завжди успішними, бо договори у Будапешті 1994 року про неядерний статус України, а також Дружби з сусідом були односторонніми, тобто Україна на тому не скористала, а друга сторона використала.

Одначе Кучму як людину треба було розуміти, зокрема – його сильні риси адміністратора та слабкості державного політика, а ще до того малороса.

Перша моя зустрічі з ним була ще тоді, коли він був прем’єр-міністром президента Леоніда Кравчука. Він був російськомовним, з дружиною росіянкою, яка справила враження на мене, що вона не тільки росіянка, але шовіністка, навіть п’ята колона для контролю українського, хоч зовсім відданого СССР радянського ракетника.

Кучма народився у Чернігівській області, студіював і пізніше працював у ракетно-космічній індустрії у Дніпропетровську, хоч фактично бажав бути учителем. Цікавили його історія і географія, одначе вивчав він ці предмети з радянських пропагандивних джерел. Іншої історії чи географії він не знав.

Щоправда, в день після обрання президентом заговорив українською.

Книжка, про яку мова, за назвою виглядає як глибоко змістовна у площині національної свідомості, тобто: українці – це не росіяни. Чому я про це пишу тепер, через 18 років після появи книжки? Пишу, бо ми на тридцятому році незалежності. Леонід Кучма — це трагічний представник нашої нації, може і навіть доброзичливий, але наскрізь малорос. І цей малорос був мабуть в історії молодої держави її найуспішнішим президентом.

Кучма як автор щирий і відкритий. Тільки назва облудлива.

Він ввесь час знає себе українцем, але у мережі московитського світогляду, і не тільки московитського, але також радянського. Росіяни і українці разом створювали СРСР, а також КПРС. Леоніда батько був більшовиком, який загинув на фронті. З перших сторінок він пише, що через назву його думки можуть здаватися націоналістичними. Він зразу пояснює, що книжка могла зватися «Україна і Росія», що не створювало би антиросійського враження. Встановлюючи існування держави, Кучма переходить до потреби щойно ідентифікувати націю. Всі, котрі працюють на Україну — це українці.

Київ — це колиска трьох, правда, окремих народів — великоросів, малоросів і білорусів. Вони не вороги. Кучма відкидає аргумент колоніального стану України і роль Москви, як колонізатора.

Він пише: «Ця книга написана українцем і з української точки зору, тому я не чекаю, що мої російські друзі будуть повністю з нею згодні. Втім, той, хто шукатиме на її сторінках щось антиросійське, марно витратить час. Так, Україна — не Росія. Але зовсім не привід, щоб погано ставитися до Росії. Принаймні — для мене».

Краще малорос і не може сказати.

На 30 році незалежності треба торжествувати. Але треба усвідомити собі, що в Україні, і не тільки на Півдні та Сході, є багато таких трагічних постатей, як Леонід Кучма, котрі хочуть вчити історію свого народу, але самі її знають тільки з московської радянсько-ворожої дезінформації та пропаганди.

Вони не походять тільки з Чернігова, Дніпра, Харкова, Донецька чи Луганська.

Я нещодавно видав книжку у Харкові. У ній багато роздумів на юридичні теми з точки зору Західного права, зокрема, потреба етики та роль юриста, як захисника людини від надуживання держави та її влади. Маю бажання передати велику кількість цих книжок у дар для дискусії студентам права на Правничому Університеті імені Ярослава Мудрого. Там новий ректор, молодший від мене, і багато молодший від свого попередника, такого закостенілого більшовика, який вважав себе юридичним авторитетом. Наразі немає жодної відповіді від нового ректора, якому прізвище Гетьман. Казали мені люди з Харкова, що Гетьмани бували великими українцями, але також і малоросами. Побачимо, ким є ректор Гетьман.

Отож, ми бачимо, який стан з національною свідомістю у державі, що має 30 років молодості, але з нагальними потребами оборони, і фактично захисту незалежності, що мусить включати зрозуміння, що таки є ворог, що треба діяти, бо треба рятувати націю та її державу. Мабуть сьогоднішній Кучма інакший, ніж був Кучма-автор, бо прожив ще двадцять років, у наслідку, до великої міри, спричинивши дві революції національної зрілості через свої, може і доброзичливі помилки, та нещодавно брав участь у переговорах з московитами, яких він не вважав ворогами у 2003 році.

Многая літа Україно! Найважливіше пізнай своїх головних ворогів, а саме москосковитів і корупцію. Сьогодні Москва серйозно погрожує.

Був я у Мінську два роки тому. За кілька днів до того там був Кучма на переговорах. Казали мені у Посольстві України, що Кучма у процесі переговорів так розсердився, що росіяни аж настрашились його тону.

Мабуть, Леонід Кучма прозрів. Чи не доведеться йому написати доповнення до книжки? Таке дуже помогло б іншим малоросам ставати українцями.