rss
05/09/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Девід Кремер: «Нам треба номінувати когось, хто нестиме порядок денний президента Байдена щодо підтримки України проти загрози з боку Москви»

«Тиждень.ua» обговорив із членом ради директорів Міжнародного республіканського інституту та старшим дослідником Програми ім. Вацлава Гавела Школи міжнародних відносин Стівена Ґріна при Міжнародному університеті Флориди Девідом Кремером американські санкції проти Росії, військову допомогу Україні та можливість проведення саміту президентів США та Росії.

У четвер, 15 квітня, президент США Джо Байден заявив у своїй промові, що США «можуть піти далі» у питанні санкцій, але цього не роблять, бо прагнуть «бути пропорційними». Як би ви оцінили рівень цих санкцій? Чи справді вони пропорційні? І чи могли США піти далі у цьому питанні вже зараз, беручи до уваги рівень ескалації на українському кордоні та ситуацію в Росії (зокрема стан Алєксєя Навального)?

– Я б хотів, щоб у питанні санкцій пішли далі. Але зараз вони на гідному рівні. Оголошені санкції – це другий етап, оскільки адміністрація застосувала вже санкції минулого місяця через отруєння та арешт Олексія Навального. Тож це – крок №2, значно більший, аніж крок №1. Але з огляду на події, він не був настільки великим, наскільки мав би бути. Питання суверенного боргу – дуже важливе, але до списку підсанкційних осіб потрапило чимало, які принаймні мені знайомі. А я б волів бачити там людей із кола Путіна. Деякі з цих олігархів користуються перевагами західних систем, а не мали б, з огляду на те, що відбувається.

Гадаю, що адміністрація готова рухатись у питанні санкцій далі, якщо це буде необхідно. Але я також гадаю, що ми не повинні постійно вдаватися до моделі, коли лише відповідаємо на те, що було зроблено. Ми повинні застосовувати санкції як випереджувальний захід, який також знеохочуватиме Володимира Путіна робити відповідні речі. Гадаю, що цей крок був добрим, але не чудовим. Він покрив широкий спектр питань, зокрема Україну. Окрім того – втручання у вибори, хакерство, кібервійну та інше. Я б хотів, щоб там також було згадано про Олексія Навального, але цього не було. Також гадаю, що те, що ми прочитали про телефонний дзвінок між Джо Байденом та Володимиром Путіним від Білого Дому, було не найкраще. Ми не повинні говорити про саміт між двома лідерами, особливо після того, як президент Байден, на мій погляд, правильно відповів «так», на запитання, чи є Владімір Путін вбивцею. Але як ви збираєтеся проводити саміт із вбивцею?

– Під час вашого виступу на заході Київського безпекового форуму, 16 квітня, ви також згадали про своє негативне ставлення до такої події. Чи на вашу думку такий саміт може відбутися без жодних поступок із боку США?

– Я, звісно, сподіваюся, що цього не буде. Я не думаю, що йому необхідно відбутися, і, відверто кажучи, гадаю, що його не буде. Наскільки я розумію, те, що говорять люди із адміністрації, ця пропозиція – це своєрідний пряник, щоб стимулювати Путіна більше не просуватися далі у військовому плані до України (звісно, що Росія вже це зробила) і не вбити Навального. Якщо Путін не зробить жодного із цих кроків, чи достатньо це для того, щоб президент США із ним зустрічався. Я так не вважаю. Гадаю, нам треба бути реалістами й розуміти, що після подовження угоди СНО ІІІ, що я дуже підтримую, і, гадаю, було добре, що адміністрація швидко це питання вирішила (США та Росія 3 лютого продовжили ядерну угоду СНО ІІІ на п’ять років – Ред.), ми не знайдемо із путінським режимом багато спільного, допоки Володимир Путін при владі. Ми, звісно ж, не поділяємо ніяких спільних цінностей. Тож поки це так, навіщо ми повинні з ним зустрічатися? І щодо саміту. Сам термін «саміт», на мою думку, був невдалим вибором терміну, оскільки саміт дипломатичною мовою передбачає певні практичні результати. А які практичні результати ми матимемо? Це поняття для означення зустрічі – невдале. Та й гадаю, що скоріш за все, вона не відбудеться. Також візьміть до уваги, що президент Байден запросив президента Путіна взяти участь у віртуальному кліматичному саміті. Туди він не запросив президента Зеленського, що, на мою думку, є помилкою. Тож вже буде ця можливість для зустрічі, але за участі 40 лідерів. Це не буде зустріч один-на-один.

– Чому, на ваша думку, адміністрація президента Байдена так довго відкладала телефонну розмову із президентом Зеленським?

– Це – хороше питання. Я не знаю на нього відповіді. У Вашингтоні ходив такий жарт, що в очікуванні на цей дзвінок Володимир Зеленський нарешті вдавався до правильних заходів, тому Байдену треба продовжувати відкладати дзвінок. Але якщо відкласти жарти, то, гадаю, телефонна розмова відбулася пізніше, аніж мала б. Проте це була хороша розмова. За нею також відбулися розмови між держсекретарем і міністром оборони із їхніми колегами в Україні. Гадаю, що ми, можливо, трохи повільно й із запізненням, але належним чином взаємодіємо з Україною. Ми зараз не маємо посла в Україні. Нам треба номінувати когось, хто нестиме порядок денний президента Байдена щодо підтримки України проти загрозливої небезпеки з боку Москви і заохочуватиме проводити необхідні реформи, аби Україна досягла успіху як демократичний член Євроатлантичної спільноти. Сподіваюся, що скоро ми почуємо про призначення. 15 квітня було нарешті оголошено ім’я нового помічника Держсекретаря із питань Європи та Євразії. Ним стала Карен Донфрід, що, на мою думку, чудовий вибір. Також було оголошено послів у деяких країнах, але, на жаль, не в Україні.

– 16 квітня Тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін оголосила, що США можуть збільшити кількість своїх військових тут. Скільки ще американських військових можуть відрядити до України? На яку військову допомогу від США Україна може очікувати?

– Цього тижня міністр оборони США оголосив, що Сполучені Штати відсилають додатково ще 500 військових до Німеччини. Це – очевидна зміна плану президента Трампа, який прагнув зменшити кількість військових там на 12 000. Не знаю, наскільки більше військових ми можемо скерувати в Україну, але майте на увазі, що вони не будуть на передовій. Так само важливо, що ми продовжуватимемо надавати летальну зброю у вигляді військової допомоги Києву. І, незважаючи на непорозуміння, немає обмежень, де можуть бути розташовані ті «Джавеліни». Було таке враження, що їх можна зберігати лише на складах на Заході, але це – не так. Гадаю, що ви продовжите бачити військову підтримку з боку США. Ще маю згадати історію із двома кораблями, які мали увійти у Чорне море через Босфор. На мою думку, то був невдалий епізод. У пресу потрапила інформація, що ми зробили запит до Туреччини, згідно із Конвенцією Монтре, на прохід кораблів, а після скарг із боку заступника міністра закордонних справ Росії Сєрґєя Рябкова відмовилися від цих планів. Нам треба відправити кораблі у Чорне море. Ми робимо це доволі регулярно, і зараз – сприятливий для цього час.

– У своєму указі 16 квітня президент США Джо Байден оголосив «національний надзвичайний стан» у зв’язку з російською загрозою? Ця фраза привернула до себе багато уваги в українських медіа. Це передбачає якісь надзвичайні дії з боку американських урядовців, чи це просто словесна форма у такого рівня документі?

– На жаль, це – спосіб написання цих указів. Тому він фактично не є чимось надзвичайним. Але це все ж привертає увагу людей. Така словесна форма трапляється у президентських указах, які закріплюють санкції чи інші положення міністерства фінансів чи міністерства оборони. Президентський указ відкриває можливості для ширших заходів із боку уряду США. Гадаю, буде більше дій із боку уряду. Рішення було не застосовувати усе зараз, бо якщо ви це зробите, то що залишиться, якщо Путін все ще вирішить просуватися вперед і розпочне новий наступ.

Довідка

Девід Кремер народився у місті Малден, штат Массачусетс, у 1964 році. У 1986-му закінчив університет Тафтса за фахом політолога. Пізніше здобув ступінь магістра совєтології Гарвардського університету. Із 2005-го до 2008-го був заступником помічника держсекретаря з європейських і євразійських питань, відповідальним за відносини з Росією, Україною, Молдовою та Білоруссю. У 2008-2009 роках – заступником державного секретаря США з питань демократії, прав людини та праці. Зараз він працює старшим науковим співробітником програми Вацлава Гавела з прав людини та дипломатії у Школі міжнародних і суспільних відносин Стівена Дж. Ґріна Міжнародного університету Флориди. Із 2018 року – член Ради директорів Міжнародного республіканського інституту. Автор книжки «Повернення до стримування: боротьба з режимом Путіна» («Back to Containment: Dealing with Putin’s regime», 2017).

Автор: Ольга Ворожбит

Джерело: «Український тиждень» (https://tyzhden.ua/World/251818)

Замість «Мінська» – Стамбул? З’явилися ознаки того, що нинішня «воєнна тривога» навколо України добігає кінця

Україна-Польща. Від історії до безпеки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com