rss
05/14/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Дорогі цінності. Ду-у-уже європейські

Минулий тиждень для України був тижнем відкриттів у зовнішній політиці. Переважно – не дуже приємних, хоча є й винятки. Зокрема – Україні, виявляється, нечувано пощастило з Брекзитом і тим, що Британія тепер не мусить оглядатися на ЄС. Натомість оглядатися на ЄС почали США…

На цьому фоні дещо ожили суперечки прихильників Петра Порошенка і прихильників Володимира Зеленського, котрі було стихли на фоні наближення ворога.

Ага, казали прихильники Порошенка, тепер ви зрозуміли, що війна не закінчувалася, і в НАТО Україну не брали зовсім не через те, що президент в українців був поганий?

Ага, казали прихильники Зеленського, тепер ви зрозуміли, що безвіз і томос Україні дали зовсім не через те, що президент в українців був хороший?

Є шанси, що минуть ще кілька тижнів – і ці дві партії в Україні таки підпишуть мирний договір. І зрозуміють, що фактично як мінімум півтора сторіччя Україну дурили не тільки по східний бік кордону, а й по західний.

Зараз російська пропаганда намагається нав’язати світові думку, що на території України воюють Росія і США. Те, що до 2017 року США на цю війну просто не приходили, і обмежувалися «глибоким занепокоєнням», мало кого турбує.

Але з 1941 по 1945 рік на території України справді воювали Росія і Німеччина. Обидві ці країни були для України ворогами – і важко сказати, котра з тих двох знищила більше українців.

Радянська республіка не могла їм опиратися. Стати «буфером» між Гітлером і Сталіним, і дати відкоша обом – то було нереально. Хоча спроби були – до честі наших предків.

Що трохи гірше – те, що молода незалежна Україна не насмілилася вимагати компенсації за часи Другої світової ні від Німеччини, ні від Росії. Хоча могла би – принаймні, до того часу, поки мала ядерний статус. І це би не виглядало нахабством – бо на нашому боці була правда. Швидше, нахабство було присутнє з боку Росії й Німеччини, котрі поводили себе так, ніби нічого і не було, ніби ніц вони Україні не завинили. Власне, і досі так поводяться.

Що ще гірше – Україна весь час заглядала обом до рота, йшла на поступки, дарувала дорогі подарунки, сподіваючись хоч якось обернути їхній гнів на милість.

А усвідомлення того, що і Росія, і Німеччина, м’яко кажучи, не є друзями, врятувало би Україну від багатьох помилок. Пам’ятати такий трагічний досвід не хочеться – але від того, що ми закрили очі на ворожі наміри, ворожі наміри не зникли.

Ядерну зброю віддав Кучма, бо боявся, що Америка і Європа не визнають незалежності.

Той дивний факт, що Росія і ядерну зброю зберегла, і незалежність її визнали, українську владу не збентежив. Ну бо й справді – де Росія, а де Україна. «Україна – не Росія», як казав Леонід Данилович Кучма. Так-так, той самий, котрий і славнозвісний Будапештський меморандум підписував.

Той самий меморандум, який і зараз шановні європейські політики визнавати не хочуть, мовляв, то були тільки наміри, хто ж вам винен, що ви то сприйняли всерйоз і виконали. А мали би в Сірка очей позичати, в кутку під плінтус ховатися і виправдовуватися: так, вибачте, ми підписали і вас обдурили, бо ми вас боялися, а тепер ми вас не боїмося, а боїмося Росію, бо в неї є ядерна зброя, а у вас нема, пробачте нас, засранців, якщо зможете.

А тут от якось випливло, що і архів Баха у 2001 році той самий Кучма віддав – бо боявся, що після вбивства Гонгадзе Америка і Європа влаштують Україні міжнародну ізоляцію. Вбивати Гонгадзе – тут страху не було, а от перед міжнародною ізоляцією страх з’явився.

Росія он і Нємцова вбила, і Політковську, і ще цілу низку, та що там — тисячі українців вбила і вбиває досі – і чорт її не бере, ту Росію, нікого не боїться. «Україна – не Росія», як казав Леонід Данилович Кучма. Росія ядерну зброю досі має – і нечуване нахабство на додаток до зброї.

Title 
 Фото з ФБ-сторінки The Royal Family

Якби Кучма надумав Німеччині той архів Баха продати – то на вторговані гроші міг би відродити, щонайменше, армію, ВПК та інфраструктуру, щоб країна не мусіла жебрати з цілого світу по нитці на патрони. А мав би державницьке мислення – то і ядерну зброю би відродив, щоб країна не мусіла жебрати по міжнародних партнерах «подайте на реалізацію Будапештського меморандуму».

Але ж ні – Кучма вибрав плазування перед Шрьодером, найліпшим другом Путіна. До сумнозвісної сварки з Росією за острів Тузла лишалося ще два роки…

І 13 років – до підписання ще більш сумнозвісних Мінських угод.

Котрі, як то не дивно, теж підписав Кучма!

І з тієї ж самої причини – боявся, що Америка і Європа не підтримають Україну у прагненні до перемоги. І поступився шаленому тискові Ангели Меркель, котрій було фінансово невигідно, аби Україна почала відбиватися. Саме в обмін на віддані Путінові мовчки території – і ДАП, і Дебальцеве – нам дали і безвіз, і томос. Криваві подарунки вийшли…

Щоправда, варто зазначити, що офіційна українська влада тому не дуже й опиралася. І навіть гарну «відмазку» для населення знайшла – от мовляв, ми такі гарні, тому нам дали оці чудесні подарунки. А що до НАТО не запрошують – то це тому, що ви не ту владу вибрали…

Варто зазначити, що «відмазки» за часів Порошенка вигадували набагато краще, ніж за Кучми.

Якби Леонід Данилович мав такий талант до вигадування «відмазок», то ми би вже цілою країною вважали Будапештський меморандум перемогою української дипломатії, а що би ми казали про Гонгадзе – то й подумати страшно. Ну і звісно, обмін архіву Баха на 35 хв розмови зі Шредером теж би став величезним досягненням України на шляху до європейських цінностей і братання з Європою…

От щодо Мінських угод – то тут Кучма з Порошенком добре спрацювалися – Кучма взяв на себе весь негатив, за традицією, а Порошенко всім пояснив, що інакше не можна, що ДАП віддав тільки тому, що ну не міг він інакше, ну ніяк…

Думка про те, що потрібно опиратися на власні сили, і в жодному випадку не заглядати до рота ні Європі, ні Америці, ще жодному українському президентові не приходила до голови.

Здавали всі багатства, здобутки, платили життям найкращих і найвідважніших – аби тільки увірвати крихти з барського столу, то європейського, то російського. Щоб визнали, щоб не ізолювали, щоб безвіз дали.

Останнє, принаймні, має певний сенс: панове чесно дали громадянам можливість накивати п’ятами з країни, в якій при владі – славних прадідів великих правнуки погані.

Щоправда, дивні громадяни спершу не скористалися можливістю – тепер самі винні, за умов карантину далеко не втечеш, весь безвіз пішов коту під хвіст.

І от тепер – маєте, союз Росії з Німеччиною, на яку оглядаються і безвольна Франція, і глибоко збайдужіла при новому президентові Америка, реально загрожує Україні не те що втратою територій – а повним знищенням і країни, і всіх громадян, з п’ятою колоною включно.

Росіяни, як ми вже писали у минулому номері, жодним чином не приховують своїх намірів: вони хочуть відібрати територію і знищити все населення – котре набралося нахабства дати відкоша славній російській армії.

Єдина надія наразі – на Елізабет Александру Мері Віндзор, Верховного головнокомандувача збройних Сил, Захисницю віри – і її підданих.

Хто б міг подумати, що Брекзит виявиться настільки рятівним для України? Хоча натяки були – ще під час першої поїздки Володимира Зеленського на Туманний Альбіон.

Раніше серед українців час від часу пролітала думка, що варто би було попроситися 51-м штатом до Америки. Тепер зрозуміло, що та думка неправильна – треба було проситися у Британську імперію. Принаймні, до того часу, поки в українській владі не визріє розуміння, що в цьому світі потрібно опиратися тільки на свої сили, нікого не боятися і ні до кого не пілещуватися. Бо якщо нема своєї сили – нікому ви не потрібні. В кращому випадку підпишуть вам шматок туалетного паперу, і скажуть, що ви самі винні, що в це повірили.

Щоправда, ще є шанси, що Україна це таки зрозуміє – якщо не влада, то громадяни. Демонструвати дива самоорганізації ми вміємо. А от захищати себе не тільки в окопах – ще вчитися та й вчитися…

P. S. До віковічного питання «Кучма, де Гонгадзе?» має додатися ще одне: «Кучма, де ноти Баха?»

Вибухова справа «туристів із Солсбері»: Чехія обурена, Кремль мститься

Чехія закликає союзників вислати офіцерів російських спецслужб

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com