В Україні збереглося не так вже й багато давніх палаців. На «східному» березі Збруча їх активно винищували в буремні революційні роки. Після пограбування маєтку перед селянами поставало нагальне питання – а як ділити саму чималу споруду? У більшості випадків діяли за принципом «тож не діставайся ти нікому». Під це, зазвичай, підводилося ідеологічно-вірне гасло: «Мир – халупам, війна – палацам!». Так, зокрема, був знищений «Подільський Версаль» у селі Нове Поріччя.

З протилежного боку Збруча ситуація була дещо іншою. Тут початок масових палацових руйнацій випадає на Першу світову війну. Частина палаців гинула під час боїв, а ще більше – тишком-нишком нищилася російськими вояками, аби приховати мародерство (мовляв, згоріло все під час перестрілки з ворогом – і кінці в вогонь). Справу продовжили червоні бійці Тухачевського – цим, крім можливості файно пограбувати «буржуїнів», завзяття додавала класова ненависть і кипіння «возмущьонного разума». Чимало палаців загинули у вогні Другої світової, особливо ті, що зводилися на замчиськах, а, отже, в стратегічно вигідних для оборони вузлах.

Помираючий палац в Жищинцях	Палац Орловських. Головний фасад (жовтень 2020 р.)	Палац Орловських в Маліївцях

До наших днів дійшли лише палаци, яким нові господарі країни знайшли хоч якесь застосування – прилаштували під санаторії, заклади освіти чи культури.

Від 1980-х років почалася нова хвиля нищення старих «сільських» палаців. Заклади освіти в панських маєтках мати, звісно, дуже гонорово, але досить таки незручно. Зі зведенням сучасних корпусів старі палаци стали нікому не потрібними й одразу ж занепали. Тут варто згадати палац Рациборовських в с. Лісоводи, на Хмельниччині. До кінця 80-х тут діяло механізаторське ПТУ, але після зведення нових учбових корпусів палац спорожнів і на сьогодні перебуває в аварійному стані. Подібна доля спіткала й палац Мнішеків-Свідерських в сусідніх Жищинцях. До 2001 року тут була школа, а наразі – пустка та майже руїна. Найгірша ж доля спіткала палац Потоцьких-Поповських (межа XVIII-XIX ст.ст.) в Китайгороді. Після того, як в 1980-х звідтіля виїхала школа, місцеві хазяйчики майже повністю розібрали його на каміння.

Наразі Україна стоїть на початку нової хвилі «палацоциду», що може поглинути залишки того, що дивом пережило війни та революції.

Все, що залишилося від пишного палацу родини графів Баваровських, знищеного у роки Першої світової війни. Село Острів, Тернопільська область	Дорога до палацу. Цим стовпчикам понад 200 років	Місточок на дорозі

Багато наших палаців уціліло винятково завдяки тому, що свого часу в їхніх стінах облаштували санаторії. В рамках медичної реформи державне фінансування подібних закладів у більшості випадків вже не передбачене. На це накладається ще й пандемія сумнозвісного вірусу та його мутацій з усіма локдаунами, карантинами та іншими «принадами», завдяки чому «санаторні» палаци вже понад рік поспіль стоять порожніми. Сьогодні для них є лише дві перспективи – або палацам придумають нове застосування, або пустка та поступовий занепад і невідворотна руйнація.

Зокрема, на Хмельниччині у «підвішеному» стані опинився один з найдавніших та найкрасивіших палацово-паркових ансамблів, що розташований в селі Маліївці. Він відомий головним чином своїм парком, який навіть попри певну «запущеність» поступається хіба що славетній «Софіївці» в Умані.

Трішки історії та довідкової інформації

Палац у Маліївцях у 1788 році звів коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський – один із фаворитів останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського.

Палацова водонапірна вежа, зведена у вигляді замкової вежі, сьогодні нагадує Пізанську	А такий вигляд вона має зсередини	Брама, що відділяє «Верхній» парк від фруктового саду. Звісно,самі ворота колись були іншими

Якщо вірити сімейним легендам родини Орловських, автором проєкту став італієць Доменіко Мерліні – придворний архітектор вищезгаданого монарха. Чимало дослідників вважають, що проєкт розробляв хтось не такий титулований, хоча й не менш талановитий. Марнославні Орловські, мовляв, придумали лейб-архітектора, аби похизуватися перед знайомими. Втім, може, то була й не фантазія – чому би придворному ловчому не домовитися з колегою по двору за роботу, тим більше, коли гроші – не проблема?

Палац звели у стилі раннього французького класицизму часів Людовика XVI. Від початку споруда виглядала пишніше, ніж сьогодні. Зокрема, центральні фронтони (що на головному, що «парковому» фасадах) прикрашало багате різьблення, що зображувало увінчані спільною графською короною герби власників – «Любіч», що належав Яну Онуфрію Орловському, та «Доліва» – його дружини Анни зі Старжинських, розміщені на фоні мілітаріїв. Мілітарій, якщо хтось не знає, – це композиція зі знамен, барабанів, гармат, списів, шабель та іншого мілітарного причандалля, що традиційно використовували як тло для розміщення шляхетських гербів.

Фронтони ж бічних портиків прикрасили вензелі згаданих персон та дати 1788. За комуністів ці «ідеологічно шкідливі» архітектурні витребеньки ретельно збили, залишивши лише дати.

Павільйон «Грецькі руїни». Не зберігся	Фрагмент декору бальної зали. Зверніть увагу на композиції з музичних інструментів	Одна із палацових кімнат

Із зовнішнього декору, що дійшов до нашого часу, окремо відзначимо лише три пари Атлантів, які тримають на своїх плечах балюстраду другого поверху. Що цікаво, з паркового боку, де працюють ці Атланти, палац має три поверхи, а з фасаду – лише два.

Інтер’єри, на диво, збереглися набагато краще. Зокрема, вціліла багата ліпнина, внутрішні декоративні колони, ковані перила на сходах тощо.

Парк

Велетенський палацовий парк (17,2 га) створено зусиллями знаменитого ботаніка та майстра садово-паркового мистецтва ірландця Діонісія Макклера і не менш маститого паркового художника Діоніса Клінера.

Парк складається з двох частин – «Верхньої», розташованої перед палацом, та «Нижньої» (позаду). Передпалацова частина закладена на стику «французького» (структурованого) та «англійського» (ландшафтного, хаотичного) парків. «Нижня» ж – розміщена у глибокій балці струмка, що є притокою річки Ушки, – еталонний «англійський» парк. Нагадаємо – «французькі» парки зазвичай чітко структуровані, симетричні та вибудувані ледь не під лінійку, а «англійські» – до певної міри хаотичні та є зразком удосконаленої дикої природи. Тут робиться акцент на мальовничості краєвидів, що відкривається на кожному наступному кроці під час прогулянки.

Свого часу парк мало чим поступався славетній «Софіївці». Колись його алеї прикрашали ще й скульптури, кам’яні вази, ковані лавочки, альтанки тощо. Над одним зі ставків стояв красивий романтичний павільйон, стилізований під античні руїни.

З усього цього до нашого часу дійшов лише фонтан «Лев». Правда, морда лева, з якої витікає сріблястий струмінь, на лева вже не схожа.

Головна ж родзинка маліївецького парку – 18-метрова травертинова скеля з дивовижної краси штучним водоспадом. Вода надходить від потужного джерела, розташованого трішки вище від верхівки скелі. Сьогодні вона йде залізною трубою, а у давнину текла дерев’яним жолобом. В скелі впадають у вічі грот в її основі та печерна церква над ним. Це – залишки давнього печерного монастиря.