rss
04/21/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Коли Англія вважає себе «зразком» pacової інтеграції

Складена на замовлення уряду Бориса Джонсона доповідь про pacову та етнічну нерівність викликала хвилю обурення з боку антиpacистських активістів й асоціацій.

Після від’їзду до Америки Гаррі та Меган розпалили багаття полеміки про pacизм у Великобританії. Під час своєї телевізійної сповіді принц і його американська дружина засудили pacизм у британській королівській сім’ї та пресі. Понад те, у всьому королівстві. Їхні заяви породили палкі суперечки, яким лише сприяли минулорічні демонстрації Blасk Lives Matter (BLM).

На фоні вирування пристpacтей у США через загибель Джорджа Флойда уряд Бориса Джонсона вирішив замовити доповідь про pacову та етнічну нерівність. Її нещодавно було опубліковано і складено у позитивних тонах. Як вважає комісія, яка є автором доповіді, Великобританія може служити «зразком для інших країн з переважно білим населенням». У доповіді визнається існування проблем, але підкреслюється, що соціальна нерівність, «яку деякі списують на pacову дискримінацію, насправді переважно не пов’язана з pacизмом». Відзначається, зокрема, прогрес в освітній сфері. Так, всупереч стереотипам, діти різних етнічних груп вчаться у школі не гірше за білих. Винятком є лише чорношкірі родом із Карибських островів.

Борис Джонсон дослухався до рекомендацій і заявив, що рішуче налаштований «виправити нерівність всюди, де вона існує». Як би там не було, доповідь викликала різку критику антиpacистських активістів й асоціацій. Справа в тому, що вона визнає існування pacизму, але заперечує його «системний» характер. «Ніхто не заперечує існування pacизму, але поняття «державний pacизм» може використовуватися безпідставно», – заявив голова комісії Тоні Сьюелл (Tony Sewell). На його думку, pacизм часто стає простим поясненням, яке лише затушовує справжні проблеми і не сприяє їхньому вирішенню.

Пристpacті напружено до межі. У всій країні триває хвиля «ідеологічної чистки» минулого, нерідко від «вантажу минулого» позбавляються, виходячи з принципів, які свідчать про глибоке невігластво. Під ударом опинилися мистецтво, література та навіть музика. Daily Telegraph повідомила, що престижний Оксфордський університет має намір змінити свої програми музикознавства, які приділяють занадто багато уваги європейській білій музиці, й недостатньо – творам із решти світу. Також наголошується, що викладання музики «занадто пов’язане з колоніальним періодом», і це нібито стало причиною страждань у «кольорових» студентів (що не належать до білої pacи). Зокрема, пропонується відмовитися від вивчення творчості композиторів на кшталт Шуберта, замінивши його уроками чужого фольклору або африканської музики.

Не вщухає і полювання на пам’ятники, які «ображають» все тих же «кольорових». Під прицілом все, що так чи інакше пов’язане з колоніальним минулим Великобританії. У січні з Сіті прибрали дві статуї політиків, які збагатилися у період работоргівлі. У муніципалітетах і королівських колекціях проводять інвентаризацію, щоб знайти й усунути потенційно образливі об’єкти. Підприємства приносять вибачення або відкуповуються субсидіями для антиpacистських асоціацій. Іноді полювання на образливе минуле набуваає абсолютно безглуздого вигляду, як було, наприклад, із пам’ятником Черчиллю біля Вестмінстера, який назвали «pacистським». Це було занадто для його шанувальника та біографа Бориса Джонсона, який заявив, що не можна «переписувати й цензурувати минуле». Крім того, на початку року уряд затвердив нові правила, за якими прибрати пам’ятник або статую можна лише після отримання дозволу влади й після консультацій із місцевими мешканцями.

Більшість людей не заперечують необхідність боротьби з pacизмом, але висловлюють тривогу щодо зацикленого на «політиці pacової ідентичності» радикального активізму. Результати такого активізму часто прямо протилежні бажаним. Він зовсім не сприяє зменшенню нерівності, а лише розділяє суспільство й приховує справжні соціальні проблеми, для вирішення яких потрібно щось більше, ніж гучні гасла.

Автор: Арно Де Ла Гранж
(Arnaud De La Grange)

Джерело: Le Figaro

Паради мумії

Туман не розсіюється

Зосередитися#2021-15 (04/14/2021)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com