Консервативний рух якийсь час тільки хворів, але зараз він вже перебуває на межі смерті й практично спочиває поруч із Богом на кладовищі американської історії, адже якщо немає Бога, то немає і консерватизму.

«Весела наука» Фрідріха Ніцше містить одну з найзнаменитіших цитат ХІХ століття: «Бог мертвий. Бог залишається мертвим. І ми вбили його».

У пориві пророчої пристрасті Божевільний з притчі закликає тих, хто вбив Бога, прийняти відповідальність за наслідки такого кричущого вчинку й визнати, що вони повинні стати подібними на богів, аби виправдати це.

Ця узурпація божественної влади людиною і, таким чином, відмова від Божого природного порядку проникла у соціальну уяву Америки, перетворивши те, що колись було неможливим щодо людської ідентичності, на щось можливе й навіть обов’язкове. Консерватизм не уникнув цього морального й екзистенціального втручання. Консервативний рух якийсь час тільки хворів, але зараз він уже перебуває на межі смерті й практично спочиває поруч із Богом на кладовищі американської історії, адже якщо немає Бога, то немає і консерватизму.

Причина такого похмурого й песимістичного твердження – реальність того, що основний принцип консерватизму був не тільки відкинутий культурою в цілому, але і зраджений самими консерваторами. Це – не політична заява. Ви не знайдете тут пошуку винних ні в націоналістичному популізмі, ні в трампізмі, ні в прагматичному лібертаріанстві або навіть пуританстві істеблішменту. Це – всього лише симптоми, передсмертна агонія й жалюгідні спроби нашкребти останні залишки американської свободи, хоча часто і суперечливими способами. Проблема тут – культурно-моральна, і вона – там, де колись билося серце консерватизму.

Хоча існує безліч принципів консерватизму (приватна власність, різноманітність людського досвіду на противагу зрівнялівці, свобода, обмежений уряд і обережність при змінах системи), всі вони безглузді без фундаменту, на якому все було побудовано. Фундамент – це те, як Бог створив природу та людину.

Якщо і є якесь слово, яке найкраще відображає суть консерватизму, то це «порядок» – порядок самого існування. У книзі «Консервативний розум: від Берка до Еліота» Рассел Кірк пояснює це тим, що перший принцип консерватизму, на якому ґрунтуються всі інші, це – «віра у трансцендентний порядок, або закон природи, який керує суспільством так само, як і совість. Політичні проблеми, по суті, є релігійними й моральними проблемами».

Цитуючи Берка, Кірк каже, що не дарма консерваторів називають «партією порядку». Цей порядок – не тільки зовнішній, він починається з кожної людини.

«Консерватори ХХ століття стурбовані насамперед відродженням духу та характеру – вічною проблемою внутрішнього порядку душі, відновленням етичного розуміння і релігійного схвалення того, як життя повинно бути прожите. Це – консерватизм у його вищому призначенні».

Ця ідея проходить через всю американську історію. Всі справжні прихильники свободи з часів Вашингтона, Адамса та Джефферсона знали, що основа американської свободи – у «трансцендентному порядку». Кірк пішов ще далі, сказавши: «Я можу допустити, що якщо не існує вищої сили, здатної сформулювати й забезпечити дотримання морального закону, то немає і покарання за будь-які дії проти волі творця».

Консерватор – це людина, яка цінує «головні принципи людського існування». Якщо справжні консерватори можуть не погоджуватися з приводу загальних питань, політичних деталей і принципів, то вони об’єднуються в «опорі руйнуванню прийнятого укладу життя, завдаванню шкоди основам громадянського суспільства та прагненню людини до матеріального виробництва й споживання». І в основі всього цього – визнання і підпорядкування Божому закону про природний і моральний порядок.

Кірк пише: «Бог – автор нашого місця в існуванні порядку на землі, і, направляючи нас за допомогою своєї божественної тактики, а не нашої волі, змусив нас діяти за його волею».

Реальна дійсність Божого контролю над людською природою, над тим, ким ми є насправді, і порядок у суспільстві є настільки невід’ємною частиною процвітання людства, що ми повинні вживати будь-яких запобіжних заходів, коли розглядаємо тих, кого ми можемо прийняти політично і кого можемо вітати у середовищі консерватизму. Кірк каже: «Якщо порядок у нашому світі дійсно організований відповідно до Божественної ідеї, то ми повинні бути дуже обережними, коли намагаємося переробити структуру суспільства». Зусилля з підтримки соціального порядку, заснованого на Божественному порядку, «залежать від збереження крихкої рівноваги, і так само, як люди, які, відмовляючись від цієї рівноваги, руйнують себе, так і суспільство, яке відкидає вантаж тільки з однієї шальки терезів, стає розбитим і спустошеним».

Наше суспільство не тільки втратило цю рівновагу, воно викинуло терези, і консерватори самі частково відіграли роль у своєму політичному знищенні. В основі соціального порядку лежить віра в Бога, це Бог зробив людину певним чином і для певної мети, і цей принцип – абсолютний. При цьому, як багато консерваторів відкидають віру в те, що ми всі створені Богом за його подобою, що ceкcуальна ідентичність визначена Богом і не визначається почуттями індивідуума та психологією самовираження, що людина, народжена в гріху, не прагнутиме робити добро, якщо її не виховувати, що індивідуальна справжність – це не просто виражений індивідуалізм, це – стосунки з Богом і суспільством, що кожен індивідуум і сім’я створені за Божою волею, і свобода заповідана нам Богом.

Як багато консерваторів, навіть якщо вони частково приймають Божественний порядок, вітають людей, ідеологія і переконання яких протистоять цьому порядку, прирікаючи консерватизм на хаос? «Великий намет» консерватизму може містити тимчасові союзи з представниками інших політичних поглядів і напрямків для досягнення певної мети, але коли це стосується природи консерватизму та його впливу на культуру, то союзництво з представниками інших політичних поглядів, які прагнуть знищити Божественний порядок, не тільки нерозумне, але і саморуйнівне. Консерватори можуть дійти до кінця Survivor з такими союзниками, але коли справжні наміри й ідеологічні погляди тих, хто приходить до влади, будуть спрямовані на викорінення об’єктивної істини та Божественного порядку, то консерватори не проживуть і дня після того, коли такі союзники встановлять свій безбожний порядок.

Люди, котрі заперечують Богом створений порядок, коли мова заходить про людську ідентичність, ceкcуальну орієнтацію та індивідуальність, не можуть бути друзями цивілізованого суспільства на тривалу перспективу. Вони неодмінно зрадять тих, хто досі вірить, що Бог править світом. Занадто багато консерваторів забули про це, коли прийняли до своїх лав, у свої серця та думки тих, хто ненавидить Бога і його мораль, – і ця їхня «відкритість» призвела до зради консервативних ідеалів і прозвучала похоронним дзвоном за консерватизмом в Америці.

Автор: Denise McAllister

Джерело: American Thinker (https://www.americanthinker.com/articles/2021/04/the_death_of_conservatism.html)