Боротьба за крісло президента США на виборах 2020 року нещадно оголила одну вельми пікантну особливість американської політики – основні позиції на політичному Олімпі країни захопили й міцно утримують люди віком понад 70 років. І це – аж ніяк не особливість минулих виборів, така ситуація з віком існувала і раніше, досить згадати ту ж Ненсі Пелосі – спікера Палати представників Конгресу США 110-го, 111-го і 116-го, а тепер і 117 скликань, якій 26 березня «стукнув» 81 рік. Президент США Джо Байден лише на два роки за неї молодший, а тимчасовий голова Сенату Чак Грасслі і взагалі відзначає цього року своє 88-річчя. Кандидату на посаду президента США Берні Сандерсу, який зійшов із дистанції, було 79 років, а Дональду Трампу, котрий програв вибори, – «всього лишень» 73. І це – далеко не повний список американської дорослої політичної еліти – він значно ширший.

Перебір, скажімо? У жодному разі, просто узурпація влади вузьким колом осіб, яке передає її з рук в руки і, таким чином, перешкоджає появі нових політиків. Чинне ж американське керівництво неодмінно увійде в історію як одне з найстаріших в історії країни.

Стареча деменція – термін, яким експертне співтовариство мало не щодня нагороджує нового американського президента та його оточення. Проблеми зі здоров’ям – феєричний «підйом із падіннями» Байдена на трапу літака показали, напевно, всі телеканали планети, неможливість зв’язно відповідати на питання, причому навіть за допомогою суфлера, плутанина в думках, випадкові фрази та регулярні застереження – викликають побоювання і здивування: як взагалі вийшло так, що ці люди прийшли до влади і керують ядерною наддержавою?!

Звичайно, ставити всіх в один ряд неправильно – світ бачив чимало видатних політиків похилого віку. До того ж, є точка зору, що такі політики нібито вважаються більш досвідченими, мудрішими, встигли до свого поважного віку зробити кар’єру, заробити авторитет, вплив, довіру людей, гроші, врешті, і тому можуть дозволити собі йти у владу. Тут є раціональне зерно, не посперечаєшся, але в сучасній Америці ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію – своєрідне «рейдерське захоплення» верховної влади, що передається партією-переможцем від лідера до лідера. Ні про яку спадкоємність поколінь, ясна річ, не йдеться.

Треба зауважити, що багато як демократів, так і республіканців не згодні з таким станом справ, закликаючи до оновлення й омолодження лав своїх партій. Але, щоб на політичну сцену вийшли молоді кандидати, потрібно змінити партійне керівництво, що, з позиції сьогоднішнього дня, виглядає не просто важким, а неможливим.

До наступних виборів через чотири роки, коли чинній команді американських лідерів прийде пора подумати про душу, а не про політику, хтось із молодих кандидатів, може, і отримає свій шанс, хоча сьогодні і це виглядає малоймовірно – боротьба за майбутнє президентське крісло вже почалася, і молоді на арені наразі не видно.

Автор: Daniel Pike

Джерело: San Francisco Bay Area Independent Media Center (Indybay) (https://www.indybay.org/newsitems/2021/03/31/18841228.php)