От вже кілька днів довкола українських кордонів кружляють чутки, плітки, погані новини і російські війська. Світ ніби й натякає, що не лишить Україну сам-на-сам з ворогом, однак усвідомлення того, що війна проти Росії – загальносвітова проблема, до світу явно ще не дійшло.
Ще 30 березня головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради повідомив вкрай неприємну новину:
«Вздовж державного кордону України та тимчасово окупованих територій України і АР Крим утримується 28 батальйонних тактичних груп противника, а саме в Брянській, Воронезькій, Ростовській (областях - ред.) та на території тимчасово окупованого Криму. Але останнім часом з різних регіонів РФ під виглядом контрольних занять за зимовий період навчання, підтримання бойової готовності та загальної бойової готовності до майбутніх спільних стратегічних навчань «Запад-2021» ЗС РФ здійснюють поступове нарощування військ поблизу державного кордону України на півночі, на сході і на півдні».
4 квітня в окупований Крим Росія перекинула 76-у гвардійську десантно-штурмову дивізію зі Пскова, бійці якої у 2014 році воювали на Сході України.
5 квітня канал CNN повідомив, що, за даними супутникових знімків, Росія активно нарощує військову потужність в Арктиці та випробовує там новітню зброю.
«Росія реконструює аеродроми і радіолокаційні установки радянської епохи, будує нові порти і пошуково-рятувальні центри, збільшує флот атомних і звичайних криголамів, розширює свою мережу ракетних систем протиповітряної і берегової оборони», - заявив телеканалу представник Пентагону Томас Кемпбелл.
6 квітня, на тлі стягування військ до українського кордону, в Міноборони РФ повідомили про «контрольну перевірку боєготовності армії». Мовляв, протягом квітня буде проведено 4 048 навчань різного масштабу, зокрема – 812 двосторонніх, на 101 полігоні і 520 об’єктах навчально-матеріальної бази.
Що це? Бряцання м’язами для перевірки серйозності намірів нового американського президента чи військові паради зварйованої мумії, хтозна на що здатної заради підтримки політичного рейтингу?
Було би добре, якби то було перше. Але ж може бути й друге…
Звісно, з іншого боку кордону всіляко подають знаки підтримки.
Ще 20 березня у Чорне море заплив уже другий бойовий корабель Військово-морських сил США зі складу Шостого флоту, що дислокується в Середземноморському регіоні. Це – есмінець Thomas Hudner (DDG-116) типу Arleigh Burke, що має на озброєнні керовані ракети системи Aegis.
На літо 2021 року в Чорному морі заплановано міжнародні навчання Sea Breeze 2021, до яких буде залучено понад 30 кораблів, морську піхоту України та США, а також безпілотні авіаційні комплекси Bayraktar TB2.
Але що буде до літа з Чорним морем – це теж ще окреме питання.
Зовсім нещодавно Туреччина згадала про існування так званої Конвенції Монтре, підписаної 1936 року, котра відновила суверенітет Туреччини над протоками з Чорного в Середземне море.
Конвенція Монтре зберігає за торговими суднами всіх країн свободу проходу через протоку як в мирний, так і у воєнний час. А от з військовими кораблями – зовсім інша справа.
Для військових кораблів нечорноморських держав введено суттєві обмеження. Загальний тоннаж військових суден нечорноморських держав в Чорному морі не повинен перевищувати 30 000 тон (з можливістю підвищення цього мінімуму до 45 000 тонн у разі збільшення ВМС чорноморських країн) з терміном перебування не більше 21 доби. У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів. Під час війни, в якій Туреччина не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої воюючої держави.
Конвенція давно була застарілою, на що вказує юрист-міжнародник Борис Бабін:
«Конвенція Монтре мала припинити свою дію... в 1956 році.
З того часу будь-яка держава-учасниця (їх там небагато) може не тільки вийти з Конвенції, але й офіційно поставити питання про припинення дії Конвенції для всіх країн-учасниць і скликання нової конференції про режим проток.
При цьому депозитарієм Конвенції Монтре (тим хто відповідає за посвідчення чинності угоди як взагалі, так і для окремої країни) є Франція.
Це там, де президентом пан Макрон, який має величезний конфлікт із президентом паном Ердоганом та який водночас отримав цікавий скандал про надання доступу до кодів французьких підводних човнів своєму, скажімо так, дуже близькому другу який у своєму житті дуже захоплюється сучасним російським мистецтвом.
Структурою, яка має відповідати за контроль над режимом проток за Монтре, органом, якому мають звітувати країни про стан справ у протоках, є ...Ліга Націй.
Ні, ООН ці повноваження не успадкувала.
Отже якщо хтось захоче на високому рівні вголос поставити питання про перспективи Конвенції Монтре – то наслідки будуть доволі прогнозованими.
Сумними для цієї угоди.
Додам, для повноти картини, що крім Конвенції 1936 року статус проток мав би регулюватися Конвенцією ООН з морського права 1982 року.
Але як раз Туреччина в ній участі не бере і жодних обов’язків на себе за нею не взяла».
Група турецьких військових написала Ердогану відкритого листа на підтримку чинності конвенції – і відразу ж ті військові потрапили в буцегарню. Військовим найповажнішого віку прокуратура Туреччини наполегливо рекомендувала самоарештуватися і прибути в поліцію самостійно. Тобто вже спостерігається певний рух довкола тієї угоди, якісь підкилимні ігри там вже почалися.
Що буде, якщо Туреччина змінить угоду – або ж просто закриє протоки у випадку наступу Росії на Україну?...
З одного боку, Туреччина – член НАТО. А сам Ердоган, як ми то вже неодноразово писали (https://www.chasipodii.net/article/24304/), любить ювелірно тицяти через море дулі сусіду-царю. Але ж проблема в тому, що ці двоє, цар із султаном, то сваряться, то братаються – султан, схоже, один із небагатьох людей у світі, котрі можуть собі дозволити і те, й інше. Принаймні, до пори – до часу.
От і зараз в них там дуже цікавий поворот стосунків.
7 квітня офіційний Вашингтон запровадив санкції проти державної оборонної структури Туреччини SSB на підставі Акту протидії противникам Америки шляхом санкцій (CAATSA).
«Відповідно до CAATSA, державний секретар визначив, що турецьке Управління оборонної індустрії SSB, відоме раніше як Підсекретаріат оборонної індустрії (SSM), у період після 2 серпня 2017 року здійснило свідому масштабну операцію з організацією, яка входить до складу оборонного/розвідувальних секторів уряду РФ або працює від його імені», - йдеться в офіційному повідомленні Державного департаменту США, розміщеному у Федеральному реєстрі США.
Чи могла така співпраця відбуватися без відома Ердогана? Навряд…
Отже, Туреччина то ворогує, то співпрацює з РФ.
Франція, як вже зазначив Бабін, надала Росії доступ до кодів французьких підводних човнів.
Німеччина буквально нещодавно виявила, що за часів канцлера Герхарда Шредера близько 100 кораблів ВМФ Німеччини були обладнані навігаційними системами, виробленими такою собі російською компанією «Транзас». А потім Німеччина вирішила для певності станцювати на граблях ще раз, і встановила систему Navi-Sailor 4000, виробництва цієї ж компанії «Транзас», на німецьких підводних човнах U 35 (в експлуатації з 2015 року) та U 36 (в експлуатації з 2016 року).
Це означає, що у випадку, якщо Росія піде на весь світ третьою світовою, то підводного флоту у Франції і Німеччини не буде…
Що цікаво, що порівняно нещодавно цей фокус застосувала та ж сама Франція, тільки у іншій війні. Під час операції «Буря у пустелі» Саддам Хусейн виявив, що французька система ППО не захищає навіть від горобців – бо французи її відключили. Звісно, генералам, котрі купували ту систему, було непереливки, але Хусейна то не врятувало.
Схоже, сумний досвід Хусейна Хусейновича нічому не навчив Францію – але навчив Росію.
Лишається питання – чого навчилася з досвіду минулих воєн Америка?
У двох світових війнах американці до останнього намагалися не втручатися – хоча, ймовірно, їхнє втручання могло змінити хід світової історії. Цього ж разу кораблі і військові бази зварйованої мумії підійшли зовсім близько до Аляски.
Відсидітися явно не вийде.
Але, разом з тим, Штати все ще заявляють, що у випадку, якщо Росія відновить активний наступ на Україну, навіть мови не може бути про те, щоб «надсилати американських солдатів, щоб вони помирали на українській землі».
«Ми говоримо про санкції, про летальну зброю для України, ми говоримо про дипломатичні кроки, щоб зробити для Москви це завдання більш складним», - заявив директор Центру Євразії Атлантичної ради, посол США в Україні у 2003-2006 роках Джон Гербст під час онлайн дискусії навколо напрямків політики США щодо Росії.
Однак чим далі, тим більше думка про те, щоб зупинити Росію тільки надсиланням зброї Україні та санкціями виглядає наївним мрійництвом.
Російські кораблі вже стоять під Аляскою.
Відсидітися на лаві запасних не вийде – навіть якщо і не хочеться посилати солдат «помирати на українській землі».